Хвороба Ньюкасла
Хвороба Ньюкасла (Newcastle disease, азійська чума птиці, псевдочума птиці) — гостра висококонтагіозна хвороба птиці ряду куря- чих, що характеризується вірусемією, явищами геморагічного діатезу, ураженням травного каналу, дихальних органів і центральної нервової системи.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Хворобу вперше встановив у 1926 р. Краневельд на о. Ява в Індонезії, де спостерігалось широке охоплення захворюванням і масова загибель птиці в 45 місцевостях архіпелагу. В тому ж 1926 р. хвороба спалахнула у Великій Британії, містечку Ньюкаслі, швидко і майже зі 100 %-ю летальністю поширилась в 11 регіонах країни. Була описана під назвою «ньюкаслська хвороба» Т. Дойлем, який виділив збудник хвороби (фільтрівний вірус) і довів його відмінність від вірусу чуми птахів. У наступні десятиріччя хвороба Ньюкасла постійно поширювалась на все нові континенти.У 1930 р. спалахи ньюкаслської хвороби були відмічені в Австралії, в 1935 р. — на Африканському материку, у 1938 р. — в США, в 1940 – 1941 рр. — в Італії та Німеччині. В 1940 – 1950 рр. у Західній півкулі спостерігалась пневмоенцефалітна форма хвороби у курчат зі 100 %-ю летальністю. В 1966 – 1973 рр. велогенна вісцеротропна ньюкаслська хвороба, що була спричинена високопатогенними азійськими штамами вірусу, зумовила панзоотичне поширення хвороби в Європі та США зі 100 %-ю летальністю птиці.Нині захворювання реєструється в більшості країн світу. В Україні захворювання вперше було виявлене М. І. Горбанем та І. І. Вороніним у Луганській області в 1943 р.
Економічні збитки, яких завдає хвороба Ньюкасла, визначаються масовим захворюванням та 90 – 100 %-ю летальністю птиці, зни женням на 20 – 60 % продуктивності щепленої птиці, а також значними витратами на вжиття заходів щодо її ліквідації та профілактики. Складна епізоотична ситуація відносно ньюкаслської хвороби є серйозною перешкодою для обміну генетичним матеріалом свійської птиці в різних країнах світу.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус із родини Paramyxo- viridae, роду Paramyxovirus, має сферичну або ниткоподібну форму, ікосаедричну симетрію, розмір 120 – 300 нм, вкритий зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою, з поверхневими виступами завдовжки 8 – 10 нм. Вірус локалізується в паренхіматозних органах, головно- му й кістковому мозку, м’язах, трахеальному слизі, тонкому й товс- тому відділах кишок, звідки його можна виділити тільки на початку хвороби. За ступенем вірулентності розрізняють велогенні, високо- патогенні азійські штами вірусу, які в разі експериментального за- раження зумовлюють загибель усієї птиці, мезогенні штами, подібні до вакцинного штаму Н, призводять до летального кінця тільки у курчат до 45 – 60-денного віку і у 25 – 30 % дорослої птиці, а також лентогенні штами (В1, F, La-Sota, Бор 74/ВДНКІ), які зумовлюють легку, або інапарантну, форму хвороби, не призводять до загибелі курчат і курячих ембріонів, їх використовують як вакцину. Вірус ньюкаслської хвороби культивують у курячих ембріонах, у первин- ній культурі фібробластів курячого ембріона, у деяких перещеплю- ваних лініях клітин. Вірус аглютинує еритроцити птиці, людини, миші, морської свинки.
Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі: при 18 – 21 °С і вологості повітря 64 – 76 % залишається життєздатним до 50 діб. При інкубації яєць вірус руйнується на поверхні шкаралупи через 21 год, однак усередині яйця не змінює своєї патогенності, спричи- нюючи загибель зародка. В питній воді при 10 – 15 °С зберігається 165 діб, у буферному розчині рН = 7,2 – 320 діб, у заморожених туш- ках — до 6 міс, а при – 20 °С — більше року. Пряме сонячне про- міння вбиває збудник через 48 год, розсіяне світло — через 15 діб. За температури 65 – 75 °С вірус інактивується через 30 хв, при кип’ятінні — миттєво. У пташниках вірус гине влітку через 7 діб, узимку — через 30 діб. Вірус інактивується під дією 0,5 %-го розчи- ну їдкого натру через 20 хв, 1 – 2 %-го розчину формаліну — через 30 хв, 1 %-го розчину лізолу — через 20 хв, 5 %-го розчину карболо- вої кислоти — через 20 хв, 3 %-го розчину хлорного вапна або 4 – 5 %-го розчину ксилонафту — за кілька хвилин.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
До хвороби Ньюкасла сприйнятлива птиця з ряду курячих — кури всіх порід і будь-якого віку, індики, цесарки, фазани, павичі. Водоплавна птиця не хворіє. Описано випадки захворювання людини, яке супроводжувалось кон’юнктивітом. Джерелом збудника інфекції є хвора птиця, що через 2 доби після зараження і за день до появи клінічних симптомів починає виділяти вірус під час дихання та кашлю з витіканнями з ротової порож- нини, фекаліями, яйцями, а також птиці-вірусоносії впродовж 2 – 4 міс після перехворювання. Носіями вірусу можуть бути пасивно-імунні курчата, інфіковані в перші дні життя, та доросла птиця з низьким імунним фоном.
