Бабезіоз
БАБЕЗІОЗ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ
Хворобу викликають два види збудників: Babesia bigemina і В. bovis. Захворювання нерідко реєструють на півдні України, а також в деяких районах Полісся і Лісостепу. Економічні збитки від захворювання зумовлені значним виснаженням, тривалим зниженням надоїв і смертністю тварин, якщо своєчасно не вжити необхідних заходів профілактики та боротьби з цією інвазією.
ЕТІОЛОГІЯ
Babesia bigemiria викликає захворювання, яке в зарубіжній літературі назване техаською лихоманкою великої рогатої худоби. Синонім збудника — Piroplasma bigeminum. Протозоологами СНД хвороба описана під назвою піроплазмоз. Бабезія — це порівняно з іншими видами великих розмірів паразит (від 2,2 до 6 мкм), який в еритроцитах має округлу, овальну, амебоподібну або грушоподібну форми. У клітинах крові спорозоїти найчастіше зустрічаються у центральній їх частині. Характерною формою збудника є парногрушоподібна. При цьому дві груші з'єднані вузькими кінцями під гострим кутом. Ураженість еритроцитів бабезіями може досягати 10—15 % (до 3—4 збудників в одній клітині).
В. bovis (синоніми В. colchica, В. argentina) викликає захворювання, описане, в зарубіжній літературі під назвою тропічний бабезіоз великої рогатої худоби. Цей вид бабезії має середні розміри — 1,5—2,43 х 0,75—-1,12 мкм. Найтиповішими є парногрушоподібні форми паразита: дві груші з'єднані вузькими кінцями під тупим кутом і розміщені на периферії еритроцитів. Зараженість червоних кров'яних тілець досягає 40 %, а в деяких випадках —70 %. В одному еритроциті рідко знаходять більш як два паразити.
Життєвий цикл бабезій відбувається в організмі великої рогатої худоби і в тілі перенощиків — іксодових кліщів. В організмі тварин найпростіші розмножуються простим поділом материнської клітини на дві дочірні або пупкуванням. В тілі перенощика спостерігається шизогональний поділ паразитів. У процесі розвитку найпростіших їх передача в організмі іксодових кліщів може відбуватися в межах однієї генерації (трансфазно) або через яйця (трансоваріально).
Під час ссання крові іксодовий кліщ інокулює спорозоїти збудника хвороби, що й призводить до зараження худоби бабезіозом.
Коротка характеристика піроплазмід, що паразитують в організмі тварин
Вид збудника |
Розмір, мкм |
Характеристика форми тіла |
Ураже- ність еритро- цитів, % |
Сприятливі тварини |
Перенощики |
||
в еритро- цитах |
у клітинах РЕС |
в еритро- цитах |
у клітинах РЕС |
||||
Babesia bigemina |
2,2—6 |
— |
Парно-груше-подібна |
— |
10—15 |
Велика рогата худоба |
Іксодові кліщі Boophilus calcaratus, Rhipicephalus bursa, Haemaphysalis punctata |
Babesia bovis |
1,5—2,43 |
— |
Парно-груше-подібна |
— |
40—70 |
Велика рогата худоба |
Ixodes ricinus |
Babesia caballi |
6 |
— |
Парно-груше-подібна |
— |
6—10 |
Коні |
Hyalomma plumbeum, Dermacentor marginatus, D. pictus, D. silvarum |
Babesia equi |
1—4 |
— |
Хресто-подібна |
— |
30—60 |
Коні |
Hyalomma scupense, H. plumbeum, Rhipicephalus bursa, Dermacentor marginatus |
Babesia motasi |
2—3,8 |
— |
Парно-груше-подібна |
— |
45 |
Вівці, кози |
Rhipicephalus bursa |
Babesia ovis |
0,5—2,5 |
— |
Парно-груше-подібна |
— |
1—5 |
Вівці, кози |
Rhipicephalus bursa |
Babesia canis |
2—7 |
— |
Парно-груше-подібна |
— |
5—10 |
Собаки |
Dermacentor pictus, Rhipicephalus sanquineus |
Theileria annulta |
6,5—2,9 |
8—20 |
Округла, паличко-подібна |
Гранатні тіла |
80—95 |
Велика рогата худоба |
