Дирофіляріоз
Дирофіляріоз спричинюється нематодами родини Filariidae підряду Filariata. Статевозрілі паразити виду Dirofilaria immitis локалізуються в серці, легеневій артерії, інших кровоносних судинах, а D. repens — у підшкірній клітковині організму собак, котів, лисиць, диких м’ясоїдних тварин (вовки, тигри, леопарди), а також людини.
ЕТІОЛОГІЯ
Гельмінти досить великих розмірів, світло-жовтого кольору. Довжина самця D. immitis становить 12—18 см, ширина — 1,1—1,2 мм. Хвостовий кінець загострений, має конічну форму і вузькі бічні крила, прианальні сосочки та дві неоднакові спікули. Самка завдовжки 25—30 см, завширшки 0,7—1,5 мм, живородна. Вульва відкривається в передній частині тіла.Личинки (мікродирофілярії) досягають у довжину 0,22 — 0,3 мм, в ширину — 0,005—0,007 мм.
Збудники — біогельмінти. Проміжними хазяями є комарі родів Anopheles, Aedes, Culex. За даними деяких дослідників мікродирофілярії розвиваються також в організмі бліх. Під час кровоссання на м’ясоїдних тваринах проміжні хазяї заковтують мікродирофілярій з кров’ю. В організмі комара вони двічі линяють і досягають інвазійної стадії впродовж 8—14 діб. Після цього личинки проникають у ротовий апарат комахи, розривають губи та пальпи і під час кровоссання потрапляють в організм дефінітивного хазяїна. В подальшому личинки мігрують лімфогенним і гематогенним шляхами до місця локалізації дорослих гельмінтів. Паразитичні черви стають статевозрілими через 6—9 міс і живуть в організмі дефінітивного хазяїна впродовж 2—3 років.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Хвороба має значне поширення, особливо в країнах з тропічним та субтропічним кліматом. Основне джерело поширення інвазії — хворі м’ясоїдні тварини. Масове їх ураження гельмінтами спостерігають в період льоту кровосисних комарів (весна й перша половина літа). Після зараження личинки нематод циркулюють у крові близько 80—120 діб.
В організмі хворих м’ясоїдних тварин самки нематод народжують мікродирофілярій, максимальна кількість яких з’являється в периферичних кровоносних судинах, як правило, увечері та вранці. У цей час самки комарів виявляють найвищу активність і найчастіше нападають на тварин та людей для кровоссання. Як правило, хворіють собаки віком понад два роки, рідко — до одного року. P. repens, нерідко паразитує в підшкірній клітковині організму людини.
ПАТОГЕНЕЗ
Патогенний вплив на організм тварин виявляється в основному механічною дією статевозрілих паразитів. Вони викликають значні зміни в серці, кровоносних судинах і є причиною виникнення запальних процесів, зокрема хронічного ендокардиту.
Для цієї інвазії характерна недостатня імунна відповідь організму тварин на паразитуючих збудників.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
У разі високої інтенсивності ураження D. immitis у хворих тварин спостерігаються пригнічення, розлад серцевої діяльності, схуднення, прискорення дихання, набряки кінцівок. Можуть виникати гемоглобінурія та жовтяничність слизових оболонок. Нерідко розвивається асфіксія і тварина гине.
При дирофіляріозі, спричиненому D. repens, прояву характерних ознак хвороби, як правило, немає. Якщо уражена шкіра голови та лап, виникає папульозний дерматоз, з’являється пригнічений сухий кашель, виснаження. Внаслідок ушкодження периферичної нервової системи спостерігають стійке викривлення шиї вбік і парези кінцівок. Собаки гинуть після фізичного навантаження.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупа звертають увагу на збільшення печінки та селезінки. Відмічають ендокардит, асцит. Слизові оболонки жовтяничні. Шкіра в ділянці голови та нижньої частини кінцівок гіперемійована, на ній виявляють папули, заповнені серозним або гнійним вмістом з личинками дирофілярій. Часто спостерігаються набряки міжщелепового простору. В уражених органах знаходять статевозрілих дирофілярій (див. вкл., рис. 33).
ДІАГНОСТИКА
Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних та клінічних ознак хвороби. Вирішальним у встановленні діагнозу є виявлення мікродирофілярій у крові м’ясоїдних тварин. З цією метою увечері або вранці беруть периферичну кров, розбавляють її фізіологічним розчином (1 : 2) і досліджують під мікроскопом. Можна досліджувати товсті мазки крові, забарвлені фарбою Гімза за методом Романовського.
Застосовують також імунодіагностичні тести, які дають змогу виявити хворобу в тому разі, коли в крові знайти личинок неможливо. Найефективнішою виявилася реакція ІФА.
Під час рентгенографії грудної клітки у собак, уражених D. immitis, спостерігають збільшення правого шлуночка серця й діаметра артерій правої краніальної частини легенів.
Посмертно діагноз установлюють на основі гельмінтологічного розтину органів і тканин, виявлення паразитичних червів у місцях їх локалізації і характерних патологоанатомічних змін.