Алергія, анафілактичний шок
Алергія (від грец. alios - чужий + ergon - діяти, реагувати) - підвищена якісно змінена реакція організму у відповідь на повторний контакт з алергеном (антигеном). Речовини, що здатні спричиняти алергію, називаються алергенами.
Сенсибілізувальними антигенами (алергенами) є насамперед чужорідні білки, а також високомолекулярні сполуки небілкової природи. Залежно від походження алергени поділяються на екзо- і ендоалергени. Екзоалергенами можуть бути чинники рослинного (пилок, плоди, листя) і тваринного (сироватка крові, шерсть, пух) походження; побутові хімічні речовини, лікарські речовини, мікроби та їх токсини, продукти розпаду корму. Ендоалергени утворюються у самому організмі. До них відносять природні тканини (кришталик ока, нервова тканина, колоїд щитоподібної залози) або антигени, що виникають у тканинах під впливом фізичних та хімічних чинників, та комплекси тканинних сполук з антигенами чи токсинами мікробних тіл. Обов'язковою умовою розвитку алергічної реакції є попередня підготовка організму у вигляді сенсибілізації, яка виникає після первинного контакту алергену з імуноцитами, внаслідок чого в організмі відбувається імунологічна перебудова. В цей період (латентний) у плазмоцитах утворюються специфічні антитіла. Сенсибілізований організм здатний реагувати при повторній зустрічі з цим алергеном, утворюючи комплекс антиген + антитіло.
За перебігом алергічні реакції поділяють на реакції негайного (РНТ) та уповільненого (РУТ) типу. Для реакції негайного типу характерний швидкий (хвилини) перебіг через 5-10 хв після повторного проникнення алергену в кров. За типом алергічних реакцій негайного типу відбувається перебіг анафілаксії, сироваткової хвороби, бронхіальної астми. Реакції уповільненого типу розвиваються через 24-72 год після повторного проникнення антигену в організм.
Із екзогенних алергічних захворювань у сільськогосподарських тварин, особливо молодняку, зустрічаються: а) кормова алергія, зумовлена різким переходом від одного типу годівлі до іншого, що супроводжується ураженням шлунково-кишкового каналу та інших органів; б) лікарська алергія, що проявляється ураженням слизових оболонок, шкіри, внутрішніх органів, системи крові; в) анафілактичний шок та сироваткова хвороба, що пов'язані з введенням вакцин, сироваток, укусами комах, фізичними та іншими факторами, супроводжується ураженням серцево-судинної системи та інших органів, слизових оболонок і шкіри; г) кропив'янка і дерматити, зумовлені хімічними та лікарськими речовинами, фізичними та побутовими факторами; д) алергічні захворювання бронхів та легень, спричинені бактеріями, грибами, вірусами, хіміччими речовинами та чинниками побутового походження.
КОРМОВА АЛЕРГІЯ
Кормова алергія - широко розповсюджене захворювання, особливо серед молодняку сільськогосподарських тварин. Вона характеризуємся розвитком гіперчутливості негайного і рідше уповільненого типів, що супроводжується ураженням травної системи, судин, шкіри та різних органів. Захворювання реєструють у молодняку всіх видів, але найчастіше - у поросят після відлучення.
ЕТІОЛОГІЯ
Основними причинами кормової алергії є надлишок у раціоні білка та глікопротеїдів (концентрати, замінники молока з соєю), до яких не адаптована травна система молодняку; наявність у кормі незвичних для організму тварин хімічних речовин, лікарських препаратів; ушкодження корму грибами та висока забрудненість його мікроорганізмами.
До сприятливих факторів у розвитку кормової алергії відносять недостатню ферментативну і бар'єрну функції шлунково-кишкового каналу, нераціональне застосування антибіотиків, що призводить до порушень травлення і зміни складу мікрофлори кишечнику.