Факторами передавання збудника можуть бути трупи, інкуба- ційні яйця, м’ясо, пір’я, одержані від інфікованої птиці, а також ко- нтаміновані вірусом корми, вода, інвентар, тара, одяг обслуговуючо- го персоналу. Висловлюється припущення про можливість переда- вання вірусу через деяких паразитів (E. tenella, E. noccatrix, Ascaridiae galli, кокцидії), мух та пташиних кліщів. Вірус заноситься у благополучне господарство транспортними засобами, бродячи- ми собаками, дикими птахами, гризунами. Зараження птиці відбу- вається через корми та воду респіраторним і аліментарним шляхами при спільному її утриманні з інфікованим поголів’ям, а також через ушкоджені шкірні покриви й слизові оболонки. У разі пер- винного виникнення хвороба Ньюкасла проходить у вигляді епізоо- тії, з гострим перебігом та значним охопленням поголів’я (до 100 %) і високою (до 60 – 90 %) летальністю. Внаслідок значної стійкості збудника в зовнішньому середовищі, постійної персистенції в орга- нізмі недостатньо імунної птиці й пасивноімунних курчат у деяких господарствах хвороба може набувати стаціонарного характеру.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період хвороби триває від 2-5 днів до 21 дня. Форма перебігу хвороби залежить від патогенності штаму вірусу, виду, віку та імунобіологічного стану птиці. Хвороба Ньюкасла може протікати в гострій, підгострій, латентній абобезсимптомній формах. Кожен штам вірусу викликає специфічний клінічний перебігзахворювання у інфікованої птиці:
• вісцеротропні велогенні - викликають гострий перебіг з
• геморагічним ураженням внутрішніх органів та високою смертністю
• птиці;
• нейротропні велогенні - гострий перебіг з ураженням нервової
• системи та органів дихання з високою смертністю;
• мезогенні штами - респіраторні розлади з низькою смертністю
• птиці;
• лентогенні - викликають субклінічне респіраторне
• захворювання;
• асимптоматичні кишкові - субклінічне кишкове захворювання
Перебіг хвороби — надгос- трий, гострий, підгострий та хронічний. У разі первинного виник- нення захворювання швидко охоплює значну кількість поголів’я в стаді і має у курчат на дгострий перебіг з летальним кінцем через 1 – 3 год, у дорослої птиці го стри й — 2 – 3 доби, рідше 4 – 7 діб. Спостерігаються висока температура тіла (43 – 44 °С), млявість, ціаноз гребеня й сережок, сонливість, втрата апетиту, часто пронос, фекалії водянисті, зеленувато-жовтого кольору, іноді з домішкою крові. Хвора птиця довго стоїть або сидить з опущеною головою, на- півзаплющеними очима, скуйовдженим пір’ям та звислими крила- ми, з дзьоба витікає тягучий слиз. Дихання утруднене, з хрипами, птиця дихає з відкритим дзьобом, під час вдиху чути характерне киркання та хрипи. Розвиваються нервові явища, судоми, пору- шення координації рухів, повний або частковий параліч ніг і крил, скручування шиї, загинання пальців усередину. Тривалість хвороби
— 1 – 4 доби. Летальність дуже висока — 90 – 100 %.
