Інфекційний ринотрахеїт
Інфекційний ринотрахеїт (пустульозний вульвовагініт, баланопостит) - контагіозна вірусна хвороба великої рогатої худоби, яка проходить у респіраторній, генітальній, кератокон'юнктивній, нервово-енцефальній або шкірній формах і вражає тварин будь-якої породи, статі та віку.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Спочатку інфекційний ринотрахеїт і пустульозний вульвовагініт вважали окремими захворюваннями. Прицьому генітальна форма бичачого герпесу під назвою «пухирцевий висип» або «коїтальна екзема» вперше була описана Бюхнером (1841) у Центральній Європі. В середині минулого століття пухирцева екзантема з імпортними тваринами-вірусоносіями поширилась по всьому світу (P. Saurat, 1966). Як респіраторне захворювання вперше описано Ф. М. Пономаренко у 1940 р. в Україні під назвою «заразний катар верхніх дихальних шляхів». У наступні десятиліття ця форма хвороби набула значного поширення серед молодняку великої рогатої худоби в багатьох країнах з розвиненим промисловим скотарством. У 1954 р. захворювання було встановлено у США і за пропозицією Мак Керчера (1955) дістало назву «інфекційний ринотрахеїт».
Збудник хвороби був ізольований у 1956 р. Мейдином при респіраторній формі, в 1958 р. — Кендриком при інфекційному вульвовагініті, в 1956 р. — Абінанті та Плутером при інфекційних кон’юнктивітах. У 1959 р. Ріленсі довів ідентичність збудника усіх форм хвороби, який зумовлює різний клінічний прояв залежно від локалізації.
Нині інфекційний ринотрахеїт реєструється в багатьох країнах Європи, Африки, Північної Америки, Японії, Австралії, Нової Зеландії. Достовірно благополучними є Швейцарія, Данія, Швеція, Фінляндія та Австралія. У Росії захворювання у вигляді пухирцевого висипу відоме з 1966 р. (Е. А. Мазель), у формі інфекційного ринотрахеїту — з 1969 р. (М. М. Крюков). В Україні хворобу детально вивчили і описали Є. В. Андрєєв, В. С. Білоконь, О. О. Кучерявенко (1975), В. А. Атамась, Н. П. Чечоткіна (1986), в Молдові — А. Ф. Каришева, А. В. Драгомир, М. В. Синиця (1980). Хвороба завдає значних економічних збитків, які визначаються високою захворюваністю, вимушеним забоєм хворих тварин, летальністю (до 12 %), значною втратою маси, зниженням надоїв (на 25 %), абортами, порушенням відтворювальної функції у корів та бугаїв, витратами на лікування й проведення профілактичних заходів.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус, що належить до родини Herpesviridae, має сферичну форму, діаметр 100 – 140 нм, вкритий зовнішньою ліпоглікопротеїновою оболонкою. Має чітко виражений тропізм до епітеліальних клітин слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і статевих органів. У хворих телят вірус виявля- ють у носових виділеннях, кон’юнктивальному вмісті, слизі трахеї, слині, крові, сечі; у інфікованих корів — в абортованому плоді, ко- тиледонах, плаценті, вагінальних виділеннях; у інфікованих биків — у спермі та сечі.
Для виділення вірусу застосовують первинні культури клітин ни рок або селезінки ембріона корови, нирок і тестикул телят. Цитопатогенний ефект з’являється через 48 – 96 год після інфікування у ви- гляді округлення і зернистості клітин, появи синцитію та скупчень округлених клітин у формі виноградних грон, утворення внутрішньоядерних оксифільних тілець-включень, руйнування моношару. Лабораторні тварини до вірусу інфекційного ринотрахеїту не чутливі.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
У природних умовах хворіє тільки велика рогата худоба, особливо тяжко — 10 – 20-денні телята й молодняк на відгодівлі. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини-вірусоносії. Дуже небезпечні інфіковані бики-плідники, які тривалий час містять вірус у спермі і заражають корів під час парування, а також при штучному заплідненні. У країнах Африки латентним носієм вірусу інфекційного ринотрахеїту є антилопа гну, яка часто стає джерелом збудника для диких травоїдних тварин. У кліщах Ornithodoros coriаceus вірус може навіть реплікуватися, що під- тримує перебіг інфекції в природі.