ПАТОГЕНЕЗ
У фізіологічних умовах під час онтогенезу у молодняку виробляється толерантність до вживаного корму. Найважливіша роль в її утворенні належить ферментним системам органів травлення і місцевої імунної системи травного каналу. Через реакції останньої нейтралізується шкідливий вплив продуктів неповного розпаду корму, токсинів і патогенних мікроорганізмів. Безпосередній захист ентероцитів здійснюється за допомогою спеціального слизу і локалізованих в ньому близько від мембран 1% А і біфідобактерій, а також бактеріальних (лізоцим, лактоферин, Р-лізини) і противірусних субстанцій (інтерферон). Вони також перешкоджають проникненню через слизову кишечнику кормових антигенів і мікроорганізмів. Основна роль у видаленні антигенів, адсорбованих із кишечнику, належить сироватковому І£ А. Він, як правило, зв'язується з цими антигенами, а потім комплекс ^ А + антигени видаляється з крові через жовчовидільну систему печінки. За незвичного антигенного кормового навантаження, коли тварини не адаптовані до нового корму, відбувається швидке виснаження механізмів місцевого захисту, що проявляється різким зниженням вмісту у слизовій І§ А, макрофагів, епітеліолімфоцитів, біфідо- і лактобактерій. У цих умовах відбувається абсорбція антигенів із кишечнику у кров. У результаті їх контакту з імунокомпетентними клітинами розвивається імунна відповідь і відбувається сенсибілізація організму. У крові збільшується кількість лімфоцитів, еозинофілів та 1% Е. У пошкодженні тканини кишечнику беруть участь імунні механізми, первинно опосередковані реагінами (І§ Е), а з розвитком аутоалергії - цитотоксичними антитілами, імунними комплексами і сенсибілізованими лейкоцитами.
З розвитком лімфоцитарної реакції у більшості хворих тварин виявляється позитивна внутрішньошкірна проба з антигенами згодовуваних кормів і, особливо, з антигенами слизової оболонки кишечнику. Виражена шкірна алергічна реакція з'являється через 18-24 год після введення антигену.
У брижових лімфовузлах хворих тварин збільшується кількість еозинофілів, відбувається дегрануляція тучних клітин, посилюється лімфо- цитоз синусів і на 3-5-й день з моменту виникнення хвороби у великій кількості з'являються плазматичні клітини. У багатьох з них виявляються антитіла до антигенів корму і ентероцитів. Все це спричиняє порушення секреторної, ферментативної і всмоктувальної функцій кишечнику, розвиток дисбактеріозу та розлад обміну речовин.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Клінічно кормова алергія проявляється ураженням органів шлунково-кишкового каналу. У хворих тварин раптом з'являються абдомінальні болі, нудота, блювання. Внаслідок порушення моторної та всмоктувальної функцій відмічають проноси і запори. З'являються нашарування на язиці та ураження шкіри - набряки, висипи, ділянки еритемного запалення. У крові хворих збільшується кількість еозинофілів, лімфоцитів, а також імуноглобулінів, особливо Е.
У зв'язку з утрудненням своєчасного визначення кормового алергену, що викликав сенсибілізацію, обережний.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Залежать від того, генералізоване це чи місцеве ураження. Найчастіше зміни відмічають у шлунково-кишковому каналі, на слизовій ротової порожнини і шкірі. Вони проявляються на слизових оболонках травного каналу розвитком серозного запалення з різко вираженим набряком, гіперемією і крововиливами. На шкірі зміни можуть мати вигляд запального набряку, екземи, кропив'янки і дерматиту.
ДІАГНОСТИКА
Ретельно збирають анамнез. Особливу увагу звертають на склад раціону, режим годівлі, різкі переходи на новий тип годівлі, наявність у кормах хімічних речовин, ураженість їх грибами, обсіменіння мікроорганізмами. Враховують раптовість шлунково-кишкового синдрому, підвищений вміст у крові еозинофілів IgЕ. Важливе значення в діагностиці має призначення нового раціону, який виключає попадання можливих алергенів. Крім того, з кормовими алергенами ставлять шкірні, внутрішньошкірні провокаційні проби і тест дегрануляції базофілів, що дозволяє диференціювати різні види кормової алергії.