Hyalomma detritum, H. plumbeum, H. scupense, H. anatolicum |
Theileria ovis |
6,5—2,9 |
8—20 |
Округла, паличко-подібна |
Гранатні тіла |
90—95 |
Вівці, кози |
Rhipicephalus bursa, Кліщі роду Hyalomma |
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Основним перенощиком збудника В. bigemina є одноживительний іксодовий кліщ Boophilus calcaratus. Меншу роль відіграють види Rhipicephalus bursa та Haemaphysalis punctata. Перенощиком кровопаразита В. bovis є триживительний кліщ Ixodes ricinus. Велика рогата хвороба хворіє на бабезіоз у весняно-літній період року, інколи й восени (вересень). Захворювання спостерігається через 10—15 діб після появи на тваринах кліщів-перенощиків кровопаразитів. Дорослі тварини порівняно з молодняком хворіють у тяжчій формі. Місцеві породи великої рогатої худоби більш стійкі проти захворювання порівняно з тваринами, завезеними із благополучних щодо цього захворювання районів.
Імунітет при бабезіозі нестерильний. Він зберігається доти, поки в організмі перехворілої або імунізованої великої рогатої худоби знаходяться хоча б в невеликій кількості збудники, що не мають патогенного впливу (до одного року). Напруженість імунітету та його тривалість залежать від загального стану худоби, умов її утримання і годівлі. В природних умовах він підтримується в результаті реінвазії — через певний період за допомогою іксодових кліщів повторного зараження тварин збудниками. Імунітет виробляється лише проти конкретного виду (іноді навіть штаму) паразита.
ПАТОГЕНЕЗ
Внаслідок механічного та токсичного впливу бабезій руйнуються еритроцити, у хворих тварин виникає анемія. Кількість еритроцитів зменшується у 2—2,5 рази, гемоглобіну — в 2 рази і більше. Зміни в крові супроводжуються порушеннями білкового та вуглеводного обмінів, кислотно-лужної рівноваги, зменшення газового обміну. Все це призводить до порушення окислювально-відновних процесів, діяльності серцево-судинної (часте серцебиття, набряки) та нервової (пригнічення, підвищення температури тіла) систем, шлунково-кишкового тракту (пронос або запор). Внаслідок перетворення в жовчні пігменти гемоглобіну, що звільняється при руйнуванні еритроцитів, з'являється жовтяничність слизових оболонок, підшкірної клітковини, а також виділення його з сечею (гемоглобінурія). Підвищується порозність судин і капілярів, через що з'являються набряки та крововиливи в органах і тканинах тварин. Порушення кровообігу й інтоксикація організму призводять до альбумінурії. Збільшуються селезінка, печінка та лімфатичні вузли. Значні патологічні зміни в організмі худоби нерідко закінчуються летально.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період може тривати від 10 до 24 днів. Для бабезіозу характерним є гострий перебіг хвороби. У хворої великої рогатої худоби спостерігаються підвищення температури тіла до 41—42 °С, пригнічений стан, прискорення пульсу (до 100—140 ударів за 1 хв) і дихання (до 80 рухів за 1 хв), відсутність жуйки та апетиту, гемоглобінурія. Розлад шлунково-кишкового тракту характеризується проносами або запорами. У корів зменшується, а інколи майже й зовсім припиняється молоковиділення. До того ж молоко має червонуватий відтінок. Кров водяниста. Значно зменшується кількість еритроцитів, вміст в крові гемоглобіну. Крім того, спостерігається анізоцитоз, пойкілоцитоз, базофільна зернистість в еритроцитах, поліхроматофілія і лейкоцитоз. На початку хвороби слизові оболонки гіперемійовані, а потім стають анемічно-жовтяничними.