Із організму інфікованих тварин вірус виділяється з витіканнями з носа, очей і статевих органів, а також зі спермою, молоком, сечею, калом. Зараження відбувається аерогенним, контактним шляхом та під час парування. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути контаміновані збудником корми, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг і руки обслуговуючого персоналу, інструменти. Поширенню хвороби сприяють скупчене утримання та вільне парування тварин. Захворювання не має вираженої сезонності і виникає будь-коли у разі появи в стаді збудника. На неблагополучних підприємствах з промисловою технологією хвороба періодично з’являється через 3 – 5 діб після чергового завезення тварин для комплектування стада. Спочатку хворіють окремі тварини, потім кількість тварин швидко зростає і досягає максимуму на 10 – 12-ту добу. Спалах триває 19 – 21 добу, впродовж яко- го захворює 76 – 82 % тварин. Летальність становить 19 – 22 %. Характерною особливістю хвороби є часті випадки ускладнення секундарною мікрофлорою, що зумовлює тяжчий перебіг хвороби та високу летальність (36,2 %). На дрібних фермах інфекція проходить слаб- кіше і з меншою летальністю. До вірусу інфекційного ринотрахеїту дуже чутливий плід корови, зараження й загибель якого призво- дить до аборту.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період хвороби залежить від форми перебігу інфекції і триває від 2 до 21 доби.
Гострий перебіг спостерігається при первинному спалаху інфекції в благополучному господарстві в разі введення в стадо приховано інфікованих тварин, а також на під- приємствах промислового типу в разі змішування завезених телят у період комплектування «збірного» поголів’я. Інкубаційний період триває 3 – 5 діб. Захворювання починається з різкого підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, сльозотечі, салівації, серозних виділень з носової порожнини. Відмічаються прискорене поверхове дихання, пригніченість, зменшення або втрата апетиту, кашель. Зго- дом розвивається сильна задишка, тварина стоїть з широко розставленими ногами або лежить, витягнувши вперед шию та відкривши рота, з якого нерідко випадає набряклий язик, виділяється піниста слина. Іноді настає раптова смерть від ядухи внаслідок закупорю- вання просвіту бронхів в’язким ексудатом. Поряд з респіраторним синдромом у деяких тварин відмічають кон’юнктивіт, світлобоязнь. При гострому перебігу від 10 до 20 % телят гине впродовж 2 – 5-ї доби хвороби.
Підгострий перебіг супроводжується підвищенням темпе- ратури тіла до 41 – 42 °С, гіперемією слизової оболонки носа, почер- вонінням носового дзеркальця («червоний ніс»), пригніченням, серозними витіканнями з носа, пінистою слинотечею. З розвитком хворо- би на слизовій оболонці носа та дзеркальці з’являються дрібні осередки некрозу, поверхневі виразки. Витікання з носової порожнини стають слизисто-гнійними, сморідними. Дихання прискорене, повер- хове, яскраво виражена задишка. Відмічаються сухий кашель, споча- тку короткий, а згодом гучний, вологий, кон’юнктивіт, іноді діарея. Погіршується чи повністю зникає апетит, настає виснаження, хворі тварини лежать. Тривалість хвороби — 7 – 10 діб. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою часто буває бронхопневмонія.
Хронічний перебіг спостерігається наприкінці ензоотії, як наслідок гострого та підгострого перебігу. Захворювання може тривати понад місяць, нерідко ускладнюючись секундарною інфекцією.
При респіраторній формі в молодняку великої рогатої худоби характерними симптомами є: підвищена температура тіла до 40,5-41,0 град. C, пригнічений стан, гіперемія слизових оболонок носової порожнини, часте дихання, кашель, серозні, а пізніше слизово-гнійні витікання з носа, риніт, ринотрахеїт, висока смертність (до 25-40% при гострому перебігу). Тривалість хвороби7-30 діб.
