Чума м'ясоїдних
Інфекційний гепатит м’ясоїдних (Hepatitіs infectiosa carnivorum, хвороба Рубарта, ензоотичний енцефаломієліт лисиць) — гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу,ураженням печінки та центральної нервової системи.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У 1928 р. канадський учений Р. Г. Грін установив енцефаліт у лисиць і виділив від хворих тварин фільтрівний вірус. У 1947 р. шведський учений Рубарт описав інфекційне запалення печінки у собак. Пізніше Карлсон і Зідентопф (1949) довели ідентичність збудників цих хвороб, які за сучасною класифікацією мають назву «інфекційний гепатит м’ясоїдних». Захворювання поширене в багатьох країнах світу, передусім там, де займаються штучним розведенням хутрових звірів. Завдає значної економічної шкоди службовому собаківництву та хутровому звірівництву.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус, що належить до родини Adenoviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 70 – 90 нм, без зовнішньої оболонки. Вірус має один серотип, аглютинує еритроцити щура, морської свинки і людини. Культивується в первинній культурі клітин нирок і сім’яників собак, нирок єнота, тхора, зумовлюючи ЦПД з утворенням скупчень у вигляді грона та внутрішньоядерних еозинофільних тілець-включень.
Вірус тривалий час залишається життєздатним при мінус 30 °С, при + 4 °С — понад 6 міс, за кімнатної температури — впродовж 1 –4 міс, при 36 °С — впродовж 15 – 60 діб. Не руйнується в разі повторного заморожування та відтавання, добре витримує висушування. Збудник інактивується при 56 °С через 30 – 60 хв, при 100 °С —миттєво, під дією УФ-випромінювання — через 30 – 60 хв.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Тривалий час вважалось, що на інфекційний гепатит хворіють тільки собаки (хвороба Рубарта). Згодом було встановлено патогенність вірусу для багатьох хутрових звірів з ряду хижих — лисиць, песців, вовків, шакалів, ведмедів, тхорів, серед яких хвороба спостерігається в природних умовах. Більш сприйнятливі щенята віком 1,5 – 6 міс, рідко хворіють тварини віком понад 3 роки. Резервуаром вірусу в природі вважають диких звірів і бродячих собак. Джерелом збудника інфекції є хворі звірі й перехворілі вірусоносії, які впродовж кількох місяців виділяють вірус гепатиту з витіканнями з носа, очей, слиною, носоглотковим слизом, сечею, калом. Природне зараження відбувається при безпосередньому контакті з інфікованими тваринами або аліментарним шляхом. Доведено можливість внутрішньоутробного зараження. Факторами передавання збудника можуть стати трупи загиблих тварин, вода, корми, предмети догляду, одяг та взуття обслуговуючого персоналу, забруднені виділеннями хворих тварин. Інфекційний гепатит м’ясоїднихпроходить у вигляді спорадичних випадків або ензоотій. При клітковому утриманні поширюється повільно і обмежується ураженням окремих гнізд. Наростання ензоотії спостерігається в літньо-осінній період, за значного збільшення сприйнятливого молодняку та скупченості звірів на фермі.
У разі первинного виникнення хвороби й тісного утримання великих груп тварин захворюваність може сягати 75 %, летальністьсеред собак — 20 %, хутрових звірів — 40 % і більше.
ПАТОГЕНЕЗ
Після проникнення в організм вірус гепатиту локалізується в мигдаликах, потім потрапляє в лімфатичні вузли, де репродукується. Далі з’являється в крові, зумовлює вірусемію, розноситься течією крові по всіх органах, спричинюючи запальні та дистрофічні ураження печінки, нирок, міокарда, нервових центрів головного й спинного мозку, численні крововиливи в слизових оболонках та серозних покривах. Патологічний процес нерідко ускладнюється діяльністю секундарної мікрофлори.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період триває у собак 6 – 9 діб, у хутрових звірів — 10 – 20 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий та хронічний. Надгострий перебіг спостерігається на початку ензоотії. У захворілої тварини раптово з’являються судоми, хитка хода, тварина падає і гине. Гострий перебіг характеризується підвищенням температури тіла до 40,5 –41,7 °С, пригніченістю, втратою апетиту, спрагою, блюванням з домішкою жовчі, проносом, кон’юнктивітом. Іноді буває одно- або двобічне помутніння рогівки. Виявляють слабкість задніх кінцівок, збільшення печінки, набряки мигдаликів та підшкірної клітковини. Постійною ознакою хвороби є сильна болючість у ділянці мечоподібного відростка, правої реберної дуги та черева. Гострий перебіг у 5 – 10 % випадків закінчується загибеллю тварини. Хронічний перебіг відмічається у дорослих тварин в стаціонарних епізоотичних осередках.
