Оксиуроз
Оксиуроз (Oxyurosis) досить поширене нематодозне захворювання переважно молодих і старих коней, інших однокопитних. Викликає його конячий шилохвіст — Oxyurosis equi, який паразитує в товстому відділі кишечника, що супроводжується порушенням травлення, дерматитом, екзематозним ураженням та свербіжем шкіри прианальних ділянок тіла та кореня хвоста, схудненням, анемією, погіршенням експлуатаційних якостей цих тварин.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Oxyurosis equi — світло-жовтуватого або сіруватого кольору нематода, залежно від статі 0,6—18 см довжиною. Ротовий отвір сформований трьома губами, ротова капсула у них невелика, стравохід довгий і значно розширений у кінцевій частині.
Дрібні самці (0,6—1,5 см) мають одну коротку спікулу, хвостовий кінець притуплений.. Самки більші за розміром (4—18 см), у них тонкий і довгий хвіст. Статевий отвір відкривається на незначній відстані (0,7—1 см) від головного кінця (рис. 43). Паразитують переважно (70—76 %) в сліпій та ободовій кишках.
Конячий гострик — геогельмінт, розвивається прямим шляхом. Запліднені самки в нічні години зміщуються у пряму кишку коня, висовують головний кінець з анального отвору, сфінктер якого в ці часи послаблюється, і відкладають на шкіру і прианальні складки, промежину та корінь хвоста 10—12 тис. яєць, вкритих клейким секретом. Після яйцекладки самки гинуть, а яйця уже через 24—32 год стають інвазійними — в них формується личинка третьої стадії. Такі яйця при розчісуванні цих місць потрапляють на підлогу, у корми, воду.
Потім із кормом чи водою яйця проковтують коні, вони досягають кишечника і там з них вилуплюються личинки, які мігрують у слизову оболонку кишок. Там вони знаходяться деякий час,линяють у личинку четвертої стадії і повертаються у кишечник, де через шість тижнів формуються дорослі гельмінти. Таким чином, при оптимальних умовах розвиток паразита триває 1,5 міс. Паразитує він у коней не більше 6—7 міс. Самці гинуть після запліднення самок.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Оксиуроз реєструють у підприємствах різного типу, які займаються конярством, в Україні повсюди. В деяких господарствах його виявляють у 30—50 % обстеженого поголів'я коней. Найбільшого поширення захворювання досягає при утриманні коней у конюшнях.
Джерелом інвазії є хворі коні та коні-носії оксиурид, факторами поширення — корми, вода, годівниці, предмети догляду, стіни приміщень і особливо підлога, з якої нерідко згодовують грубі корми. Частіше хворіють лошата віком до одного року і старі коні, яких утримують у вогких, темних та забруднених приміщеннях без постійного догляду і при поганій годівлі. Не виключається можливість захворювання і коней іншого віку, а також інвазування в умовах пасовищного утримання, але екстенсивність і інтенсивність інвазії при цьому не бувають значними.
Інвазування коней оксиурозом спостерігається протягом усього року, але прояв хвороби має місце переважно з листопада по травень. Найбільше хворих коней виявляють у кінці зими й на початку весни. Перебіг хвороби у цей час найтяжчий.
Оптимальні температурні умови для розвитку яєць у зовнішньому середовищі 26—32 °С. Зберігають життєздатність і змогу розвиватися в інтервалі температур 38 і 8 °С: при температурі вище 38 °С вони гинуть, нижче 8 °С — розвиток припиняється: Інвазійні яйця у зовнішньому середовищі можуть зберігатися 3—4 міс.
ПАТОГЕНЕЗ
Патогенний вплив пов'язаний, передусім, з механічною та токсичною дією оксиурид. При інтенсивному ураженні спостерігається катаральне запалення слизової оболонки товстого відділу кишечника, інколи з численними виразками. Проктит веде до порушення процесу травлення, зумовлює прогресуюче схуднення тварини.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Внаслідок запального процесу в кишечнику фекалії потрапляють назовні несформованими, вкритими плівками слизу. Продукти життєдіяльності оксиурид зумовлюють загальну інтоксикацію, наслідком якої є анемія, зростання нервового збудження та ін.
При міграції у прямій кишці самки спричиняють інтенсивний свербіж. Він значно зростає при підсиханні секрету, виділеного самками при відкладанні яєць на поверхню шкіри в прианальних ділянках тіла. Тварини змушені тертися задньою частиною тіла об різні предмети, перегородки, стіни. При цьому насамперед зазнає механічного пошкодження волосяний покрив та шкіра кореня хвоста. З'являється найхарактерніша ознака захворювання «зачіс» кореня хвоста: скуйовдження волосяного покриву, дерматит, пізніше плішини, нерідко екзематозне ураження шкіри в цій ділянці тіла. При гематологічному дослідженні хворих знаходять різного ступеня еозинофілію.
Патологоанатомічні зміни при оксиурозі не вивчені. Випадків загибелі коней від цієї інвазії не зареєстровано, але при розтині трупів коней, які загинули від інших причинних факторів і одночасно хворих на оксиуроз, знаходять картину катарального коліту, проктиту: дифузне почервоніння слизової оболонки, в окремих ділянках з численними виразками.
ДІАГНОСТИКА
При проведенні комплексної діагностики оксиурозу враховують клініко-епізоотологічні дані. Для підтвердження цих даних проводять копроскопічне дослідження. Воно грунтується на одержанні зскрібків із шкіри прианальних складок, промежини та шкіри внутрішньої поверхні кореня хвоста, яка покриває анус, і приготування для мікроскопії мазка чи роздавленої краплі. Для одержання зскрібка користуються паличкою (довжиною 20 см), на кінці якої закріплюють квачик з вати, змочують водно-гліцериновою сумішшю (1:1) і, щільно притискуючи до шкіри, переміщують його в ділянках можливого відкладання яєць самкою гострика, провертаючи навколо осі. Доставляють у лабораторію в пробірці, переносять зскрібок з квачика на предметне скло, на якому вже нанесено кілька крапель названої суміші, накривають покривним склом, мікроскопують при малому збільшенні. У позитивних випадках в препараті знаходять яйця конячого гострика: вони порівняно невеликі (0,09—0,10 х 0,04—0,05 мм), асиметричні — мають форму пшеничної зернини. Шкаралупа утворена чотирма оболонками. На одному з полюсів яйця знаходять несправжню кришечку, всередині яйця — майже сформовану личинку.
При розтині трупів звертають увагу на характер патологоанатомічних змін у товстому відділі кишечника й кількість оксиурид в ньому.
Диференціюють оксиуроз від проктитів незаразної етіології, гастрофільозного проктиту та кишкових гельмінтозів з подібним перебігом.