Тварини, яких не лікують, стають виснаженими. Деякі корови абортують. При відсутності лікування загибель хворої тварини може настати через 3—5 днів. Видужує худоба дуже повільно. Загибель її коливається у широких межах і в деяких випадках може досягати 60 %. Паразитоносійство триває до одного року.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Труп виснажений. Слизові оболонки та підшкірна клітковина бліді й жовтяничні. Селезінка збільшена в 2—3 рази, капсула напружена, пульпа на розрізі розм'якшена. Лімфатичні вузли, печінка, нирки, серце також збільшені. Печінка жовтого кольору, наповнена кров'ю. У сечовому міхурі сеча забарвлена в червоний колір. На слизових оболонках сечового міхура та шлунково-кишкового тракту, а також на серозних оболонках внутрішніх органів — масові крапкові крововиливи. М'язи серця дряблі. Книжка заповнена сухими кормовими масами. На епі- та ендокарді крововиливи. Кров водяниста. Зсідається погано. Спостерігається набряк легенів.
ДІАГНОСТИКА
Діагностика хвороби грунтується на основі епізоотологічних даних, характерних клінічних ознак і патологоанатомічних змін в трупі, а також результатів мікроскопічного дослідження мазків крові. Збудників хвороби можна також виявити при дослідженні лімфи і тканин організму кліщів — перенощиків бабезій. Високоефективними є також серологічні методи діагностики (РЗК, РІФ, ΡΗΓΑ, ELISA). За допомогою серологічних реакцій хворобу можна діагностувати значно раніше, ніж у тварини з'являється паразитемія (поява збудників у крові).
Бабезіоз необхідно диференціювати від анаплазмозу, сибірки, лептоспірозу, пастерельозу, а також гематурії. При останньому захворюванні спостерігається хронічний перебіг хвороби, температура тіла не підвищується, апетит здебільшого не знижується, а в сечі виявляють еритроцити. При цих хворобах відсутній терапевтичний ефект на введення специфічного протибабезіозного препарату. Вирішальними в цих випадках є лабораторні методи діагностики.
ЛІКУВАННЯ
Із специфічних хіміопрепаратів при бабезіозі великої рогатої худоби призначають: береніл (азидин) у вигляді 7%-ного розчину на дистильованій або прокип'яченій воді в дозі 3,5 мг/кг внутрішньом'язово або підшкірно; діамідин (імідокарб) — 1—2 мг/кг підшкірно або внутрішньом'язово у вигляді 1—7%-ного водного розчину; солянокислий флавакридин — внутрішньовенно в дозі 3—4 мг/кг 1%-ний водний розчин (тяжко хворим тваринам дозу розділяють на дві частини і вводять через 12 год); піроплазмин (акаприн)—підшкірно або внутрішньом'язово в дозі 1 мг/кг 1—2%-ний водний розчин; гемоспоридин — підшкірно в дозі 0,5 мг/кг 1—2%-ний водний розчин; трипансинь (трипанблау) — внутрішньовенно в дозі 5 мг/кг у вигляді 1%-ного розчину на дистильованій воді. Застосування цих препаратів повторюють через 1—2 доби.
Одночасно із специфічними препаратами рекомендується призначати симптоматичні засоби лікування. Це насамперед серцеві (кофеїн, камфору, наперстянку), проносні (глауберову сіль, хлористий натрій) препарати. Хворим тваринам часто дають воду в невеликих кількостях, у раціон вводять свіжу траву та сіно. Тваринам надають спокій, їх не виганяють на пасовище.
ПРОФІЛАКТИКА
Велику рогату худобу випасають на пасовищах, де відсутні іксодові кліщі — церенощики збудників хвороби. Надійною профілактикою захворювання є стійлове утримання тварин та регулярне їх купання або обприскування за допомогою розчинів акарицидних препаратів (перметрин, К-отрин, бутокс, бензофоефат та ін.). У неблагополучній щодо захворювання місцевості на початку спалаху бабезіозу великої рогатої худоби тваринам вводять беренил або азидин, які профілактують організм від кровопаразитів протягом 2—3 тижнів. Інші препарати запобігають захворюванню тварин на бабезіоз протягом коротшого часу. Особливу увагу приділяють профілактиці бабезіозу у великої рогатої худоби, завезеної у неблагополучну щодо цього захворювання місцевість.