ЛІКАРСЬКА АЛЕРГІЯ
Алергічні реакції на лікарські речовини досить часте, але маловивчене явище у тварин. Вони виникають внаслідок взаємодії лікарського препарату з антитілами чи сенсибілізованими лімфоцитами після попередньої сенсибілізації. У молодняку сільськогосподарських тварин алергія нерідко відмічається після повторних курсів обробок одними і тими самими препаратами. Останніми роками алергічні реакції на лікарські препарати стають частішим явищем, зростає їхня різноманітність та ускладнюється перебіг.
ЕТІОЛОГІЯ
Як алергени виступають небілкові і білкові лікарські препарати. Алергічні реакції нерідко виникають у випадках призначення повторних курсів одних і тих самих препаратів: сироваток, імуногло- булінів, ферментів, тканинних препаратів, вітамінів, антибіотиків, сульфаніламідів, нітрофуранів, аналгетиків, протизапальних засобів, барбітуратів, похідних фенотіазину, йоду, транквілізаторів, плазмозамін- ників, антигістамінних та інших лікарських засобів.
ПАТОГЕНЕЗ
Більшість лікарських препаратів (за винятком сироваток, імуноглобулінів, вакцин, ферментів, тканинних препаратів) небілко- вої природи можуть бути лише неповноцінними антигенами - гаптенами. Щоб справити сенсибілізувальну дію вони мають перетворитися в повні антигени, що відбувається шляхом утворення тісного хімічного зв'язку з білковою речовиною. Для цього необхідне перетворення лікарського препарату в таку форму, яка може сполучатися з білком організму чи іншою великою молекулою-носієм, внаслідок чого утворюється повний чужорідний антиген, на який розвивається імунна реакція.
В результаті сенсибілізації організму утворюються антитіла і сенсибілізовані Т-лімфоцити.
Імунна відповідь на алергени може мати різну специфічність:
а) специфічність, пов'язана з певною хімічною структурою лікарського препарату. В таких випадках алергічні реакції на інші препарати, що мають аналогічні хімічні структури, даватимуть перехресні реакції;
б) специфічність, що визначається конфігурацією молекули препарату в цілому. В такому випадку алергічна реакція високоспецкфічна;
в) специфічність, що визначається білковою частиною кон'юганта. В таких випадках алергічна реакція на гаптен буде негативною, оскільки імунна відповідь спрямована проти білкової частини кон'юганта і характеризується аутоагресивними властивостями. На думку Л.Йєгера (1990), це слід ураховувати при алергіях клітинного типу, коли перебіг алергічної реакції не завжди може бути зумовлений патогенним фактором. Очевидно, такий механізм імунних реакцій лежить в основі багатьох видів грануломатозного запалення.
В розвитку алергічних захворювань, як уже зазначалося вище, розрізняють реакції негайного і уповільненого типів, зумовлені гуморальною чи клітинною сенсибілізацією. Механізм лікарської алергії полягає у взаємодії антитіл і сенсибілізованих лімфоцитів з лікарськими препаратами.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Ознаки алергії різноманітні. Вони залежать від типів алергічних реакцій. Особливо небезпечні алергічні хвороби з коротким прихованим періодом.
Загальні реакції найчастіше проявляються у вигляді анафілактичного шоку та сироваткової хвороби. Анафілактичний шок - найгострі- ша і найнебезпечніша реакція при лікарській алергії. Основною ознакою є серцево-судинні розлади, рідше - зміни у шкірі і органах дихання.
При сироватковій хворобі (на введення білків чи ліків, що утворюють комплекси з білком) ознаки захворювання можуть проявлятися через кілька годин або днів. Вони характеризуються підвищенням температури, реакцією шкіри, болями в суглобах і збільшенням регіонарних лімфовузлів.