У лисиць характерним є ураження центральної нервової системи, що має вигляд гострого енцефаліту. Напади зазвичай нетривалі (3 – 5 хв), але виникають по кілька разів на день, призводять до паралічів і коми. Летальність сягає 50 % і більше. Під час хронічного перебігу, який буває в стаціонарно неблагополучних осередках, виявляють анемію, поганий апетит, схуднення, кератит, періодичний пронос. Кератит триває довго, інколи призводить до помутніння рогівки і сліпоти. У самок спостерігаються аборти, народження нежиттєздатних щенят.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Найхарактерніші зміни виявляються в печінці. Вона збільшена в розмірі, набрякла, в’яла, світло-коричневого або темно-червоного кольору з наявністю на поверхні фібринозних нашарувань та крововиливів. На серозній оболонці жовчного міхура, а в молодих щенят і в інтерстиції зобної залози, виявляють драглисто-геморагічний набряк. У серозних порожнинах спостерігається накопичення значної кількості каламутної рідини з кров’ю. Жовчний міхур переповнений жовчю, постійно визначається драглистий набряк його стінок і ложа. Спостерігаються запалення та крововиливи слизових оболонок травного каналу. Селезінка збільшена майже вдвічі, нирки переповнені кров’ю, пронизані крапчастими або смугастими крововиливами. Патогномонічними є крововиливи і драглисті набряки вилочкової залози, мигдаликів, шийних та брижових лімфовузлів, накопичення серозного або кров’янистого ексудату в черевній порожнині.
ДІАГНОЗ
Пов’язаний зі значними труднощами у зв’язку з мінливим і малохарактерним перебігом цієї хвороби. Тому вирішальними показниками є результати лабораторних досліджень патологічного матеріалу, відібраного від хворих чи загиблих тварин. Беруть до увагитакож клініко-епізоотологічні дані та патологоанатомічні зміни.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Передбачає гістологічні дослідження з метою виявлення в уражених клітинах печінки внутрішньоядерних тілець-включень Рубарта і серологічні дослідження патологічного матеріалу за реакцією дифузної преципітації (РДП) в агаровому гелі. Позитивні її результати дають змогу встановити попередній діагноз упродовж 18 – 24 год. подарствах або не зовсім чітких результатів попередніх досліджень проводять виділення збудника хвороби та ставлять біопробу.
Патологічним матеріалом (10 %-ва суспензія печінки загиблих тварин) заражають первинну культуру клітин нирок собак з наступною індикацією вірусу в РГА та ідентифікацією виділеного вірусу за реакцією нейтралізації цитопатогенної дії специфічною сироваткою.
Біопробу ставлять на 2 – 2,5-місячних щенятах, яким вірусвмісний патологічний матеріал вводять в об’ємі 0,2 мл у передню камеру ока та 5 мл — у черевну порожнину. Помутніння рогівки на 4 – 5-ту добу після зараження, підвищення температури тіла до 41 – 41,5 °С, а також загибель на 8 – 9-ту добу з характерними патологоанатомічними змінами є підставою для встановлення остаточного діагнозу.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
Ґрунтується на виключенні аліментарної інтоксикації, авітамінозу В1, чуми м’ясоїдних, лептоспірозу.Аліментарну інтоксикацію виключають на підставі результатів аналізу кормів. У разі авітаміноз у В1 уражається печінка (дистрофія, переродження), що встановлюється за допомогою гістологічних та біохімічних досліджень. Чума м’ясоїдних є контагіозною хворобою, яка впродовж 3 – 4 міс уражає 50 – 60 % сприйнятливих звірів, супроводжується серозно-гнійним кон’юнктивітом, розладом функції травного каналу, пустульозним висипанням на шкірі черева та стегон, чого не буває при інфекційному гепатиті. Патогномонічними для чуми є тільця-включення в протоплазмі епітеліальних клітин слизової оболонки сечового міхура, які майже завжди трапляються у лисиць і песців, рідше — у норок. При лептоспіроз і характерними є жовтяниця та виразки на слизовій оболонці ротової порожнини. Хвороба легко діагностується на підставі результатів серологічних та бактеріологічних досліджень.