Гастрофільоз
Гастрофільоз — досить поширене хронічне захворювання коней, ослів і мулів, яке спричинюють личинки шлунково-кишкових, оводів ряду двокрилих (Diptera) з родини Gastrophilidae. Хвороба характеризується стоматитом, фарингітом, виразками на шкірі губ в осінній період, гастроентеритом, розладом акту дефекації і симптомами колік взимку та навесні.
ЕТІОЛОГІЯ
Паразитують на однокопитних шість найбільш поширених видів оводів: Gastrophilus intestinalis — великий шлунковий овід, довжиною до 16 мм, буро-жовтого кольору, голова більша грудей. Самка відкладає яйця (приклеює на волосини) на таких місцях тіла, де тварина зможе дістати їх губами чи зубами (передні кінцівки, плечі, боки). Личинки першого віку прикріплюються до слизової оболонки язика та глотки, а личинки другого та третього віків паразитують у шлунку.
Gastrophilus inermis — малий шлунковий овід, сіро-бурого кольору, довжиною до 11 мм, голова більша грудей. Самка відкладає яйця на волосся ділянки жувальних м'язів. Із яєць вилуплюються личинки, які проникають в епідерміс, мігрують до куточків рота й потрапляють на слизову оболонку ротової порожнини. Личинки другого і третього віків локалізуються в шлунку і прямій кишці.
Gastrophilus haemorrhoidalis — вусоклей, темно-бурого кольору, довжиною до 12 мм. Голова по ширині рівна грудині. Самка відкладає яйця на волоски губ. Личинки першого віку розвиваються на слизовій оболонці ротової порожнини, а другого і третього— паразитують у шлунку.
Gastrophilus veterinus — дванадцятипальник (кишковий овід), темно-жовтого кольору, довжиною до 17 мм. Голова вужча грудини. Самка відкладає яйця на волосинки міжщелепного простору. Личинки першого віку заповзають у рот і розвиваються на слизовій оболонці ясен. Личинки другого і третього віків паразитують у дванадцятипалій кишці.
Gastrophilus nigricornis — чорновусий кишковий овід, сірувато-жовтого кольору, довжиною до 10 мм. Голова й груди рівні за шириною. Самка відкладає яйця на волосинки навколо рота. Личинки, які вилуплюються з яєць, проникають під епідерміс і рухаються до куточків рота. Дорослі личинки паразитують у дванадцятипалій кишці.
Gastrophilus pecorum — травняк темно-бурого кольору, довжиною до 13 мм. Голова вужча грудей. Самка відкладає яйця на траву. Тварини заражаються при поїданні трави з яйцями. Личинки з яєць у зовнішньому середовищі не виходять і зберігають життєздатність до 9 міс, можуть навіть перезимовувати. Личинки першого віку паразитують на слизовій оболонці рота, а другого та третього віків — у шлунку і кишечнику.
Gastrophilus magnicornis — довговусий овід і G. flavipes — ослиний овід зустрічаються у субтропічній зоні. Личинки усіх видів оводів мають два рухомих приротових гачки, а на сегментах тіла — два ряди шипів, більших у першому ряду.
Як усі окрилені комахи, шлунково-кишкові оводи розвиваються за типом повного перетворення — самки їх яйцекладні. Імаго не живляться, живуть недовго (2—3 тижні), але досить плодючі. Залежно від виду за період життя самка відкладає від 300 до 2500 яєць. Розвиток личинок у яйцях триває приблизно тиждень, вони можуть бути життєздатними у яйцях до 3 міс. Личинки першого віку (довжиною близько 1 мм) при пересуванні по шкірі, при ворушінні в яйцях, приклеєних до волосин на шкірі, викликають свербіж. При розчісуванні тваринами (губами й зубами) сверблячих місць личинки першого віку потрапляють спочатку в ротову порожнину, а потім прикріплюються до слизової оболонки рота, кореня язика і глотки. Личинки другого і третього віків (довжиною 15—20 мм) паразитують у шлунку та кишечнику протягом 9—10 міс, після чого виходять з фекаліями тварин. У землі личинки перетворюються у лялечки і через 4—5 тижнів з них виходять окрилені оводи.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ
Джерело інвазії — хвора на гастрофільоз худоба. Поширення збудника відбувається при випаданні личинок третього віку від хворих тварин. Однокопитні інвазуються шлунковими оводами влітку на відкритій місцевості (частіше на пасовищах).
