Альвеококоз
Альвеококоз ларвальний — природно-осередкове захворювання, причиною якого є паразитування в організмі гризунів та людини ларвоцист цестоди Alveococcus multilocularis.
Багатокамерний (альвеолярний) ехінокок виділений у самостійний рід Alveococcus з єдиним видом Alveococcus multilocularis. Відповідно до прийнятих у гельмінтології принципів систематики це захворювання назване альвеококозом.
ЕТІОЛОГІЯ
Він належить до типу Plathelminthes, класу — Cestoda, ряду — Cyclophyllidae, підряду — Таепіа, родини — Taeniidae.
Статевозріла (стьожкова) стадія альвеокока має довжину 1,2—3,27 мм. Розміри паразита залежать від виду живителя і віку гельмінта. Він має сколекс, шийку та 3—5 члеників у стробілі (рис. 36). На сколексі розміщуються чотири присоски та два ряди гачків (26— 34). Яєчник знаходиться позаду середини членика, має форму нирки з вирізом на задньому краї. Матка у гермафродитному членику має вигляд трубки без бокових відгалужень, характерних для ехінокока, і знаходиться посередині членика. Сім'яники розміщені більш-менш рівномірно спереду і позаду яєчника, кількість їх у паразита від різних живителів коливається від 16 до 30 (24 у середньому). Заповнена яйцями матка має вигляд щільної кулеподібної маси, розміщеної у передній чи задній частині членика. Кількість яєць у зрілому членику — 110—434. Онкосфера в ехінокока та альвеокока морфологічно ідентичні.
Форма, розміри й будова ларвоцист залежать від виду живителя. Це гроноподібний конгломерат міхурців, заповнених рідиною. Міхурець альвеокока має кутикулярний та зародковий шари і міхуреву рідину. Зародковий (гермінативний) шар формує виводкові капсули із сколексами. Останні округлої форми з глибоко інвагінованою тонкою частиною тіла. На сколексі розміщені розвинені присоски та два ряди ембріональних гачків. Екзогенний ріст ларвоцист відбувається пупкуванням.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Дефінітивні живителі розсіюють у навколишньому середовищі разом з фекаліями зрілі членики паразита, заповнені яйцями. Яйця альвеокока досить стійкі проти дії факторів зовнішнього середовища. Наприклад, у воді при температурі 2 °С вони зберігають життєздатність протягом двох років. Низькі температури не діють на онкосфери. Так, короткочасна дія температури — 51 °С не вбиває їх. Гризуни та людина заражаються, проковтуючи яйця альвеокока. В організмі гризунів ларвоцисти розвиваються швидко й інтенсивно. В експерименті на 41-й день печінка щура мала вигляд суцільного альвеолярного утворення з невеликими залишками тканини печінки, а на розрізі — зрізаних вічок соти.
Дефінітивні живителі заражаються при поїданні гризунів, інвазованих ларвальним альвеококозом. У їх організмі А. multilocularis до статевої зрілості розвивається за 30—33 дні, тривалість життя цестоди 3—3,5 міс.
Основним живителям альвеокока є собака. Роль її у поширенні цієї хвороби залежить від службового використання. Провідну роль відіграють мисливські собаки, що полюють на ондатр, а також собаки рибалок, а не міські та приотарні. До дефінітивних живителів, крім собак, належать песці, лисиці, вовки, коти. Із диких тварин найбільше значення мають лисиці. Проміжні живителі альвеокока — людина та гризуни: ондатра, полівка, сурок, піщанка, щур, хом'як. У деяких зонах ондатрі, як проміжному живителю, що підтримує циркуляцію збудника в природі, належить провідне місце серед гризунів Людина, у якої розвивається личинкова стадія цього паразита, знаходиться окремо від інших проміжних живителів, оскільки вона є біологічним кутом, а тому не може бути джерелом зараження дефінітивних живителів.
Питання про сприйнятливість сільськогосподарських тварин до альвеококозу поки що не вирішене. Спроби заразити їх експериментальним шляхом не мали успіху. Паразити гинули на різних стадіях розвитку. Але будова первинного
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Ураження людини найчастіше зумовлене безпосереднім контактом з тваринами: собакою, кішкою, лисицею, песцем або через забруднені яйцями цестоди овочі, лісові ягоди, воду, рослини, шкуру лисиць і песців. Небезпечне для людини використання води із природних непроточних водойм, які відвідують хижі м'ясоїдні.
На території колишнього СРСР осередки альвеококозу зареєстровано в Середньоазіатських республіках, Закавказзі, Молдові, Сибіру, в деяких зонах Поволжя та в Україні. У різних частинах земної кулі є природні осередки цієї інвазії.
Альвеококоз виявляють у сільськогосподарських тварин (великої рогатої худоби, овець, свиней), однак у них ларвоцисти ніколи не розвиваються до інвазійної стадії.
ПАТОГЕНЕЗ
Для альвеококових ларвоцист характерним є інфільтруючий ріст. Вони патогенніші, ніж ехінококи. Альвеококові ларвоцисти здавлюють тканини й спричиняють атрофію ураженого органа. При інтенсивному ураженні порушується функція не лише ураженого, а й інших органів.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Альвеококоз розвивається протягом багатьох років безсимптомно. Скарги хворих неспецифічні: втрата апетиту, нудота, болі у правому підребер'ї. Температура тіла нормальна і лише при наявності значних осередків розпаду в паразитарних цистах вона підвищується. При дослідженні печінки у хворих людей знаходять її збільшення до пупка. У зв'язку із збільшенням печінки спостерігається тиск і відчуття важкості в черевній порожнині та поступове погіршення стану хворого.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз на альвеококоз у гризунів ставлять після смерті при розтині черевної та грудної порожнини і виявленні личинкової стадії — альвеолярної пухлини. У песців, норок, а також у собак діагноз на статевозрілу форму встановлюють при житті методом діагностичної дегельмінтизації, а посмертно — розтином тонкого відділу кишечника в якому знаходять статевозрілу цестоду.
В медичній практиці застосовують серологічні реакції: РНГА та РЛА (реакція латекс аглютинації).