БАБЕЗІОЗ ОВЕЦЬ ТА КІЗ
Хворобу викликають два види збудників: Babesia motasi і В. ovis. Раніше хворобу, яку спричиняв збудник В. motasi, називали піроплазмозом (від старої назви кровопаразита Piroplasma ovis). Бабезіоз перебігає гостро, підгостро й хронічно. Хворобу часто реєструють у південних областях України.
ЕТІОЛОГІЯ
В еритроцитах бабезії мають овальну, округлу, амебоподібну та грушоподібну форми. В. motasi більших розмірів (до 3,8 мкм). В еритроцитах паразити знаходяться переважно в центрі клітини. Грушоподібних форм більше, ніж інших. Груші з'єднані вузькими кінцями під гострим кутом і за розмірами більші радіуса еритроцита.
В. ovis —дрібний паразит (до 2,5 мкм). Частіше вони розміщені на периферії еритроцитів, а грушоподібні форми з'єднані вузькими кінцями під тупим кутом і менші радіуса еритроцита. У червоних кров'яних тільцях більше овальних та округлих спорозоїтів. Зараженість еритроцитів може досягати 5 % (до чотирьох збудників в одній клітині).
Розмножуються бабезії в організмі дрібної рогатої худоби простим поділом на дві особини або ж пупкуванням. Основним перенощиком збудників хвороби дрібних жуйних тварин є двоживительний іксодовий кліщ Rhipicephalus bursa, який значно поширений в Криму. Передача бабезій в організмі іксодових кліщів відбувається трансфазним і трансоваріальним шляхами.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Бабезіоз дрібної рогатої худоби — сезонне захворювання, яке тісно пов'язане з випасанням тварин на пасовищах. Хворобу реєструють переважно в літню пору року (червень— серпень). У цей час буває масовий напад імаго кліщів Rh. bursa на тварин для кровоссання. Поодинокі випадки захворювання можуть мати місце й восени, в період нападання на худобу інвазованих кровопаразитами личинок та німф кліщів цього виду.
Імунітет нестерильний. Він триває близько 1—2 років.
ПАТОГЕНЕЗ
Бабезії досить швидко розмножуються в еритроцитах, що призводить до їх руйнування. Це спричиняє порушення процесів окислення, розвиток інтоксикації організму хворої тварини. Якщо ті не лікувати, то через 4—7 днів можливий летальний кінець. У деяких випадках при бабезіозі гине до 80 % худоби.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період триває від 9 до 14 діб. У хворих тварин температура тіла підвищується до 41—42 °С, настає загальне пригнічення. Вівці лежать у затінку, апетит відсутній. Пульс і дихання прискорені. Тварини швидко худнуть. Запори у них змінюються проносами. В фекаліях нерідко спостерігають наявність слизу та домішок крові. Сеча часто набуває червоного кольору (гемоглобінурія). Слизові оболонки спочатку гіперемійовані, а через дві доби стають блідими й жовтяничними. Кількість еритроцитів в крові різко зменшується.
Слизові та серозні оболонки, підшкірна клітковина світло-жовтяничного кольору, селезінка збільшена, печінка кровонаповнена, нирки гіперемійовані. На серці та інших органах — крововиливи. Сеча жовтого або червоного кольору.
ДІАГНОСТИКА
Діагностику здійснюють таким чином, як і при бабезіозі великої рогатої худоби. Хворобу необхідно в першу чергу диференціювати від тейлеріозу, анаплазмозу, сибірки та лептоспірозу. При останньому захворюванні відсутнє підвищення температури тіла. Вирішальну роль в постановці діагнозу відіграють лабораторні методи діагностики й, зокрема, мікроскопія мазків крові.
