Глікопептиди
До глікопептидних антибіотиків належать ванкоміцин, тейкоплаиін.
ФАРМАКОДИНАМІКА
Механізм дії: пригнічення синтезу пептидоглікану, який є структурним компонентом клітинної стінки бактерій. На ентерококи, коагулазонегативні стафілококи, деякі стрептококи глікопептиди діють бактеріостатично, на інші мікроорганізми – бактерицидно.
Спектр антибактеріальної дії. Глікопептидні антибіотики – єдина група засобів, які зберігають високу активність відносно збудників з множинною резистентністю, найголовніше – відносно метицилінорезистентних (MRS) (S. aureus) та ко- агулазонегативних (MRCNS) штамів стафілококів (5. epidermidis, S. saprophyticus, S. pyogenes), ентерококів (E. faecalis та E. faedum).
До глікопептидних антибіотиків також чутливі грампозитивні бактерії: Listeria monocytogenes, більшість видів Corynebacterium spp., в тому числі C.jeikeium (один із збудників опортуністичних інфекцій при СНІДі).
Серед анаеробів до антибіотиків чутлива більшість видів Clostridium, в тому числі
С. perfringens, С. difficile, Propionibacterium acnes. На грамнегативні бактерії глікопептиди не діють.
ФАРМАКОКІНЕТИКА
Ванкоміцин добре проникає у тканини і рідини, обмежено – в ліквор. Вводять його внутрішньовенно краплинно (протягом не менше 1 год) 2-3 рази на добу. Тейкопланін при тяжких гнійно-септичних процесах вводять спочатку внутрішньовенно в дозі 12 мг/кг три рази з інтервалом у 12 год, а потім переходять на внутрішньовенне (чи внутрішньом'язове) введення у зазначеній дозі 1 раз на добу. Всередину антибіотики призначають тільки для лікування псевдомембранозного коліту.
ПОКАЗАННЯ
Глікопептиди використовують при найтяжчих формах госпітальної інфекції будь-якої локалізації, викликаної мікроорганізмами, які мають множинну резистентність до інших антибіотиків (генералізована ранова інфекція, абдомінальний, гінекологічний та катетер-асоційований сепсис, посттравматичний або післяопераційний гнійний менінгіт, інфекційний ендокардит тощо), особливо у відділеннях інтенсивної терапії, кардіохірургії та ін.
ПОБІЧНА ДІЯ
Тяжкими ускладненнями, які частіше розвиваються при тривалому (понад 10 днів) застосуванні глікопептидів у великих дозах, є ототоксичність та нефротоксичність.
Свербіння та почервоніння шкірних покривів обличчя та верхньої частини тулуба, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, гіпотензія, тахікардія. Симптоматика зумовлена вивільненням гістаміну з опасистих клітин. Виникає при швидкому введенні глікопептидів або при їх поєднаному застосуванні з місцевоанестезуючими засобами.
При лікуванні глікопептидами можливий розвиток алергічних реакцій, лейкопенії, еозинофілії, тромбоцитопенії. Незалежно від шляху введення препаратів, вони можуть спричинити блювання, діарею.
Незважаючи на те, що відсутні повідомлення про тератогенну дію глікопептидів, їх використовують при вагітності і лактації лише за життєвими показаннями.
ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ
Підвищується ризик нефротоксичності зростає при їх комбінованому застосуванні з аміноглікозидами, амфотерицином В, поліміксином, циклоспорином, петльовими діуретинами; ототоксичності – при поєднанні з аміноглікозидами, петльовими діуретинами (фуросемідом, кислотою етакриновою).