Ехінококоз
Ехінококоз - хвороба диких та свійських жуйних тварин, свиней, коней, людей, спричинювана личинковою стадією Echinococcus granulossus цестоди родини Taeniidae, яка паразитує в печінці, легенях, селезінці, нирках, рідко — в інших органах. Ехікокоз тварин — досить поширена інвазійна хвороба в усіх областях України.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник має вигляд міхура завбільшки від горошини до голови новонародженої дитини, заповненого світло-жовтою рідиною, що слабко опалесціює. Вона є продуктом крові хазяїна і відіграє роль захисного й живильного середовища для сколексів. Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню — кутикулярну, молочно-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, і внутрішню — гермінативну (зародкову), на поверхні якої відроджуються виводкові капсули, а в них — зародкові сколекси й вторинні (дочірні) міхурі. Виводкові капсули, а також окремі сколекси відриваються від внутрішньої оболонки і вільно плавають у порожнині материнського міхура або скупчуються у великій кількості на його дні, утворюючи гідатидозний пісок.
Нерідко трапляються стерильні міхурі. У них можуть формуватися дочірні й внучаті міхурі, однак не утворюються виводкові капсули зі сколексами. Вважають, що такі міхурі виникають у тварин з добре вираженим імунітетом.
Яйця і зрілі членики цестоди з фекаліями дефінітивного хазяїна (собаки, вовки, шакали, лисиці) виділяються у навколишнє середовище й потрапляють у ґрунт, воду, траву, сіно, корми. Проміжні хазяї заражаються збудником при заковтуванні яєць і члеників разом з кормом і водою.
У травному каналі оболонки яєць руйнуються, а онкосфери за допомогою ембріональних гачків проникають у товщу кишкової стінки, кровоносні судини і заносяться в печінку. В останній більша частина затримується, із них формуються ехінококові міхурі. Ті ж, що пройшли портальне коло кровообігу, через праву половину серця потрапляють у легені, де значна частина їх затримується. Якщо онкосфери проникають через капілярну сітку легень, вони потрапляють у ліве серце, аорту, заносяться в будь-який орган, де перетворюються на ехінококові міхурі. Останні ростуть повільно і в організмі тварин досягають інвазійної стадії через 6—15 міс.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Джерелом поширення ехінококозу є приотарні й безпритульні собаки. Дефінітивні й проміжні хазяї заражаються навесні та восени, оскільки в цей період спостерігаються загибель та масові забої тварин, а яйця і личинки гельмінта, завдяки сприятливим умовам зовнішнього середовища, здатні до виживання. Поширення інвазії в окремих господарствах, населених пунктах спричинюють незадовільні ветеринарно-санітарні умови, відсутність боєнь для централізованого забою тварин і несвоєчасна утилізація уражених органів. Молодняк заражається частіше й інтенсивніше, ніж дорослі тварини. В організмі заражених тварин ехінококові міхурі зберігають життєздатність роками. У трупах вони зберігають інвазійність упродовж 3—4 тижнів.
ПАТОГЕНЕЗ
Під час свого росту ехінококові міхурі тиснуть на уражений орган і спричинюють атрофію його тканин. Залежно від локалізації, кількості й розміру міхурів виникають різноманітні порушення як місцевої, так і загальної дії.
Продукти їхнього обміну зумовлюють токсичні й алергічні явища в організмі хворих тварин. Ураження печінки призводить до порушення процесів травлення, легень — дихання. При розриві міхурів можуть виникнути різні ускладнення залежно від місця їхньої локалізації. Іноді міхурі гинуть й інкапсулюються.
У заражених тварин імунітет виражений по-різному. У овець він має значну напруженість. Виникнення алергічної реакції свідчить про його розвиток. Виявлення у дорослих тварин великої кількості міхурів підтверджує відносний характер несте- рильного імунітету. Проте позитивні реакції гемаглютинації в заражених тварин свідчать про наявність у крові антитіл у значних кількостях.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Хворі жуйні тварини поступово худнуть, нерідко виснажуються, з’являються пронос, іноді запор, задишка, кашель. У разі розриву міхура в легенях спостерігаються хрипи, сильний кашель, виділення з носа ексудату з кров’ю. При інтенсивному ураженні ехінококовими міхурами печінки можливі її розрив і внутрішня кровотеча, яка призводить до загибелі тварин.
При спонтанному зараженні перебіг хвороби у свиней переважно безсимптом- ний. При експериментальному зараженні на 3—4-ту добу у деяких тварин виявляли пронос, посилення перистальтики, підвищення температури тіла на 0,5—1 °С. У подальшому за незадовільних умов годівлі й утримання спостерігаються загальне пригнічення, залежування, анемія, болісність черевної стінки в ділянці правого підребер’я.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Труп виснажений. Можливі перитоніт, хронічний катаральний гастроентерит.
У разі розвитку механічної жовтяниці підшкірна клітковина, жирова тканина і м’язи забарвлені у жовтий колір. Іктеричність добре помітна на серозній оболонці сальника і брижі (див. вкл., рис. 14 та 22).
Ехінококові міхурі виявляють у печінці, легенях, рідко — в нирках, селезінці. При інтенсивній інвазії значно збільшуються розміри й маса уражених органів, тканина їх атрофується. Іноді міхурі знаходяться всередині органа, і тоді їх можна виявити промацуванням.
ДІАГНОСТИКА
Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки захворювання, патолого-анатомічні зміни і проводять лабораторні дослідження. Велике значення для зажиттєвої діагностики мають імунологічні методи: реакції латексаглютинації (РЛА), сколексокільцепреципітації (РСКП).
Рідину, відібрану з ехінококових міхурів, вводять внутрішньошкірно вівцям по 0,2 мл у підхвостову складку, великій рогатій худобі — по 0,4 мл у ділянку шиї. Реакція відбувається швидко, стає вираженою через 30—45 хв і, досягнувши максимуму через 2—3,5 год, знижується через 6 год. Іноді використовують ехінококовий сухий алерген (ЕСА) з рідини міхурів. Після його введення помітні припухлість темно-червоного кольору і набряк: у овець до 2,5 см, у великої рогатої худоби — 4,6 см.
Останнім часом методом опромінення ехінококового міхура в межах від 5 до 500 Гр одержано ехіноалерген. За цих умов у рідині утворюються радіотоксини хіноїдної природи. Внутрішньошкірне введення хворим тваринам ехіноалергену значно підвищує індекс чутливості й специфічності під час діагностичних досліджень.
Широко застосовують набір імунодіагностичних тестів РИГА (реакція непрямої гемаглютинації) і непрямий метод РІФ (реакція імунофлуоресценції).
У місцях локалізації міхурів перкусією виявляють притуплення.
Після забою тварин діагноз установлюють на підставі виявлення ехінококових міхурів у внутрішніх органах.