Абсцес
Абсцес (нарив) — це обмежене гнійне запалення пухкої клітковини, рідше інших тканин і органів, що характеризується утворенням порожнини, наповненої гноєм та відмежованої шаром грануляційної тканини. Порожнина формується внаслідок розпаду певної ділянки тканин і розсовування їх у міру накопичення гною. Мабуть тому у щільних тканинах гнійні порожнини, як правило, незначні, тоді як за розташування у підшкірній клітковині вони можуть досягати великих розмірів.
ЕТІОЛОГІЯ
Абсцеси розвиваються під час проникнення гнійної мікрофлори через шкіру, слизові оболонки, як ускладнення гнійничкових уражень шкіри (фурункул, карбункул, гнійний дерматит). Крім того, вони формуються при інфікуванні гематоми, у ранових порожнинах, щільно закритих швом, за недостатньої їх хірургічної обробки; у каналах випадкових колотих ран; у глибині вогнепальних ран, де зовнішній отвір каналу закритий зміщеними тканинами. Часто вони утворюються метастатичним шляхом з наявного в організмі гнійного вогнища (мастит, метрит тощо).
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
У ранній період у місці ураження спостерігаються всі ознаки гострого запалення (припухання, підвищення температури, болючість). Пізніше, на 4—6-й день, припухання тканин, що прилягають до гнійної порожнини, помітно зменшується; вона чітко контурується безпосередньо на рівні фокуса нагноєння (рис. 14). Такі зміни зумовлені утворенням піогенної оболонки. У цей період у тканинах припальпації вдається виявити флуктуацію в межах порожнини, заповненої гноєм. Достовірний діагноз із з’ясуванням характеру ексудату встановлюють пункцією.
Залишене на природний перебіг, вогнище ураження проривається назовні внаслідок ферментативного розщеплення тканин у напрямі, де вони зазнають глибоких змін, зумовлених порушенням кровообігу.
Хронічні абсцеси, і особливо глибокі, прориваються повільно. Клінічні ознаки глибоких абсцесів слабо виражені. Температура тіла, пульс і дихання коливаються в межах норми, зникає початкове підвищення місцевої температури. Болючості немає або вона слабо виражена. У крові можна відмітити стійкий лейкоцитоз, але він ніколи не досягає великих меж.
ДІАГНОСТИКА
При діагностиці абсцесів звертають увагу на наступні симптоми.
- Місцеве підвищення температури — результат місцевої гіперемії, яка супроводжує утворення абсцесу. Вона буває добре виражена тільки за поверхневих гарячих абсцесів і не спостерігається при холодних.
- Гіперемія шкіри як судинна реакція на подразнення, однак цей симптом не виражений у тварин з пігментованою шкірою і при холодних абсцесах.
- Припухання буває значним за поверхневих абсцесів і мало вираженим — мри глибоких.
- Біль — найбільш постійний симптом гарячого абсцесу. Це результат змін реакції тканинного середовища і подразнення чутливих нервових стовбурів чи ї х закінчень токсичними продуктами гною.
- Діагностична пункція, особливо при глибоких абсцесах. Поверхневі абсцеси проколюють ін'єкційною голкою в центрі припухання у косому напрямку, а глибокі — голкою значно більшого діаметра у точці максимальної болючості.
ЛІКУВАННЯ
Слід пам’ятати, що незалежно від розмірів, давності процесу і місця локалізації абсцес самостійно не розсмоктується.
Відомі наступні способи оперативного втручання при абсцесах у тварин: а) розтин: б) екстирпація; в) аспірація гною з подальшим промиванням порожнини бактерицидними розчинами.
Розтин абсцесів, як найбільш простий спосіб, проводять найчастіше, обов'язково після ретельної підготовки операційного поля. Він дозволяє видалити гнійний ексудат і регулювати процес загоювання
Екстирпація абсцесу можлива за наявності хронічного, добре інкапсульованого гнійника лише за поверхневого його розташування. Часто такі абсцеси мають сполучнотканинну капсулу неоднакової товщини, внаслідок чого можливі її пошкодження під час операції.
Аспірація гною можлива при невеликих абсцесах у рухомих місцях (наприклад, суглоб), де розтин утруднює післяопераційне загоювання виразок. Можливе використання цього методу і за глибоких абсцесів. Після відсмоктування гнійного ексудату порожнину промивають одним з антисептичних розчинів — калію перманганату (1:1000), 3%-ного перекису водню, 0,1%-ного етакридину тощо. Але досвід показує, що промивання глибоких абсцесів водними антисептичними розчинами завдає більше шкоди, ніж користі, оскільки залишки рідини в порожнині пригнічують лейкоцитоз, мацерують грануляційну тканину і знижують її стійкість до мікробів. Введення у порожнину антибіотиків, і навіть високих їх доз, також мало ефективне, оскільки залишається вогнище дрімаючої інфекції. У такій порожнині підтримується хронічний запальний процес, який при зниженні реактивності організму загострюється і дає рецидиви.
Тому після відсмоктування гною у порожнину краще ввести антибіотики з новокаїном або 10%-ний розчин йодоформу ефірного, який, повільно розщеплюючись, утворює незначну кількість йоду, що діє в порожнині тривалий час антимікробно і одночасно, як слабкий подразник, стимулює регенеративні процеси.