Фасціольоз
Фасціольоз (Fasciolosis) — досить поширене, переважно з хронічним перебігом трематодозне захворювання різного віку жуйних (овець, кіз, великої рогатої худоби), а також інших видів домашніх і диких ссавців. Хворіють люди.
ЕТІОЛОГІЯ
Із семи відомих паразитів на території СНД реєструють двох — Fasciola hepatica і F. gigantica
Повсюдно поширеним видом є Fasciola hepatica. Вона має листочковидну форму, темно-сірий чи коричнюватий колір, місцями з зеленкуватим відтінком. її. довжина 2—3 см, ширина — 1 см. В передній частині трематода покрита дрібними хітиновими шипиками.
Спереду її тіло утворює овальний виступ, на якому знаходяться майже однакові два присоски. У ротовому присоску є отвір, який через фарінкс переходить у стравохід, а останній — у дві кишкові гілки, що мають численні бічні відгалуження. У проміжку між присосками вентрально знаходиться статева бурса з цирусом, поряд з яким відкривається і жіночий статевий отвір. За черевним присоском знаходяться петлиста матка і непарний гіллястий яєчник. Всю середню частину тіла фасціоли займають розвинені гіллясті сім'яники. Майже на всьому протязі бокові ділянки тіла паразита густо вкриті гронами жовточників. У задній частині тіла вони один від одного відокремлені світлою смугою, яка збігається з проходженням тут екскреторного каналу. На межі передньої і середньої третин тіло паразита перетинають жовточні протоки. З'єднуючись посередині, вони утворюють невеликий жовточний резервуар, біля якого розміщуються тільце Меліса та оотип.
Петлі матки заповнені сформованими, порівняно великими за розміром (0,13—0,15 x 0,07—0,09 мм), овальної форми, золотисто-жовтими, з кришечкою яйцями, які заповнені жовточними клітинами.
F. gigantica відрізняється від фасціоли звичайної дещо більшими розмірами (5—7 см) і стрічковидною формою тіла.
Фасціоли — біогельмінти (рис. 20). Крім широкого кола дефінітивних живителів з числа ссавців, у їх розвитку беруть участь проміжні — прісноводні молюски. Тривалий час вважалося, що для фасціоли звичайної це малий ставовик Limnaea truncatula, для фасціоли гігантської — вушковидний ставовик L. auricularia. Нині встановлено, що малий ставовик не єдиний представник у підряді Galba. В ньому було виділено ще сім видів ставовиків. З них найбільшого значення у розвитку фасціоли звичайної мають: L. subangulata, у 2—3 рази менше — L. truncatula і ще менше L. goupili. Суттєві зміни встановлені і в колі проміжних живителів фасціоли гігантської.
При сприятливих умовах зовнішнього середовища через 2— З тижні у яйцях фасціол формуються мірацидії, густо вкриті війками. Потрапивши у воду, вони залишають шкаралупи яєць і ведуть активний пошук проміжного живителя. Знайшовши, проникають у його тіло, досягають печінки й там перетворюються у материнську спороцисту. В ній формується 5—15 редій, а потім у кожній із редій по 15—20 церкаріїв. Залежно від кількості мірацидіїв, що потрапили в тіло молюска, у ньому може сформуватися від кількох сот до 1,5 тис церкаріїв. Через 30—40 хв вони перетворюються в адолескаріїв — інвазійну стадію фасціол. Останні приклеюються до водяних рослин, інших предметів або залишаються на поверхні водяного біотопу. Строк розвитку паразита у молюска може тривати від 1,5 до 3 міс. Адолескарії зберігаються кілька місяців.