ЛІКУВАННЯ
Хворим тваринам вводять внутрішньом'язово 7%-ний водний розчин беренилу (азидину) в дозі 3,5—5 мг/кг з інтервалом 1—2 доби, або 1—7%-ний розчин діамідину в дозі 2 мг/кг. Можна також застосовувати підшкірно або внутрішньом'язово гемоспоридин у дозі 0,5 мг/кг.
Поряд з уведенням специфічних хіміотерапевтичних препаратів необхідно здійснювати також і симптоматичне лікування хворих овець та кіз (серцеві засоби, проносні солі при запорах). їх відокремлюють від решти тварин і тримають у приміщенні до повного видужання.
ПРОФІЛАКТИКА
Система профілактичних заходів при бабезіозі дрібної рогатої худоби включає такі ланки: знищення іксодових кліщів — перенощиків збудників хвороби, заборона випасання овець і кіз на закліщованих пасовищах протягом не менше 9 міс (за цей час кліщі-рипіцефали втрачають життєздатність) або при можливості переганяння тварин на гірські та інші пасовища, де відсутні перенощики збудників хвороби. Важливу роль відіграє профілактика бабезіозу беренилом (азидином) через кожні 15 діб протягом періоду можливого спалаху захворювання.
Для знищення кліщів овець та кіз купають або обприскують 0,2%-ною емульсією бензофосфату один раз протягом 10 діб; 0,1 %-ною емульсією дурсбану; 0,02%-ною емульсією перметрину або 0,05%-ною емульсією неоцидолу. Купають овець протягом усього сезону паразитування кліщів на тваринах, починаючи за 2—3 доби до початку їх нападання для кровоссання. Встановлена висока профілактична ефективність діамідину з пролонгаторами. Введення його вівцям після перших випадків захворювання на бабезіоз у дозі 2 мг/кг в поєднанні з поліглюкином, 2%-ним полівініловим спиртом або 15%-ним полівінілпіролідоном у дозі 5 мл на голову дає змогу профілактувати захворювання протягом одного місяця.
БАБЕЗІОЗ КОНЕЙ
Хворобу викликають два види збудників: Babesia caballi (синонім Piroplasma caballi, звідси захворювання раніше називалось піроплазмозом), і В. equi (синонім Nuttallia equi, а захворювання відповідно нуталіоз). Це захворювання непарнокопитних тварин (коні, осли, мули) переважно з гострим або підгострим перебігом.
ЕТІОЛОГІЯ
В. caballi морфологічно схожа з кровопаразитом В. bigemina. Розміри збудників цього виду досягають у довжину 6 мкм. Зараженість еритроцитів досягає 6—10 %.
В. equi характеризується різноманітністю форм і неоднаковими розмірами. В еритроцитах переважають округлі форми. Характерною формою є хрестоподібна (див. рисунок 2). Вона нагадує «мальтійський хрест», який утворюється при поділі збудника пупкуванням. Величина бабезій коливається у межах від 1 до 4 мкм. При інвазії коней крупнішими бабезіями спостерігається гострий та під-гострий перебіги хвороби. Наявність дрібних форм збудника супроводжується хронічним перебігом хвороби або, паразитоносійством. Зараженість еритроцитів кровопаразитами досягає 30% і більше.
Життєвий цикл бабезій відбувається в організмі двох живителів: коней та іксодових кліщів. В еритроцитах непарнокопитних бабезії розмножуються простим поділом на 2—4 особини або пупкуванням. В організмі кліщів паразити розмножуються в тканинах, гемолімфі, яєчнику. Збудники можуть передаватися від самок кліщів трансоваріальним шляхом протягом багатьох поколінь. При нападанні кровосисних членистоногих на тварин бабезії проникають із слинних залоз перенощиків у кров. В організмі коней збудники хвороби зберігаються протягом 1—2 років.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Хвороба найчастіше спостерігається серед коней, вік яких більший, ніж 2—3 роки. У них бабезіоз має тяжкий клінічний перебіг. Молодняк хворіє у легкій формі. Перенощиками збудників бабезіозу є іксодові кліщі родів Dermacentor (D. marginatus, D. pictus), Hyalomma (H. plumbeum, H. scupense) та Rhipicephalus (Rh. bursa). У поліських та лісостепових районах України спалахи бабезіозу коней найчастіше спостерігаються навесні та восени, тобто в період масового нападання на тварин для кровоссання іксодових кліщів, у той час як на півдні України хворобу реєструють переважно влітку. При відсутності повторного зараження тварин кліщами патогенність паразитів та їх кількість в організмі коней поступово знижуються.