У стаціонарно неблагополучних господарствах серед щепленої птиці й у пасивноімунних курчат клінічні ознаки хвороби малопо- мітні й нехарактерні, спостерігаються лише серед окремих груп курчат, дуже рідко — у дорослої птиці. Частіше захворюють 20 – 30- денні курчата, коли зникають материнські антитіла і ще не встигає сформуватися післявакцинальний імунітет. У хворих курчат вияв- ляється пригнічення, розлад дихання, птиця витягує шию і відкри- ває дзьоб, чути характерне киркання та хрипи. Спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи: тремор голови, су- доми, паралічі, перекручування шиї, закидання голови набік або на спину. Часто бувають проноси, фекалії пінисті, зеленуватого кольо- ру. В перші 4 – 5 діб серед курчат відмічається дуже висока летальність. У дорослих курей захворювання триває 2 – 3 тижні, супрово- джується зниженням несучості на 50 % і більше. Хвора птиця втра- чає апетит, сонлива, пригнічена, іноді виникають нервові явища, з’являється пронос. Летальність незначна.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупів виявляють загальний геморагічний діатез, крапчасті крововиливи на епікарді, ен- докарді, серцевому м’язі. Характерні добре виражені крововиливи на сосочках залозистого шлунка та геморагії у вигляді «пояска» на слизовій оболонці залозистого шлунка при переході його у м’язовий шлунок. Стінка залозистого шлунка потовщена, сосочки набряклі. Показове також гостре катаральне запалення кишок з численними крововиливами та фібринозно-некротичними нашаруваннями, особливо в дванадцятипалій, прямій, сліпій та товстій кишках. Після знімання фібринозних нашарувань виявляються виразки, що є важ- ливою діагностичною ознакою. Гіперемія, дрібні крапчасті крововиливи, а також дифтеритичні плівки виявляються також на слизовій оболонці гортані й трахеї. Легені світло-рожевого кольору, часто з явищами застійної гіперемії й набряку, в повітроносних мішках — накопичення гноєподібної маси.
ДІАГНОЗ
Діагноз на хворобу Ньюкасла встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, результатів патолого-анатомічного розтину, серологічних та вірусологічних лабораторних досліджень, включаючи виділення та ідентифікацію збудника з наступним визначенням його патогенності.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Для дослідження у державну лабораторію ветмедицини направляють зразки внутрішніх органів (селезінку, печінку, нирки, легені з трахеєю, кишечник (включаючи вмістиме), серце),трахеальні та клоачні мазки, ексудат черевної порожнини, голову, головний мозок (в замороженому вигляді чи в 50 % розчині гліцерину), свіжі (не пізніше 10 годин після загибелі) трупи або клінічно хвору птицю (не менше 5 голів), та 25 проб сироваток крові хворої птиці з одного пташника. Крім того, направляють інкубаційні яйця та завмерлі ембріони. Зразки патматеріалу відбирають з дотриманням правил асептики.
Відібрані зразки повинні зберігатися при температурі не вище плюс 1-4 град. С, асептично, до моменту їх транспортування в лабораторію ветеринарної медицини. Транспортують патматеріал у термосі (ємності) з льодом, в герметично закритій тарі.
Лабораторні дослідження на хворобу Ньюкасла включають:
• виявлення специфічних антитіл у сироватках крові птиці:
• реакція гемаглютинації, імунно-ферментний аналіз, реакція затримки
• гемаглютинації, полімеразно-ланцюгова реакція, реакція
• нейтралізації, реакція імунофлюоресценції;
• виділення збудника на курячих ембріонах або в культурах
• клітин з наступною ідентифікацією;
• визначення інтрацеребрального індексу патогенності;
• визначення індексу внутрішньовенної патогенності.
Діагноз вважається встановленим при виділенні вірусу хвороби Ньюкасла та визначенні його вірулентності.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
Включає необхідність відрізняти ньюкаслську хворобу від грипу, інфекційного ларинготрахеїту, інфекційного бронхіту та пастерельозу. На грип частіше хворіє доросла птиця, інкубаційний період значно коротший, пронос буває рідко, переважають ознаки утрудненого дихання, швидко (через 3 – 4 доби) настає її загибель. На розтині виявляються характерні набряки в підшкірній клітковині голови, шиї, підгруддя, накопичення значної кількості ексудату в усіх порожнинах тіла та серцевій сорочці. Крововиливи виявляються переважно в серозних покривах, а ураження травного каналу обмежуються залозистим шлунком і дванадцяти- палою кишкою. В селезінці, печінці, нирках виявляють множинні осередки некрозу. Вирішальне значення мають результати лабораторних досліджень з використанням стандартних діагностикумів.
Інфекційний ларинготрахеїт подібний до хвороби Ньюкасла тільки клінічною ознакою утрудненого дихання, характерним є виділення під час кашлю слизу зі згустками крові, патологоанатомічні зміни зовсім різні. При біопробі на курчатах підшкірна чи внутрішньом’язова інокуляція патологічного матеріалу не спричинює захворювання на ларинготрахеїт.
Інфекційний бронхіт проходить у вигляді ензоотії, частіше хворіють курчата до 30-денного віку, захворювання супроводжується різким набряком та лімфоїдною інфільтрацією слизової оболонки трахеї, а також ураженням нирок і яйцепроводу. Летальність невисока. Остаточний діагноз установлюють на підставі результатів лабораторних досліджень зі стандартними діагностику- мами. Пастерельоз птиці безпомилково встановлюють на підставі результатів мікроскопічних, бактеріологічних та біологічних досліджень патологічного матеріалу.