Дефінітивні живителі інвазуються, заковтуючи адолескаріїв з водою даного біотопу чи з рослинним кормом, а також при згодовуванні скошеної трави та свіжого сіна, одержаних з неблагополучного пасовища. Можливе інвазування тварин і через плацентарне коло кровообігу. В кишечнику дефінітивного живителя адолескарії звільняються від цист і мігрують у паренхіму печінки гематогенним, жовчовидільним, а найчастіше — прямим шляхом, руйнуючи при цьому стінку кишечника і капсулу печінки. Через 35—40 діб юні фасціоли мігрують з паренхіми печінки у жовчні ходи й через 3—4 міс досягають статевої зрілості. У жуйних одна фасціола паразитує від 4—5 до 10—11 років.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Фасціольоз, спричинений F. hepatica, реєструють у жуйних майже повсюдно, що пояснюється наявністю умов для функціонування гальбових біотопів. Ставовики заселяють переважно мілкі, стоячі водойми, які добре прогріваються сонцем, а також замулені береги струмків та річок. Тривалість життя проміжних живителів 12—15 міс. Мінімальна зараженість їх личинками фасціол (0,8—2,2 %) спостерігається у квітні, максимальна у липні — серпні (50—100 %).
Масовий вихід церкаріїв фасціоли у поліських районах України починається з середини липня і продовжується до середини серпня, у зоні Лісостепу — з початку липня і до початку серпня. Випасання худоби на таких пасовищах у цей і подальший періоди вважається найбільш небезпечним. Цьогорічний молодняк інвазується переважно у кінці літа та восени. Перші випадки гострого перебігу інвазії мають місце у серпні. Хронічний перебіг захворювання реєструють у різні пори року, але найчастіше у грудні — січні.
Джерелом інвазії є численні дефінітивні живителі, які безперервно й тривалий час засмічують зародками фасціол зовнішнє середовище. Найбільш небезпечні у цьому відношенні свійські жуйні, випущені весною на пасовища без лікувальної обробки.
Яйця фасціол зберігають життєздатність до 5—6 міс, але вони нестійкі проти висихання і гниття, досить чутливі до високих (при 50 °С гинуть миттєво) і низьких температур (при —5 °С гинуть через добу). У засушливі роки яйця і адолескарії фасціол гинуть, а зараженість худоби фасціольозом різко знижується. Навпаки, при високій кількості опадів ці показники інвазії зростають.
Життєздатність адолескаріїв у воді досягає одного року, у сіні— 1,5—5 міс, у силосі — до 1 міс. Більшість інвазованих молюсків взимку гине, але життєздатність адолескаріїв із перезимувалих молюсків висока й прирівнюється до життєздатності адолескаріїв, що з'являються у поточному році.
З віком інтенсивність фасціольозної інвазії у жуйних у зоні неблагополуччя зростає. Сезонна динаміка фасціольозу у жуйних характеризується зростанням кількості інвазованих тварин у осінні місяці й помітним зниженням у весняний період.
ПАТОГЕНЕЗ
Фасціоли на організм живителя спричиняють складну, комбіновану дію. Вона включає механічне ураження тканин живителя, масивний токсикоз і супроводжується інокуляцією різноманітної мікрофлори. Крім того, паразиту властиві антигенна й трофічна дії.
Механічне пошкодження пов'язане з міграцією адолескаріїв, а потім юних фасціол. При цьому страждають кишечник і особливо печінка: капсула, паренхіма, кровоносні судини та жовчні ходи. Затримка відходження жовчі веде до її застою і розкладу. Наслідком механічно-токсичної дії паразитів є потовщення жовчних ходів. У їх стінці інтенсивно відкладаються солі фосфорнокислого вапна та фосфорнокислої магнезії.
Токсикоз пов'язаний з порушенням антитоксичної функції печінки та проникненням у кровоносне русло продуктів метаболізму паразитів, застійної жовчі, продуктів розпаду тканин паразита та живителя.
При міграції личинки фасціол порушують захисний епітеліальний бар'єр кишечника, печінки, інших органів і відкривають шлях для збудників інфекційних захворювань. На собі і в собі паразити заносять у черевну порожнину, кров та печінку різноманітну мікрофлору. Продукти розпаду пошкоджених тканин, паразитів є чудовим субстратом для розмноження фітопаразитів. У зв'язку з цим у різних органах живителя можуть з'являтися гнійники. Крім того, фасціольоз може викликати загострення інфекцій, збудники яких знаходилися у «дрімаючому» стані. Інвазовані великою кількістю паразитів тварини можуть гинути від гострого гепатиту і постгеморагічної анемії.
