Хабертіоз
Хабертіоз (Chabertiosis) — гостро або хронічно перебігаюче захворювання овець, кіз, а також великої рогатої худоби, буйволів, зебу, яків, верблюдів і диких жуйних, збудником якого є нематода Chabertia ovina з родини Strongylidae, що паразитує в товстому відділі кишечника.
ЕТІОЛОГІЯ
Хабертії — невеликі нематоди до 26 мм довжиною, що мають товсте, білого кольору тіло, велику кулясту форму, неозброєну ротову капсулу. Головний кінець косо зрізаний і відігнутий вентрально. У самців є кутикулярна хвостова бурса та тонкі спікули до 1,5 мм довжиною. Яйця середнього розміру, стронгілідного типу.
Розвиваються хабертії прямим шляхом. Самки виділяють з фекаліями в навколишнє середовище яйця, з яких при оптимальних умовах виходять личинки. Через 3—5 днів вони стають інвазійними. Тварини заражаються на пасовищах при заковтуванні з травою, кормом або водою інвазійних личинок. Сприяє поширенню хвороби велика кількість опадів. В організмі дефінітивного живителя статевозрілої стадії гельмінти досягають за 30—60 діб і живуть до одного року. Сезонна динаміка зараженості овець хабертіозом і клінічний прояв хвороби залежать від кліматичних умов місцевості. Найбільше вівці уражуються у дощове літо і наступний за ним рік.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Захворювання поширене повсюди, джерелом інвазії є хворі хабертіозом жуйні тварини, а факторами передачі — трава, вода з калюж, забруднені інвазійними личинками збудника хабертіозу. Сприйнятливі до хабертіозу вівці усіх вікових груп, але в гострій формі захворювання перебігає переважно у ягнят і в субклінічній — у дорослих овець і кіз, а також великої рогатої худоби. Сприяють масовому зараженню тварин хабертіозом висока стійкість інвазійних личинок проти висушування і низьких температур та їх збереження у зовнішньому середовищі близько року. В степовій зоні України клінічно хабертіоз проявляється з лютого по квітень.
ПАТОГЕНЕЗ
Хабертії порушують цілісність слизової оболонки кишечника, сприяють проникненню мікробів і всмоктуванню токсинів, спричиняють чисельні крововиливи й зумовлюють розвиток анемії.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
При гострому перебігу хвороби, викликаної паразитуванням молодих форм хабертій, спостерігається підвищення температури тіла, прискорення пульсу й дихання, блідість слизових оболонок, кривавий пронос, набряки, пригнічення і виснаження. При хронічному й субклінічному перебігах хвороби спостерігаються зниження апетиту, пронос, пригнічення і виснаження тварин, анемічність слизових оболонок і набряки.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєвий діагноз встановлюють методом вирощування інвазійних личинок збудника хабертіозу і їх диференціації за кількістю кишкових клітин, величиною тіла та будовою хвостового кінця чохлика. В кишечнику личинки хабертії 32 клітини (див. таблицю «Визначення інвазійних личинок стронгілят травного тракту жуйних» за Поляковим П.А., 1953).
Посмертний діагноз встановлюють при розтині трупів (туш) жуйних і виявленні в товстому відділі кишечника хабертій, а також патологоанатомічних змін в ободовій кишці (точкові крововиливи і складчастість слизової оболонки), виснаження трупа.