Ураження окремих органів при лікарській алергії проявляється у вигляді запальної реакції на місці повторного введення препарату, еритеми, екзантеми, кропив'янки, дерматиту, свербежу, бронхіальної астми, набряку легень, хронічного фіброзу легень, міокардиту, розладів травлення, лікарської жовтяниці, гломеруло- та інтерстиціального нефриту, розвитком поствакцинального енцефаліту і невриту, особливо після вакцинації проти сказу, ураженням суглобів після повторного введення білкових препаратів, ураженням м'язів після застосування антибіотиків і протипротозойних препаратів.
При дослідженні крові спостерігають лейкопенію, агранулоцитоз і тромбоцитопенію, рідше - анемію. Загальне зменшення кількості всіх формених елементів відзначається при повторному застосуванні препаратів ацетилсаліцилової кислоти, аміназину, дефініну, сульфаніламідів, стрептоміцину, важких металів та ін. При деяких алергічних хворобах, зумовлених ауто- і паразитарною сенсибілізацію, відмічається еозинофілія.
У більшості хворих тварин у крові, поряд зі збільшенням кількості еозинофілів, вірогідно зростає рівень І§ Е і спостерігається дегрануляція базофілів.
ПАТОЛОГО-МОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ
при алергії за типом анафілактичного шоку проявляються переповненням судин кров'ю, підвищенням проникності судинної стінки, розвитком набряків у пошкоджених органах. Як ускладнення можуть розвиватися інфаркт міокарда, серозні бронхопневмонії, гепатити, гастроентерити. У пошкоджених органах найбільш виражені зміни виявляють у судинній системі: вони властиві гострому імунному запаленню. Спостерігається перерозподіл формених елементів крові біля стінок, мукоїдне і рідше - фібриноїдне набухання сполучнотканинної основи стінок судин, активізація і десквамація ендотелію, поява набряків. Виявляються дистрофічні процеси в паренхімі органа, найчастіше у вигляді зернистої і водянкової (вакуольної або гідропічної) дистрофій.
При сироватковій хворобі внаслідок посилення клітинних імунологічних реакцій спостерігаються зміни в ендокарді, міокарді, нирках, печінці. Навколо судин утворюються проліферати з макрофагів, лімфоцитів, рідше - гранулоцитів, що нагадують вузликовий періартеріїт. Одночасно виявляють про- ліферативні зміни з боку внутрішньої оболонки судин за участю тромбоцитів та у лімфовузлах поблизу місця введення антигену й уражених органів.
Крім того, можуть спостерігатися зміни, властиві феномену Артюса. Як правило, вони відмічаються на місці повторного введення препарату. Морфологічно феномен Артюса проявляється запальною гіперемією, виходом рідко
го ексудату і лейкоцитів, а також активізацією мезенхімних елементів та утворенням проліфератів. При алергії, пов'язаній з фотосенсибілізацією тварин (що зумовлена перетворенням під впливом сонячних променів з довжиною хвилі 300-500 нм у високореактивний стан пігменту гречки філоеритрину, га- логенових саліцилашлідів, фенотіазину, сульфаніламідів, сульфонілсечовини, тіазидів, гризеофульвіну, дихлортетрацикліну та інших), спостерігається еритема непігментованих ділянок шкіри, виявляються серцево-судинні розлади, гіперемія і набряк легень та головного мозку.
ДІАГНОСТИКА
При підозрі на лікарську алергію вирішальне значення мають анамнестичні дані та клінічне обстеження хворої тварини. З лабораторних даних необхідно звернути увагу на рівень еозинофілів та іму- ноглобуліну Е, а також стан базофілів.
В умовах виробництва важливе значення в діагностиці мають нашкірні, внутрішньошкірні та підшкірні алергічні проби з ліками, що, можливо, зумовили розвиток алергії.