Генітальна форма в корів, телиць, а іноді в телятхарактеризується пустульозним вульвовагінітом, оваріїтом, сальпінгітом, в бугаїв - ураженням препуція, пеніса та тестикулів (баланопостит, орхіт). Ця форма хвороби може ускладнюватися маститами, ендометритами, загибеллю плода, некроспермією, аспермією, імпотенцією.
Кератокон'юнктивна форма зустрічається у чистому вигляді або в поєднанні з іншими формами. Вона проявляється різним ступенем запалення кон'юнктиви, рогівки та слизової оболонки третьої повіки, що супроводжується сльозотечею і підвищеною чутливістю до світла, набряком та почервонінням слизової оболонки. Часто рогівка втрачає прозорість, мутнішає і з'являється більмо на рогівці одного або обох очей.
Нервова форма (герпетичний менінгоенцефаліт) у телят до 6-місячного віку і старше характеризується сильною депресією, атаксією або збудженням, іноді конвульсивними рухами та паралічами й загибеллю в стані опістотонусу через 12-24 години від початкупояви клінічних ознак.
Шкірна форма ІРТ спостерігається головним чином у бугаїв і характеризується ураженням шкіри біля ануса, кореня хвоста, промежини, сідниці та мошонки і проявляється облисінням, нашаруванням екземоподібного висипу, крустозним дерматитом, а також зниженням якості сперми.
Іноді шкірна форма проходить у поєднанні з генітальною формою.
Перебіг інфекції може відбуватися в асоціації зі збудниками інших хвороб (вірусної діареї - хвороби слизових оболонок, парагрипу-3, респіраторно-синцитіальної та аденовірусної інфекцій, мікоплазмозу, хламідіозу, псевдомонозу, трихомонозу,телязіозу тощо) та ускладнюватися секундарними бактеріальними інфекціями (пастерельозом, сальмонельозом тощо).
Хронічний перебіг ІРТ зумовлений персистенцією вірусу ворганізмі інфікованих та перехворілих тварин і характеризується вульвовагінітами, абортами та безплідністю корів, баланопоститами, орхітами та зниженням якості сперми в бугаїв-плідників,відставанням у розвитку і зменшенням приросту маси тіла у телят.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині загиблих тварин спостерігають такі патолого-анатомічні зміни:
• при респіраторній формі хвороби - катаральне запаленняслизових оболонок верхніх дихальних шляхів, емфізему легень, пінисту рідину в трахеї і бронхах, часто встановлюють бронхопневмонію;
• при генітальній формі - на ранній стадії макроскопічні патологічні зміни виявляють гіперемією та петехіальними крововиливами на слизових оболонках піхви в корів та препуція і пеніса в бугаїв;
• на пізніх стадіях захворювання спостерігають у корів вузликовий вестибуловагініт, персистентні жовті тіла, гіперплазію та кісту яєчників, офорити та періофорити, катарально-гнійний ендометрит, сальпінгіт, у бугаїв - баланопостит, уретрит, простатит, орхіепідидиміт, патологію сертолієвого епітелію;
• при нервовій формі - набряк оболонок мозку, крововиливи навколо дрібних кровоносних судин великих півкуль мозку, базальний ганглій і таламус. Іноді спостерігають ураження печінки. При гістологічних дослідженнях встановлюють лімфоцитарну інфільтрацію навколо лобулярних вен, а також лімфоїдну гіперплазію в селезінці та мононуклеарну інфільтрацію в серцевому м'язі.
При підозрі на захворювання тварин ІРТ спеціалісти ветеринарної медицини та робітники ферм зобов'язані негайно повідомити про це головного лікаря ветеринарної медицини господарства, який повинен організувати клінічний огляд тварин, виявити та ізолювати хворих, відібрати від них потрібний матеріал і надіслати в державну лабораторію ветеринарної медицини для дослідження і встановлення діагнозу.
