Тетрацикліни
Тетрацикліни – група антибіотиків, що відносяться до класу близьких за хімічною будовою та біологічними властивостями і характеризуються загальним спектром і механізмом антимікробної дії з повною перехресною стійкістю та близькими фармакологічними характеристиками. Відмінності стосуються деяких фізико-хімічних властивостей, ступеня антибактеріального ефекту, особливостей всмоктування, розподілу, метаболізму в макроорганізмі та переносимості.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Перший тетрациклін було отримано в кінці 40-х років. У зв’язку з появою великої кількості резистентних мікроорганізмів і численними небажаними реакціями застосування тетрациклінів обмежене.
Найбільше клінічне значення тетрацикліни (природний тетрациклін і напівсинтетичний доксициклін) зберігають при хламідійних інфекціях, рикетсіозах.
ФАРМАКОКІНЕТИКА
При прийомі всередину тетрациклін добре всмоктується, причому доксициклін краще. Біодоступність доксицикліну не змінюється, а тетрацикліну – в 2 рази зменшується під впливом їжі. Максимальні концентрації у сироватці крові створюються через 1-3 год після прийому. При внутрішньовенному введенні швидко досягаються значно вищі концентрації у крові, ніж при прийомі всередину.
Тетрациклін розподіляється в багатьох органах і середовищах організму, причому доксициклін створює вищі тканинні концентрації. Концентрації у спинномозковій рідині складають 10-25 % рівня в сироватці крові, концентрації у жовчі в 5-20 разів вище, ніж в крові. Тетрациклін має високу здатність проходити через плаценту і проникати в молоко.
Екскреція гідрофільного тетрацикліну здійснюється переважно нирками, тому при нирковій недостатності його виведення значно порушується. Більш ліпофільний доксициклін виводиться не тільки нирками, але і шлунково-кишковим трактом, причому у пацієнтів з порушенням функції нирок цей шлях є основним. Доксициклін має у 2-3 рази триваліший період напіввиведення в порівнянні з тетрацикліном. При гемодіалізі тетрациклін виділяється повільно, а доксициклін не виділяється взагалі.
ФАРМАКОДИНАМІКА
Тетрацикліни є антибіотиками широкого спектру дії, активними відносно великого числа збудників (бактерій, спірохет і лептоспір, рикетсій, хламідій і найпростіших). У основі механізму дії лежить їх здатність зворотно зв’язуватися зі специфічними рецепторами, розташованими на бактерійних рибосомах, у результаті вони перешкоджають включенню амінокислот до пептидного ланцюга, що будується, і тим порушують синтез білка в мікробній клітині, що зрештою перешкоджає їх діленню. Тетрацикліни проникають до мікробної клітини переважно шляхом пасивної дифузії, але в деяких випадках і шляхом активного транспорту. Чутливі до тетрациклінів мікроорганізми накопичують їх у цитоплазмі, тому концентрація препаратів усередині клітини значно перевищує таку в позаклітинному середовищі.
У зазвичай вживаних концентраціях тетрациклін діє бактеріостатично. Його бактерицидна дія на деякі мікроорганізми виявляється лише при концентраціях, які у 30-60 разів перевищують бактеріостатичні. У високих концентраціях діють на деяких найпростійших. Мало або зовсім неактивні відносно більшості вірусів і цвілевих грибів. Недостатньо активні відносно кислотостійких бактерій.
Антибіотичні спектри індивідуального тетрацикліну дуже близькі між собою, дещо відрізняючись in vitro відносно ряду мікроорганізмів. Активність відносно грампозитивних бактерій у більшості випадків зменшується в напрямку хлортетрациклін-тетрациклін-окситетрациклін. Багато штамів грамнегативних бактерій (Proteus spp., E. coli, Aerobacter і ін.) більш чутливі до тетрацикліну, ніж до хлортетрацикліну. З трьох тетрациклінів – окситетрациклін є найбільш активним амебоцидним агентом, перевищує хлортетрациклін за дією на деякі рикетсії (Rickettsia akari, R. burneti) і пригнічує зростання Ps. aeruginosa і Mycobacteruim у нижчих концентраціях. Найбільші відмінності в чутливості до трьох тетрациклінів виявлені серед штамів грамнегативних бактерій.
ПРОТИПОКАЗАННЯ
- Вагітність.
- Патології печінки
- Молодняк.
ПОБІЧНІ ДІЇ
Шлунково-кишковий тракт: блювота, діарея, пригнічення нормальної мікрофлори шлунково-кишкового тракту, рідше C.difficile-асоцийований коліт.
Центральна нервова система: порушення координації рухів.
Печінка: гепатотоксичність аж до розвитку жирової дистрофії або некрозу печінки.
Кістки: порушення утворення кісткової тканини.
Зуби: дісколорація (жовте або сіро-коричневе фарбування), дефекти емалі.
Метаболічні порушення: порушення білкового обміну з перевагою катаболізму, наростання азотемії у пацієнтів з нирковою недостатністю, панкреатит.
Фотосенсибілізація: сип і дерматит під впливом сонячного світла.
Алергічні реакції (перехресні до всього тетрацикліну): сип, кропив’янка, набряк Квінке, анафілактичний шок.
Місцеві реакції: тромбофлебіт (при внутрішньовенному введенні).
ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ПРЕПАРАТАМИ
При прийомі тетрацикліну всередину одночасно з антацидами, що містять кальцій, алюміній і магній, з натрію гідрокарбонатом і холестираміном, може знижуватися їх біодоступність унаслідок утворення не всмоктуваних комплексів і підвищення рН шлункового вмісту.
Між прийомами перерахованих препаратів і тетрацикліну необхідно дотримувати інтервали 1-3 год. Не рекомендується поєднувати тетрациклін з препаратами заліза, оскільки при цьому може порушуватися всмоктування і тих, і інших.
Карбамазепін, фенітоїн і барбітурати підсилюють печінковий метаболізм доксицикліну і зменшують його концентрацію в крові, що може вимагати корекції дози даного препарату або заміни на тетрациклін.
Тетрацикліни можуть підсилювати дію непрямих антикоагулянтів унаслідок інгібування їх метаболізму в печінці, що вимагає ретельного контролю протромбінового часу.