Після хвороби у коней з'являється імунітет (премуніція). Його стійкість та тривалість залежать від тяжкості перебігу хвороби та виду збудника. Напруженість імунітету послаблюється внаслідок підвищеної експлуатації коней, появи в них інших захворювань.
ПАТОГЕНЕЗ
Ступінь патогенних змін у коней залежить від хвороботворного впливу збудників та реактивності організму. Вони нагадують зміни, що спостерігаються при бабезіозах жуйних тварин.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період 1—2 тижні. Перебіг хвороби частіше гострий. При інвазії збудником В. equi маютьмісце також підгостра та хронічна форми перебігу. Температура тіла підвищується до 41—42 °С. Пульс і дихання прискорені. Спостерігаються пригнічення, відсутність апетиту, швидка втома, слизові оболонки жовтяничні з наявністю на них крововиливів. У кобил можуть бути аборти. Різко зменшується кількість еритроцитів і гемоглобіну. ШОЕ значно підвищується. Загибель тварин при гострому перебігу настає протягом першого тижня хвороби. Смертність коней може досягати 30—40 %.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Подібні змінам, що спостерігаються при бабезіозі великої рогатої худоби. Найбільш характерними є зміни, що виникають при гострому перебігу хвороби.
Діагностика грунтується на епізоотологічних даних, клінічних ознаках та мікроскопії мазків крові з виявленням характерних форм бабезій. Посмертно — при розтині трупів загиблих тварин. Високоефективними є серологічні методи діагностики (РЗК, РТЗК, РІФ, реакція мікроаглютинації).
Бабезіоз коней необхідно відрізняти від інфекційної анемії. При останній апетит у коней зберігається, жовтяничнієть слизових оболонок і лікувальний ефект при введенні специфічних хіміопрепаратів (беренилу, гемоспоридину) відсутні. Дослідження мазків крові або постановка серологічних реакцій для диференціальної діагностики бабезіозу від інших хвороб обов'язкові.
ЛІКУВАННЯ
Хворим коням застосовують беренил (азидин) в формі 7%-ного водного розчину в дозі 3,5 мг/кг внутрішньом'язово, діамідин — 10%-ний розчин у дозі 2 мг/кг. З метою повного звільнення організму коней від збудників В. caballi діамідин вводять в дозі 4 мг/кг два рази за добу, а збудників В. equi — 5 мг/кг чотириразово з інтервалом три доби.
Одночасно хворим тваринам рекомендується симптоматичне лікування: серцеві (кофеїн, камфорне масло), послаблюючі препарати. На період лікування тваринам надають повний спокій, їх звільняють від роботи протягом 2—3 тижнів після видужання.
Профілактика спрямована насамперед на знищення іксодових кліщів на тваринах у період їх масового нападання для кровоссання. З цією метою один раз на тиждень коней обприскують 0,02%-ною емульсією перметрину, 0,15%-ною емульсією дурсбану, 0,5%-ною водною емульсією циодрину. На одну тварину витрачають до 2—2,5 л емульсії інсектоакарициду. При появі перших випадків захворювання застосовують хіміопрофілактику беренилом (азидином) з інтервалом 10—12 днів.
БАБЕЗІОЗ СОБАК
Збудник хвороби — кровопаразит Babesia canis (синонім Рігоplasma canis, а викликане ним захворювання раніше називали піроплазмозом). Він спричиняє захворювання переважно декоративних та мисливських собак у вигляді спорадичних випадків у різних районах України.