ПАТОГЕНЕЗ
Личинки своїми приротовими гачками й шипами травмують слизову оболонку ротової порожнини, кореня язика та глотки, чим викликають запалення і набряк тканин. Внаслідок цього порушується акт ковтання. У шлунку та кишках личинки утворюють кратероподібні заглиблення, що може викликати кровотечі. При великій кількості личинок змінюється секреторна та моторна функції шлунка і кишечника. Личинки малого шлункового овода, вусоклея і травняка спричинюють запалення прямої кишки. Через травми може проникати мікрофлора, яка призводить до виникнення інфекційних ускладнень. Крім того, личинки інтоксикують організм тварин продуктами метаболізму, можуть своїми тілами закрити просвіт пілоричної частини шлунка та кишок (порушується прохідність). Внаслідок цього знижується засвоюваність поживних речовин, погіршується апетит, тварина худне.
Інколи личинки можуть бути причиною загибелі тварин від гастрофільозного стоматиту, виснаження, поранення кровоносних судин шлунка, прориву шлунка і дванадцятипалої кишки або їх непрохідності, викликаних великою кількістю личинок.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Клінічні ознаки при малій кількості личинок малопомітні. При високій інтенсивності інвазії тварини виснажені, слизові оболонки анемічні, волосяний покрив скуйовджений і без блиску. При утрудненні евакуації корму із шлунка та дванадцятипалої кишки виникають коліки. При локалізації личинок у глотці з'являється кашель, під час напування тварин вода витікає з носових отворів, утруднюється пережовування і проковтування корму.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупів однокопитних у шлунку, дванадцятипалій і прямій кишках виявляють личинок оводів у кількості від одиниць до кількох сотень, численні кратероподібні ранки на слизовій оболонці шлунка й кишечника. В деяких місцях утворюються великі виразки з ураженням тканин аж до м'язового шару. Бувають випадки перфорації стінки шлунка і утворення абсцесів.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз на гастрофільоз за життя ставлять на підставі знаходження яєць на волосяному покриві тварин і відповідних клінічних ознак. Личинок оводів можна виявити візуально при огляді ротової порожнини та глотки. Зимою і напровесні інвазованість коней можна виявити по знаходженню личинок оводів у їх фекаліях після даванки всередину 40—80 мг/кг хлорофосу у водному розчині, який викликає загибель і масове виділення личинок третього віку. Посмертно діагностують при розтині трупів і виявленні в шлунково-кишковому тракті личинок оводів. Запропоновані алергічний і серологічний методи.
ЛІКУВАННЯ
Щоб вигнати личинок оводів із шлунка і дванадцятипалої кишки однокопитних, використовують хлорофос з розрахунку 40 мг/кг (5 %-ним розчином зрошують 1 кг на тварину зернофуражу або сіна). Також всередину через зонд можна ввести тролен в дозі 90 мг/кг або мідофос — 48 мг/кг. Використовують також вільне групове випоювання 0,1 %-ного водного розчину хлорофосу або у формі лікувальних кормових гранул з 1 %-ним хлорофосом. Гранули готують із сухої трави з концкормами і згодовують одноразово дорослим тваринам у дозі 1—1,2 кг, молодняку — 0,5 кг. Личинок першого віку на слизовій оболонці ротової порожнини знищують 2 %-ним розчином хлорофосу методом зрошування у дозі 10—15 мл.
ПРОФІЛАКТИКА
До профілактичних заходів належать: захист тварин від нападу окрилених оводів, знищення їх личинок на шкірних покривах методом дрібнокраплинного обприскування 1 %-ним водним розчином хлорофосу один раз на тиждень. Досі дійових засобів і методів знищення яєць оводів не знайдено.