Монезіоз
Монієзіоз (Monieziosis) — сезонне, нерідко ензоотичне захворювання овець, кіз, великої рогатої худоби, оленів, буйволів, зебу і диких жуйних, збудниками якого є цестоди родини Anoplacephalidae, що паразитують у тонкому відділі кишечника: Moniezia expanza, Moniezia benederi,Moniezia autumnalia.
Монієзіозом хворіє переважно молодняк: ягнята, козенята, телята поточного року народження віком 1,5—8 міс. Хвороба характеризується пригніченням, зниженням або відсутністю апетиту, наявністю проносу, тварини відстають у рості й розвитку, стають анемічними, у них можуть виникати нервові явища та обтурація кишечника. У молодняка старшого віку й дорослих тварин монієзіоз перебігає у легкій формі або субклінічно.
ЕТІОЛОГІЯ
Монієзії — великі цестоди, до 5 м довжиною, молочно-білого або білувато-жовтуватого кольору. Членики короткі, але широкі, сколекс з чотирма присосками, неозброєний. У гермафродитному членику М. expansa вздовж переднього краю групами у вигляді розеток розміщені міжпроглотидні залози, багато сім'яників і подвійна жіноча статева система (два комплекти жіночик хстатевих органів; рис. 38). Статеві отвори відкриваються з кожного боку членика і часто виступають, створюючи статеві сосочки. Матка у вигляді сітки складнопереплетених тонких трубочок. У зрілому, членику трубочки матки сильно розширюються і набувають вигляду мішка, заповненого яйцями. Міжпроглотидні залози у М. benedeni розміщені суцільною смужкою у центрі переднього краю членика. Яйця сірого кольору, неправильної, інколи багатогранної форми, 0,06—0,08 мм в діаметрі, містять онкосферу з трьома парами гачків, яка розміщується у грушоподібному апараті.
Монієзії — біогельмінти, розвиваються з участю дефінітивних живителів (жуйних тварин) і проміжних живителів — дрібних ґрунтових панцирних кліщів із групи орібатид (рис. 39). Хворі тварини разом з фекаліями в зовнішнє середовище виділяють членики, з яких при розпаді виділяються яйця. Кліщі, живлячись органічними рештками, проковтують яйця монієзій, які в їхньому організмі проходять складний шлях розвитку. Онкосфери, що вийшли, мігрують з кишечника в черевну порожнину, де протягом 3—5 міс формується інвазійна личинка — цистицеркоїд. Тварини заражаються монієзіозом частіше на пасовищі, проковтуючи разом з травою кліщів з цистицеркоїдами. Строк розвитку паразитів з моменту зараження до статевозрілої стадії 35—50 днів. Тривалість життя монієзій у кишечнику дефінітивного живителя 5—6 міс.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Джерелом інвазії є хворі на моніезіоз тварини. Зараження настає у перші дні після виганяння овець на пасовище. У ягнят перші ознаки хвороби спостерігаються у кінці травня, потім ступінь інвазії наростає і продовжується 2,5—3 міс. Масова смертність серед захворілих тварин спостерігається у червні — липні і знижується у вересні. Молодняк старшого віку й дорослі вівці можуть бути інвазовані протягом року, однак екстенсивність та інтенсивність інвазії у них невелика. У ягнят частіше паразитує Moniezia expanza, а у овець, великої рогатої худоби — переважно М. benedeni і М. autumnalia.
Поширенню монієзіозу сприяє велика насиченість орібатидними кліщами, яких особливо багато на неораних ділянках. Вони можуть бути в коморах і базах, багато їх рано навесні і восени.
ПАТОГЕНЕЗ
При інтенсивній інвазії монієзії спричиняють різко виражену токсичну, механічну й трофічну дію, яка проявляється нервовими явищами, закупоркою та інвагінацією кишечника, порушенням його моторної і всмоктувальної функцій. Надходження токсинів у кров зумовлює розвиток патологічних процесів у нирках, печінці і головному мозку, викликає сенсибілізацію організму тварини і змінює його реактивність.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Розрізняють кілька форм клінічного прояву монієзіозу: токсичну (легку й тяжку), обтураційну та нервову. При токсичній формі у тварин спостерігаються: загальне пригнічення, зниження маси та апетиту, затяжний пронос, який змінюється запором, здуття черева, утруднення акту дефекації, нервові явища (рухи по колу, судороги, закидання голови на спину та інші), анемічність слизових оболонок. Тварини більше лежать, повільно й мляво їдять корм.
Обтураційна форма виникає внаслідок закупорки монієзіями кишечника, що супроводжується пароксизмальними переймами бурних колік і закінчується, як правило, загибеллю хворих тварин від інтоксикації, пов'язаної із закупоркою кишечника.
Нервова форма монієзіозу починається раптово ознаками клонічних судорог і загибеллю тварин протягом 1—2 год.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупів встановлюють їх виснаження, анемічність слизових оболонок, нагромадження трансудату в грудній і черевній порожнинах, можливі інвагінації, завороти і закупорка кишок. Тонкий відділ кишечника здутий, гіперемійований, із крововиливами та запаленням слизової оболонки, у порожнині кишок — монієзії.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак (пронос, здуття кишечника, нервові явища), епізоотологічних (пора року, вік) і даних патологоанатомічного розтину (наявність гельмінтів, запалення, гіперемія і крововиливи на слизових оболонках), а також копроскопічних досліджень методом послідовного промивання і флотації для виявлення члеників та яєць паразитів. Яйця М. expansa мають вигляд неправильного трикутника, всередині якого просвічується грушоподібний апарат з онкосферою. Для ранньої діагностики через 20—25 днів після виведення ягнят на пасовище проводять діагностичну дегельмінтизацію фенасалом або іншими антгельмінтиками. Нервову форму монієзіозу відрізняють від ценурозу.
Посмертно монієзіоз діагностують при розтині трупів тварин і знаходженні у кишечнику монієзій.