Дикроцеліоз
Дикроцеліоз (Dicrocoeliosis) — досить поширена, з хронічним перебігом трематодозна інвазія більш як 70 видів ссавців, людей. Найчастіше хворіють жуйні. Спричинюється вона ланцетовидною двоусткою Dicrocoelium lanceatum і характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, інколи підшлункової залози. Супроводжується хвороба інтоксикацією організму, порушенням травлення, загального обміну речовин, зниженням продуктивності тварин, втратою господарської цінності й передчасним вибракуванням їх. Поширена переважно у степовій і лісостеповій зонах України.
ЕТІОЛОГІЯ
Dicrocoelium lanceatum — невелика (0,5—1,5 см), плоска, ланцетовидної форми із звуженими кінцями тіла, сіро-коричневого кольору трематода (рис. 21). невеликого розміру й майже однакового діаметра два присоски знаходяться у звуженій передній частині тіла. Між присосками є статева бурса, відкриваються обидва статеві отвори. Паразит має майже подібну з фасціолами внутрішню будову. Така ж травна система: ротовий отвір, глотка, стравохід, дві кишки, що сліпо закінчуються у задній частині тіла, але без бічних відгалужень. За черевним присоском, каудально, навскіс розміщені два порівняно великі, неправильної овальної форми й з нерівними краями сім'яники. За ними знаходиться непарний, округлої форми яєчник, поблизу сім'яприймач та тільце Меліса. Петлі матки займають весь вільний простір тіла паразита і на всьому протязі наповнені яйцями. Дещо збоку від кишечника у середній третині тіла розгалужуються гроноподібні жовточники.
Яйця дрібні (0,038—0,045 x 0,022—0,032 мм), асиметрично овальні (ниркоподібної форми), коричневого кольору, з товстою шкаралупою та кришечкою на одному з полюсів. Всередині містять мірацидії.
Дикроцелії — біогельмінти, розвиваються у тілі трьох живителів. Крім численних дефінітивних (ссавці), у їх розвитку беруть участь проміжні живителі — різні види сухопутних молюсків, найчастіше родин Chondrula, Helicella та інших, а також додаткові — мурашки роду Formica та Proformica. У лісостеповій зоні України основними проміжними живителями дикроцелій є молюск Chondrula tridens і лучна мурашка Formica pratensis.
Випущені навесні на пасовища інвазовані дикроцеліями дефінітивні живителі (жуйні) з фекаліями виділяють у зовнішнє середовище яйця паразита. При їх заковтуванні молюсками у кишечнику вилуплюються мірацидії, які мігрують до печінки, де й формуються спороцисти, а потім з'являються дочірні спороцисти, а у останніх церкарії, що мігрують у легені, звідти в складі слизових утворень потрапляють у зовнішнє середовище. Розвиток паразита у молюску триває 3—5 міс. Слизові грудочки з'їдають мурашки й через 1—2 міс у порожнинах їх тіла формуються метацеркарії — інвазійні личинки дикроцелій.
Дефінітивні живителі інвазуються дикроцеліозом при заковтуванні, з травою мурашок з метацеркаріями. Звільнившись від цист, метацеркарії мігрують по жовчних протоках і ходах до печінки кінцевого живителя, де й закінчують через 1,5—2,5 міс свій розвиток— перетворюються у дорослих паразитів. Весь розвиток дикроцелій триває 7—8 міс. Строк їх життя — 4—7 років.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Дикроцеліоз поширений майже повсюдно. Стаціонарному неблагополуччю. господарств щодо дикроцеліозу сприяє широке коло дефінітивних живителів, зокрема свійських та диких жуйних, а також висока стійкість яєць гельмінта проти висушування та заморожування. Личинкові форми паразита можуть не лише перезимовувати в організмі проміжних і додаткових живителів, зберігаючи свою інвазійність, а й депонуються у них до трьох років.
Ссавці інвазуються дикроцеліозом весною та восени. Інвазування проміжних та додаткових живителів буває активнішим після випадання дощів. З віком інтенсивність інвазії у тварин зростає, а стан їх погіршується.
ПАТОГЕНЕЗ
Характер патогенної дії дикроцеліїв на організм жуйних в значній мірі залежить від загального стану дефінітивного живителя, а також від інтенсивності інвазії.
Вважають, що метацеркарії дикроцелій потрапляють до печінки жовчовидільним шляхом і в зв'язку з цим капсула та паренхіма органа не зазнають такого інтенсивного механічного пошкодження, як при фасціольозі, чим пояснюється відсутність при цій інвазії гострого перебігу. У той же час у жовчних ходах, в жовчному міхурі досить інтенсивно перебігають катаральні, атрофічні, некротичні процеси, чим і зумовлюється однаковий з фасціольозом кінець — розвиток цирозу печінки. На відміну від фасціольозу, при дикроцеліозі жовчні ходи не просочуються солями вапна.
Внаслідок патогенної дії дикроцелій спостерігаються значні структурні й функціональні зміни в печінці, у зв'язку з чим, насамперед, порушується процес травлення, суттєво змінюється білковий та вітамінний обміни, наростає інтоксикація організму, що може призвести тварину до загибелі.
Клінічні ознаки можуть бути відсутніми при незначній, а інколи й при середній інтенсивності інвазування. При інтенсивному ураженні жуйних (3—6 тис. особин), особливо овець старшого віку, спостерігають анемічність та іктеричність слизових оболонок і шкіри, пригнічення, схуднення, розлад травлення та зниження або втрату продуктивності тварин. У деяких випадках з'являються набряки підгруддя, міжщелепного простору. Волосяний покрив ламкий, місцями випадає, на тілі з'являються безволосі ділянки. У кітних овець можливі аборти.
У випадку недостатнього рівня годівлі, незадовільних умовах утримання від даної інвазії у кінці стійлового періоду при повному виснаженні може спостерігатися загибель значної кількості навіть дорослих тварин.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Трупи виснажені, анемічні й іктеричні, з картиною драглистої інфільтрації підшкірної клітковини підгруддя. Печінка збільшена або, навпаки, зменшена у об'ємі, ущільнена. Окремі жовчні ходи надмірно розширені й виступають під капсулою органа. Стінки їх потовщені у кілька разів, сіро-білого кольору, заповнені жовчю густої консистенції, буро-зеленкуватого відтінку, з великою кількістю у ній дрібних темно-сірих гельмінтів. Жовчний міхур збільшений у 2—3 рази й переповнений жовчю. У цих випадках реєструють інтерстиціальний гепатит, біліарний цироз, інколи атрофію печінки. Жовчні ходи не звапнюються.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєво клініко-епізоотологічні дані підтверджуються результатами гельмінтоовоскопії. Найчастіше з цією метою при дослідженні фекалій застосовують метод послідовного промивання. Запропоновані також методики з використанням принципу флотації у насиченому розчині поташу, або у 64%-ному розчині тіосульфіту натрію, або за Котельниковим і Хреновим — у розчині нітрату свинцю. Яйця дикроцелій легко відрізнити від яєць інших трематод за їх величиною, формою та кольором.
Посмертно діагноз на дикроцеліоз встановлюють за характером патологоанатомічних змін і виявленням великої кількості дикроцелій у печінці. При розтині жовчних ходів хрускіт відсутній.
Метацеркарії дикроцелій можна виявити також при компресорному дослідженні мурашок за допомогою мікроскопа, просвітливши спочатку мурашок у водно-гліцериновій суміші.