Езофагостомоз
Езофагостомоз (Oesophagostomosis) — гостре або хронічне захворювання, яке викликають нематоди з родини Trichonematidae у великої рогатої худоби Oesophagotomum radiatum і у дрібних жуйних (вівці, кози) Oesophagostomum venulosum і Oc. columbianum. Локалізуються статевозрілі паразити в просвіті товстих кишок, а личинки — у товщі слизової оболонки товстого відділу кишечника.
ЕТІОЛОГІЯ
Езофагостоми — невеликі до 20 мм довжиною, товсті, білого кольору нематоди. На головному кінці мають кутикулярну везикулу, відокремлену від тіла вентральною борозенкою, і шийні сосочки, розміщення яких має діагностичне значення. Ротова капсула невелика, вузька, яйця езофагостом стронгілідного типу.
Розвиваються езофагостоми без участі проміжних живителів (прямим шляхом). У зовнішньому середовищі протягом доби з яєць вилуплюються личинки, які двічі линяють і через тиждень при температурі 20—25 °С досягають інвазійної стадії. Заражаються жуйні езофагостомозом на пасовищі при заковтуванні з кормом або водою інвазійних личинок. У товстому відділі кишечника личинки активно проникають у товщу слизової оболонки, де інкапсулюються, линяють і утворюють паразитарні вузлики. Через 2—3 тижні вони виходять у просвіт кишок і за 1,5—2 міс після потрапляння в організм тварин перетворюються у статевозрілих гельмінтів.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Захворювання поширене повсюди і в деяких господарствах уражує усе поголів'я овець і 50 % молодняка великої рогатої худоби. Сезонна динаміка у різних зонах неоднакова і залежить від кліматичних і господарських умов. Ягнята до 3-місячного віку езофагостомозом не хворіють.
Основним джерелом інвазії є хворі і перехворілі тварини — паразитоносії. Сприйнятливі тварини заражаються езофагостомозом на пасовищі при заковтуванні інвазійних личинок з кормом або водою. У зимово-весняний період екстенсивність інвазії знижується.
ПАТОГЕНЕЗ
Різко проявляється механічна, токсична й інокуляторна дія збудників, особливо личинкових стадій, які утворюють у стінці товстих кишок паразитарні «вузлики», спричиняють запалення кишечника і порушення його фізіологічних функцій. Найтяжчий перебіг хвороби буває в період паразитування личинок у кишковій стінці (вузликова хвороба) і виходу їх у просвіт кишечника. Під впливом інокульованих мікробів вузлики часто нагноюються, а інколи хвороба ускладнюється перитонітом.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
В ларвальний період хвороба проявляється підвищенням температури тіла, зниженням або відсутністю апетиту, проносом, схудненням та приступами колік. У хворих тварин спостерігаються болі у ділянці черева. Статевозрілі езофагостоми менш патогенні і в цей період захворювання перебігає субклінічно.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєвий діагноз встановлюють на підставі культивування личинок і визначення їх видової належності. Посмертно — під час розтину трупів при дослідженні товстого відділу кишечника, де виявляють статевозрілих паразитів і характерні «вузлики», які добре помітні при розгляді проти світла розрізаної і розтягнутої кишкової стінки.