Буностомоз
Буностомоз (Bunostomosis) — гостре або хронічне гельмінтозне захворювання овець, кіз та великої рогатої худоби, яке викликають нематоди Bunostomum і В. trigonocephalum з родини Ancylostomatidae, що паразитують у тонкому відділі кишечника. Перший вид специфічний для овець, другий — для великої рогатої худоби. Хвороба поширена повсюди й іноді має ензоотичний характер.
ЕТІОЛОГІЯ
B. phlebotomum і B. trigonocephalum — невеликі нематоди до 25 мм довжиною, білого кольору з зігнутим дорсально головним кінцем, лійкоподібної форми ротовою капсулою, де міститься дорсальний жолоб і дві півмісяцеві різальні пластинки. У самців дві рівних спікули коричневого кольору. Яйця буностом стронгілідного типу, середні за розміром, сірого кольору, незрілі.
Буностоми геогельмінти, розвиваються прямим шляхом без участі проміжних живителів. У зовнішнє середовище самки виділяють яйця, де з них через добу вилуплюються личинки, які стають інвазійними за 5—7 днів. Тварини заражаються буностомозом при заковтуванні інвазійних личинок з травою, кормом або водою, а також шляхом активного їх проникнення через непошкоджену шкіру (цей шлях найбільш поширений). В організмі живителя паразит досягає статевозрілої стадії за 40—45 днів. Тривалість життя рік і більше.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Захворювання поширене повсюди, хворіють буностомозом усі вікові групи тварин. Зараження настає на пасовищі при заковтуванні личинок з травою або активним проникненням їх через непошкоджену шкіру. Основним, джерелом інвазії є хворі й перехворілі тварини-паразитоносії. Захворювання спостерігається протягом усього року, але найчастіше серед ягнят у літні місяці (червень, серпень). Летальність інколи досягає 60— 80 %.
ПАТОГЕНЕЗ
Механізм розвитку хвороби зумовлений гематогенною міграцією інвазійних личинок через серце і легені, травмуванням і запаленням слизових оболонок кишечника, згортанням крові та інокуляцією патогенної мікрофлори.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Хворі тварини відстають у рості й розвитку, спостерігається загальна слабість, пригнічення, блідість слизових оболонок, пронос або запор, виснаження, фекалії з слизом і домішками крові. Інколи проявляється як алергічне захворювання.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєва діагностика грунтується на культивуванні личинок і їх подальшому видовому визначенні. Ураховують також епізоотологічні та клінічні дані. Посмертно діагноз ставлять на підставі розтину трупів і виявленні у тонких кишках буностом та характерних патологоанатомічних змін (набряк, виразки і крововиливи на слизовій оболонці).