При хронічному перебігу фасціольозу спостерігаються значні зміни в інших системах і органах. У крові тварин знижується рівень еритроцитів, гемоглобіну, кальцію, неорганічного фосфору, зростає еозинофілія. У сироватці крові підвищується вміст білірубіну, знижується кількість загального білка, альбумінів, збільшується показник глобулінів. Суттєво змінюється амінокислотний склад сироватки крові. При цій хворобі у десятки разів знижується вміст вітамінів А і В12. Причиною цих змін є не лише токсична, а й алергічна дія фасціол на організм живителя.
Одночасна дія цих патогенних факторів веде до розвитку паренхіматозного й інтерстиціального гепатитів, до хронічного катару жовчовивідних шляхів. Кінцем цього процесу є цироз печінки, який призводить до втрати продуктивних якостей тварини, а потім до її загибелі.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Клінічний прояв фасціольозу у жуйних залежить від багатьох факторів. Основними з них є умови годівлі й утримання, інтенсивність інвазії та видовий склад паразитів, вік тварини і її індивідуальні особливості. Найважливіші з них — інтенсивність інвазії та загальний стан тварини.
При паразитуванні поодиноких фасціол клінічні ознаки хвороби відсутні, десятки й сотні паразитів спроможні викликати ознаки захворювання, але пряма залежність між кількістю фасціол і проявом інвазії спостерігається не завжди. Помічено, що у вгодованих тварин фасціольоз перебігає безсимптомно чи хвороба проявляється не досить вираженими клінічними ознаками. В той же час при такій інтенсивності інвазування у тварин, організм яких ослаблений недостатньою годівлею, ознаки хвороби бувають різко вираженими, деякі з них навіть гинуть.
Інкубаційний період 1—1,5 міс. У дрібної рогатої худоби фасціольоз може мати як гострий, так і хронічний перебіг, у великої рогатої худоби переважно хронічний. У інших видів тварин реєструють його хронічний, інколи субклінічний перебіг. У роки значного поширення інвазії, особливо при неповноцінній годівлі, у телят можливий і гострий перебіг хвороби. Завжди молодняк хворіє тяжче від дорослих тварин.
Гострий перебіг інвазії збігається з періодом міграції юних фасціол у організмі тварин і реєструють її у кінці літа та восени при інтенсивному їх інвазуванні. У захворілих спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення, зниження або відсутність апетиту, діарея, яка чергується з запором. У черевній порожнині може нагромаджуватися транссудат, з'являються і зникають набряки у міжщелепному просторі, підгрудді. Через кілька діб з'являються нервові явища, прогресують виснаження і анемія. Кітні вівці абортують. У телят 7—18-місячного віку спостерігаються пригніченість, зниження або відсутність апетиту, у деяких тварин — анемічність та іктеричність слизових оболонок і шкірного покриву. Якщо такі тварини не гинуть, хвороба набуває затяжного, хронічного перебігу.
Хронічну форму фасціольозу характеризують такі ознаки, як пригніченість, періодичне порушення апетиту, жуйки, румінації. Тварини худнуть, у них зменшуються надої. При натискуванні на черево у ділянці печінкової тупості можлива больова реакція. Еластичність шкіри знижується, волосся легко висмикується, на окремих ділянках випадає. Ці зміни свідчать про глибокі порушення трофіки й загального обміну речовин у організмі хворих тварин. Слизові оболонки, шкіра анемічні, іктеричні. Можливе запалення окремих, поверхнево розміщених лімфатичних вузлів. Кітні вівці народжують нежиттєздатних ягнят, тільні корови абортують. Іноді у них має місце передродове або післяродове залежування, подовжується сервіс-період. Вівці гинуть переважно у лютому — березні.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Труп виснажений, лімфатичні вузли збільшені, у черевній порожнині знаходять транссудат, інколи кров'янистий. При гострому перебігу у транссудаті знаходять і мігруючих адолескаріїв. Печінка збільшена, переповнена кров'ю, на її капсулі помітні крововиливи або жовто-сіруваті плівки фібрину. Жовчні ходи розширені. У їх вмісті знаходять білого кольору, овальної форми юних фасціол, величиною 0,5—1,0 см.
