Каліцивірусна інфекція
Каліцівірусна інфекція (каліцівіроз) – гостре вірусне висококонтагіозне захворювання, що супроводжується різким підвищенням температури, ураженням дихальних шляхів і органів ротової порожнини.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудники – дрібні РНК-вмісні безоболонкові віруси, що належать до роду Calicivirus родини Caliciviridae. Віруси дрібні (30–40 нм), свою назву отримали завдяки характерним чашоподібним виїмкам (від "calices" (лат.) – "чашка"). Серологічно виділено 4 антигенних штама (більше 20 серотипів), які розповсюджені по всьому світу. Збудник порівняно стійкий до підвищених температур, коливань рН (до 4), ефіру і хлороформу. Окремі штами чутливі до високих рН. У сухому середовищі вірус зберігається 2–3 доби, у вологому – до 10 діб. Епізоотологія. Хворіють лише коти. Найбільш чут ливими є молоді т варини віком від одного місяця до двох років. Як правило, захворювання проявляється в холодну пору року. Каліцівіруси котів слабовірулентні і хвороба найчастіше перебігає латентно. Але в асоціації з іншими збудниками (бактеріями, вірусами, мікоплазмами) та за наявності значної кількості котів у притулку захворюваність на каліцівіроз може досягати 90 %, а загибель, зумовлена вторинною мікрофлорою, – до 80 % хворих тварин. Дж ерелом збудника є хворі тварини і вірусоносії. Віруси розмножуються в епітеліальних клітинах слизової оболонки респіраторного тракту мигдаликах і підщелепових лімфовузлах. Хворі тварини та коти-вірусоносії виділяют ь збудник разом із витоками з ротової і носової порожнин, сльозовими секретами, з фекаліями і сечею. Факт орами передачі можуть слугувати повітря, корми, предмети догляду, транспортні засоби, а також комахи, люди, які контактували з хворими тваринами. Зараж ення відбувається при контактах із хворими тваринами, а також повітряно-крапельним і аліментарним шляхами. Багато котів залишаються носіями каліцівірусу, створюючи небезпеку зараження для інших тварин. Летальність досягає 30 %.
ПАТОГЕНЕЗ
При ураженні вірусом епітелію слизової оболонки ротової порожнини спочатку утворюються гладкі напівсферичні чітко обмежені пухирці діаметром 5–10 мм. Пухирці локалізуються головним чином в області верхньої та бічної поверхні язика, на твердому піднебінні по обидва боки від середньої лінії, а також на зовнішній поверхні ніздрів. Незабаром пухирці лопаються, а на їхньому місці утворюються ерозії, які поглиблюються і перетворюються на виразки. Протягом двох тижнів відбувається регенерація слизової оболонки ротової порожнини. Особливо активна репродукція каліцівіруса відбувається в епітеліальних клітинах крипт мигдаликів, що проявляється дистрофічними і некротичними процесами. В криптах збудник може знаходитись протягом декількох тижнів після одужання тварин. Окремі штами збудника розмножуються в легеневих альвеоцитах першого типу, викликаючи запальну реакцію і некротичні зміни у цих клітинах.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Перебіг гострий. Інкубаційний період становить від 1–4-х діб до 3-х тижнів. Перші ознаки захворювання – депресія, переміжна лихоманка, температура може підійматися від 39,8 до 40,5 ºС, серозні виділення з очей і носової порожнини (серозний риніт і серозний кон'юнктивіт), втрата апетиту, анорексія. Згодом розвиваються запалення і характерні для даного захворювання виразки язика, губ і слизової оболонки ротової порожнини (стоматит), глосит, іноді – двостороння протрузія третьої повіки. Виразки на язиці і твердому піднебінні можуть супроводжуватися серозними виділеннями з носової порожнини і очей. Одночасно з пневмонією реєструють ларингіт, трахеїт, бронхіт. Через декілька днів тварина гине. Перед загибеллю мож ут ь реєст руват и розлади шлунково- кишкового т ракт у (блювоту, пронос). У кошенят 1–6-місячного віку симптоми часто неспецифічні і схожі на клінічні ознаки при панлейкопенії. Коти, які перехворіли, набувають імунітет на шість місяців, при цьому у крові виявляють віруснейтралізуючі антитіла.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупів котів крім уражень на слизовій оболонці ротової порожнини часто реєструють інтерстиціальну пневмонію. Найчастіше уражуються краніовентральні зони передніх і середніх часток легень. Гістологічними дослідженнями встановлюють некроз клітин слизової оболонки ротової порожнини, некроз альвеолярної перегородки з лейкоцитарною інфільтрацією. Діагноз встановлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних і результатів лабораторних досліджень.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Збудник розмножується в культурі клітин нирки і язика кошенят, ЦПД спостерігають через 24–34 години без утворення внутрішньоядерних включень. Вірус виділяють у культурі клітин нирок кошенят і диференціюють у РН, РІФ. Для серологічної діагностики можуть досліджувати парні сироватки крові, відібрані з інтервалом 14 діб, які досліджують у РН. Для біопроби використовують кошенят (при позитивному результаті – загибель протягом 20 діб після зараження). При гематологічних дослідженнях виявляють лімфопенію і зниження рівня гемоглобіну на 25–30 %. Диференціюють від герпесвірусної інфекції, хламідіозу, панлейкопенії і стоматитів різної етіології.