ДІАГНОЗ
Захворювання на ІРТ установлюють комплексно на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патолого-анатомічних змін і результатів лабораторних досліджень.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Для дослідження в лабораторію надсилають серозний слиз або зскрібки слизових оболонок носової порожнини, геніталій, які відбирають стерильним скарифікатором або ложкою Фолькмана (у ранній стадії захворювання). При вимушеному або діагностичному забої тварин беруть зскрібки або відбитки з органів та тканин: слизової оболонки носа, гортані, трахеї, вульви, сечового міхура в невелику кількість (2 куб.см) буференого фізіологічного розчину pH 7,2-7,4, а також невеличкі шматочки (5 х 5 см) легень, печінки, нирок, селезінки, лімфатичних вузлів, мигдаликів, уражених ділянок шлунково-кишкового тракту.
Від абортованих плодів відбирають шматочки печінки, легень, нирок, селезінки, черевну або грудну рідину, а від корів – проби котиледонів матки і плаценти.
При нервовій формі хвороби, окрім паренхіматозних органів та слизових оболонок носа, вульви, трахеї, відбирають шматочки різних відділів головного мозку. Зібраний патматеріал заморожують і доставляють у лабораторію в термосі з льодом. Відбір патологічного матеріалу від загиблих та вимушено забитих тварин слід проводити не пізніше двох годин після загибелі або вимушеного забою.
Для серологічної діагностики від тварин відбирають парні проби сироватки крові: першу - на початку захворювання, а другу - через 21 добу. До відправлення в лабораторію сироватку крові зберігають у замороженому стані (не більше 1 місяця).
Від бугаїв відбирають, крім парних проб сироватки крові, також проби сперми, змиви з препуція для вірусологічних досліджень. Проби з окремих партій сперми, одержані від одного бугая за останні 30 днів, об'єднують і досліджують як одну пробу. При отриманні позитивних результатів кожну пробу досліджують окремо.
У лабораторіях ветеринарної медицини діагноз установлюють із застосуванням таких методів: РІФ, ІФА, ПЛР, РНГА, РДП.
Виявлення антигена вірусу ІРТ у патологічному матеріалі та в спермі за допомогою ІФА, РІФ, ПЛР, РДП або електронної мікроскопії.
Установлення 4-кратного приросту титрів специфічних антитіл у парних пробах сироватки крові в РН, РА, РНГА, РНБА, ІФА або вивчення рівня накопичення специфічних антитіл під час одномоментного відбору проб крові в різних вікових групах великоїрогатої худоби (метод репрезентативної вибірки).
Виявлення специфічних антитіл у сироватках крові в діагностичних титрах: у РА - 1:16 і вище; у РН - 1:4 і вище; в ІФА - 1:100 і вище; в РНГА - 1:16 і вище є підставою для підозри на ІРТ та проведення діагностичних досліджень у повному обсязі.
Діагноз захворювання на ІРТ уважається встановленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків:
• якщо вірус ізольовано з патматеріалу або сперми накультурі клітин і ідентифіковано в одній із реакцій: РН, РІФ, ІФА, ПЛР;
• при виявленні антигена вірусу ІРТ у патматеріалі та спермі за допомогою однієї з реакцій: РІФ, ІФА, ПЛР, РДП;
• при встановленні 4-кратного приросту титрів специфічнихантитіл у парних пробах сироватки крові або методом репрезентативної вибірки (ретроспективний метод).
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
Передбачає необхідність виключення злоякісної катаральної гарячки, чуми великої рогатої худоби, вірусної діареї, кампілобактеріозу. Злоякісна катаральна гарячка проходить спорадично, при ній відсутні контагіозність, спостерігається характерне ураження очей — дифузний кератит і фібринозний ірит. Чума великої рогатої худоби супрово- джується високою контагіозністю та летальністю. При вірусній діареї головною клінічною ознакою є пронос, захворювання охоп- лює до 50 % стада. При кампілобактеріозі у корів поряд з пус- тульозним вульвовагінітом спостерігаються аборти. Вирішальна роль при диференціації перелічених захворювань належить результатам лабораторних досліджень.