Онхоцеркоз
Онхоцеркоз (Onchocercosis) — захворювання, збудниками якого є нематоди з родини Filariidae: Onchocerca gutturosa, які у статевозрілій стадії містяться у сполучній тканині пластинчастої частини шийної зв'язки, і О. lienalis, що локалізується у гастроліенальній зв'язці (велика рогата худоба), а також О. cervicalis, яка паразитує у зв'язках шиї, О. reticulata — у сухожиллях передніх кінцівок (коні). Личинкова стадія онхоцерків (мікроонхоцерки) міститься у товщі шкірного покриву хворих тварин. Це захворювання реєструють повсюди.
ЕТІОЛОГІЯ
Онхоцерки — тонкі (0,15—0,3 мм), дуже довгі ниткоподібні нематоди, самці довжиною до 30 см, самки— до 80 см (рис. 63). Самці мають дві добре виражені неоднакові спікули. Самки — живородні, личинки мають довжину 0,17— 0,22 мм.
Онхоцерки розвиваються з участю дефінітивних (велика рогата худоба та коні) і проміжних живителів (кровосисні комахи: мошки й мокреці). Статевозрілі паразити народжують живих личинок, які через лімфу й кров заносяться у шкіру (епідерміс, сітчастий шар) переважно нижньої частини черевної стінки та внутрішньої поверхні гомілки й стегна. В період нападу на тварин кровосисних комах останні в пошуках крові проколюють епітеліальний шар шкіри і заковтують личинок паразита. В організмі проміжних проміжних живителів вони двічі линяють і через 20-24 дні досягають, інвазійної стадії й поселяються у глотці комах. Зараження онхоцерками відбувається при повторному ссанні крові заражених личинками комах. Личинки гельмінтів проникають в улюблені місця локалізації і через 4—5 міс досягають в організмі тварин статевозрілої стадії.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
На відміну від більшості гельмінтозів, онхоцеркозом частіше уражуються дорослі тварини. Основне джерело зараження великої рогатої худоби і коней цим гельмінтозом — мошки та мокреці. Ступінь інвазованості тварин залежить від кількості й видового складу цих кровосисів, а також віддаленості випасних ділянок від водойм, у яких відбувається розплід комах. Мошки нападають на тварин для кровоссання вдень у травні — червні (іноді й пізніше), мокреці — в ранкові та вечірні години або перед дощем з травня по жовтень. Кров ссуть лише самки. Сезонна динаміка онхоцеркозу має зональні особливості внаслідок різних строків льоту комах.
При філяріатозах, у тому числі й при онхоцеркозі, в організмі хворих тварин поступово виробляється нестерильний імунітет. Однак він не сприяє звільненню тварин від паразитів. При повторних ураженнях зменшується кількість мікрофілярій та дорослих гельмінтів, що продовжують свій розвиток в організмі дефінітивних живителів.
ПАТОГЕНЕЗ
Мікроонхоцерки й статевозрілі гельмінти в уражених тканинах спричиняють запальні процеси, появу некрозів, розростання грануляційної тканини, яка згодом рубцюється і петрифікується. У разі проникнення в уражені онхоцерками тканини мікробів розвивається гнійно-некротичний процес. Мають місце алергічні явища.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Перебіг онхоцеркозу у тварин має хронічну форму. Хвороба перебігає безсимптомно й субклінічно. У коней при сильному ступені інвазії з'являються нагніти холки, абсцеси, флегмони. При ураженні сухожиль кінцівок виникають «безпричинні» кульгання, некрози копитних хрящів. На початковій стадії захворювання у ділянці холки, спини, лопаток можна виявити щільні припухлості. Пізніше на їх місці розм'якшується тканина і утворюються свищі.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупа виявляють статевозрілих онхоцерків у вийній і гастроліенальній зв'язках та сухожиллях передніх кінцівок. У місцях локалізації онхоцерків — некрози й петрифікація тканин. В передній частині тіла — численні вузлики розміром від 2 до 9 см, у яких паразитують мікроонхоцерки. В цих місцях випадає волосся.
ДІАГНОСТИКА
З метою виявлення мікроонхоцерків за життя проводять гельмінтоларвоскопічні дослідження зрізів шкіри товщиною 1,5—4 мм, які у великої рогатої худоби беруть з нижньої частини черевної стінки, з плеча або задніх кінцівок — у коней. Проби шкіри розміщують на предметне скло, додають фізіологічний розчин і ретельно розщеплюють препарувальними голками. Через 10—15 хв волокна видаляють, а вміст предметного скла мікроскопують. Посмертно онхоцеркоз діагностують при виявленні патологоанатомічних змін у місцях локалізації паразитів і самих збудників хвороби.
ЛІКУВАННЯ
Онхоцерки стійкі проти різних антгельмінтиків. Більшість препаратів, рекомендованих при цьому захворюванні, слабо діють на онхоцерків. Ефективним виявився івомек у дозі 0,2 мг/кг. Його застосовують всередину, підшкірно або внутрішньом'язово. При онхоцеркозі застосовують також дитразин. Великій рогатій худобі антгельмінтик вводять підшкірно в дозі 0,1 г/кг протягом чотирьох діб підряд по одній ін'єкції на день у вигляді водного розчину (1 : 1,5).
ПРОФІЛАКТИКА
В комплексі профілактичних заходів при онхоцеркозі важливу роль відіграє боротьба з кровосисними комахами. З цією метою знищують личинок і лялечок мошок та мокреців у річках, струмках та інших водоймах, використовуючи інсектициди. Важливу роль відіграє також осушення боліт. Для знищення окрилених комах у період їх масового льоту шкірні покриви тварин періодично обробляють інсектицидами. Велику рогату худобу в цей період слід випасати й утримувати не ближче 5—6 км від проточних водойм — місць розвитку преімагінальних стадій мошок. Деякі риби (наприклад, гамбузія) можуть поїдати личинок кровосисних комах.