При хронічному перебігу фасціольозу печінка переважно зменшена в об'ємі, ущільнена, жовчні ходи розширені, стінки потовщені у кілька разів і просочені солями вапна, чим пояснюється специфічний хрускіт при розтині печінки, особливо у великої рогатої худоби. Жовчні ходи заповнені жовчю густої консистенції, сіро-коричневого кольору, у ній знаходять дорослих фасціол. Ці зміни виявляють на фоні катару жовчних ходів, інтерстиціального гепатиту та цирозу печінки.
Інкапсульованих фасціол іноді знаходять також у легенях, інших паренхіматозних органах. Скелетні м'язи бліді, дряблі, водянисті, знежирені й атрофовані.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз на фасціольоз встановлюють, грунтуючись на епізоотологічних даних та аналізі виявлених клінічних ознак хвороби з використанням методів спеціальної, етіологічної діагностики.
Прижиттєво діагноз на хронічний фасціольоз уточнюють копроскопічним дослідженням. Найчастіше для цього застосовують метод послідовного промивання, який грунтується на принципі седиментації. Він поки що є основним при діагностиці трематодозів тварин в умовах районних лабораторій ветеринарної медицини, але його ефективність обмежена 30—65 %. Запропоновані й ефективніші методи дослідження. У цьому зв'язку слід назвати седиментаційні методи Демидова та Ханбегяна, седиментаційно-флотаційний — Вишняускаса, метод седиментації з целофановими плівками Котельникова й Хренова. Найбільшої уваги з них заслуговує метод Вишняускаса, оскільки гарантує високу діагностичну ефективність, що має велике значення при встановленні лікувальної ефективності нових фасціолоцидів. Яйця фасціол порівняно легко диференціювати від яєць інших трематод за їх розміром, формою, кольором та внутрішнім вмістом. До листопада — грудня ці методи не слід застосовувати лише для діагностики захворювання у тварин поточного року народження. При гострому перебігу хвороби у цьогорічного молодняка найчастіше користуються методикою повного гельмінтологічного розтину печінки за К.І.Скрябіним. Для уточнення діагнозу проводять макро- і мікроскопічне дослідження седимента з подрібненої печінки, зскрібків з жовчних ходів та вмісту черевної порожнини.
Посмертно діагноз на хронічний фасціольоз встановлюють за наявністю фасціол у печінці й ураховуючи характер патологоанатомічних змін у ній: різке збільшення чи зменшення органа, звапнення жовчних ходів, які виступають на поверхні у вигляді жовто-сірих тяжів товщиною до 1—2 см.
Допоміжне діагностичне значення при виявленні тварин, інвазованих преімагінальними стадіями фасціол, має зокрема алергічний метод: 0,2 мл антигена, одержаного з фасціол, вводять у шкіру підхвостової складки. Припухлість та почервоніння шкіри в ділянці введення антигену свідчать про ураження тварини фасціольозом.
Досить чутливими й специфічними при фасціольозі виявилися реакції гемаглютинації та імунофлюоресценції. Однак у практичних умовах їх поки що не застосовують.
Для прогнозування ситуації щодо фасціольозу доцільно в серпні — вересні проводити вибіркове компресорне дослідження ставовиків на наявність у них церкаріїв фасціол — рухливих, овальної форми (0,3 мм), сірувато-бурого кольору і хвостовим придатком величиною 0,6 мм.