ЕТІОЛОГІЯ
В еритроцитах паразит може мати вигляд овальних, амебо- та грушоподібних форм. Характерною формою бабезії є дві груші, з'єднані гострими кінцями під гострим кутом (див. рисунок 2; 5), які заповнюють майже всю уражену клітину крові (до 7 мкм завдовжки). В один еритроцит частіше проникає 1—2 паразити, в деяких випадках — до 10—15. Зараженість еритроцитів досягає 5—10 %. В організмі собак бабезії розвиваються простим поділом або лункуванням. Біологічними перенощиками збудників є окремі види іксодових кліщів, здатних до трансоваріальної передачі цих паразитів.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Основним перенощиком бабезій є триживительні іксодові кліщі Dermacentor pictus (Полісся і Лісостеп України) та Rhipicephalus sanguineus (Степ). Захворювання реєсрують з весни до осені — в період паразитування на собаках іксодових кліщів. Порівняно з дорослими тваринами у молодих собак (особливо у цуценят) бабезіоз перебігає у тяжчій формі. Безпородні собаки хворіють у легкій формі.
Імунітет нестерильний, триває від 4 міс до одного року.
ПАТОГЕНЕЗ
Основне значення в патогенезі має руйнування бабезіями значної кількості клітин червоної крові, що призводить до зменшення в крові хворих собак кількості еритроцитів, гемоглобіну та розвитку гемолітичної анемії. Внаслідок цього порушується нормальна діяльність багатьох внутрішніх органів хворої тварини.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період від 6 до 20 днів. Для бабезіозу характерний гострий, рідше підгострий та хронічний перебіги хвороби. При гострому перебігу бабезіозу температура тіла підвищується до 41—42 °С, пульс і дихання прискорюються. Собаки стають пригніченими, частіше лежать, апетит у них відсутній. Слизові оболонки бліді, пізніше стають жовтяничними. Часто спостерігається пронос (фекалії з домішками крові), інколи — рвота. Сеча набуває червоного кольору. Хвороба триває 3—9 днів. Загибель тварин може наставати уже через 3—7 діб після появи перших ознак захворювання. Підгостра форма характеризується підвищенням температури тіла до 41 °С, зниженням апетиту. Періодично температура тіла знижується до норми. Триває хвороба 2—3 тижні. При хронічному перебігу клінічні ознаки бабезіозу виражені слабо. Собаки пригнічені, апетит знижений. Температура тіла підвищується до 40—41 °С, а наступного дня — знижується до норми. Характерною ознакою хвороби є анемія і кахексія. Хвороба триває 3—5 тижнів.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Труп виснажений. Слизові та серозні оболонки анемічні й жовтяничні. Спостерігаються крововиливи в жовчному та сечовому міхурах, на епі- і ендокарді. Селезінка збільшена. Сеча червоного кольору.
Діагностику здійснюють на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, дослідження мазків крові, а посмертно — при розтині трупів собак.
ДІАГНОСТИКА
Високоефективною для діагностики бабезіозу є РА. Бабезіоз слід диференціювати насамперед від чуми м'ясоїдних тварин, характерними ознаками якої є ураження нервової системи, катаральне запалення слизових оболонок кишечника та органів дихання. При чумі специфічні хіміопрепарати неефективні.
ЛІКУВАННЯ
Призначають беренил (азидин) у дозі 3,5 мг/кг підшкірно (7%-ний водний розчин). Інколи у собак після ін'єкції розчину беренилу спостерігається ускладнення. Повторне введення препарату здійснюють через одну добу. Діамідин застосовують у вигляді 10%-ного водного розчину в дозі 1—2 мг/кг внутрішньом'язово.
Паралельно з етіотропною терапією слід призначати симптоматичні засоби лікування: підшкірно 1—2 мл 10—20%-ної емульсії камфори, підшкірно 1 мл 20%-ного розчину кофеїну, клізми. Хворим собакам надають спокій.
ПРОФІЛАКТИКА
Основним засобом профілактики бабезіозу є недопущення нападання на собак іксодових кліщів, а в разі появи на тваринах — їх знищення. При необхідності доцільно проводити хіміопрофілактику за допомогою беренилу (азидину).