Опісторхоз
Опісторхоз м’ясоїдних (Оріsthorchosis) Хвороба спричиняється трематодами Opisthorchis tenuicollis (син. О. felineus), О. viverrini та О. sinensis (син. Clonorchis sinensis) роду Opisthorchis родини Оріsthorchidae. Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі та протоках підшлункової залози людини, рідше у котів, собак, людини та хутрових звірів (лисиці, песці, видри, норки, ондатри).
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник захворювання ланцетоподібні паразитичні черви дрібних розмірів. Opisthorchis tenuicollis (син. О. felineus) має ніжне витягнуте тіло, довжина якого становить 0,8–1,3 см, ширина – 1,2–2,5 мм. Присоски недорозвинені. Два лопатевих сім’яники розміщені в задній частині тіла, навскоси один за одним. Петлі матки містяться між кишковими гілками в середній третині тіла. Жовточники порівняно слаборозвинені, розміщені латеральніше від матки. Статеві отвори відкриваються біля переднього краю черевного присоска О. viverrini та О. sinensis (син. Clonorchis sinensis) за будовою нагадують попередній вид. Яйця збудників дуже дрібних розмірів (0,01–0,035 × 0,017–0,03 мм), світло-жовтого кольору, овальної форми, з ніжною двоконтурною і гладенькою оболонкою, з кришечкою на одному та горбком – на f протилежному полюсі; зрілі.
Опісторхи – біогельмінти. Вони розвиваються із зміною трьох живителів: дефінітивного, проміжного та додаткового. Дефінітивними живителями є собака, кіт та хутряні звірі – лисиці, песці, видри, ондатри, а також людина. Проміжними живителями – прісноводний молюск (Віthynіа lеасhі) та додатковими – коропові риби (лящ, линь, в’язь, плітка). Яйця опісторхів із сформованим мірацидієм потрапляють у воду, де вони проковтуються молюском Віthynіа lеасhі. У кишечнику молюска з яйця виходить мірацидій, який мігрує у порожнину тіла проміжного живителя (печінка) і розвивається в спороцисту. Через місяць із спороцисти утворюються редії, в яких починають розвива- тися церкарії. Через два місяці церкарії виходять із молюска і плавають біля дна водоймища. Інвазійні церкарії нападають на додаткових живителів – риб із родини коропових. Пройшовши через зовнішні покрови риби, церкарії інцистуються в підшкірній клітковині і м’язах, де перетворю- ються через 1,5 місяці, в метацеркаріїв. Людина уражується опісторхозом при споживанні свіжої риби, яка не пройшла достатньої термічної обробки при коптінні, смаженні чи варінні. Собаки, коти, хутряні звірі стають господарями паразита, поїдаючи сиру рибу чи відходи при її переробці. Проковтнуті разом з рибою метацеркарії звільняються від цист і проходять у жовчні ходи печінки через жовчний проток, тобто негематогенним шляхом. Через 3–4 тижні опісторхи досягають статевої зрілості. На розвиток опісторха від яйця до статевозрілої стадії потрібно 4–4,5 міс., живуть опісторхи в організмі кота, наприклад, більше трьох років.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Опісторхоз – природно-вогнищева хвороба. Вона зареєстрована в Україні в басейнах річок Дніпра, Дністра та Південного Бугу. Джерелом інвазії для тварин і людини є сира, морожена, малосолона або в’ялена риба, інвазована метацеркаріями опісторхів. Контингентом людей, що найчастіше уражуються, є господарки і кухарі, які куштують на смак сиру рибу і фарш перед кулінарною обробкою. Опісторхоз поширюється через фекалії хворих людей та тварин, які потрапляють у воду незнезараженими. Найкращими умовами для життя молюсків та коропових риб є заплави рік з водяною рослинністю, де в подальшому відбувається розвиток паразита до метацеркаріїв.
ПАТОГЕНЕЗ
Паразитуючи в жовчних протоках печінки, опісторхи викликають механічне подразнення слизової оболонки, яке посилюється токсичною дією паразитів. Це призводить до хронічного запалення жовчних ходів. Опісторхи викликають циротичні зміни в печінці. Жовчні протоки мають вигляд сильно- виступаючих шнурів або утворюють кистозні розширення. Нерідко зміни виникають і в паренхімі печінки у вигляді жирової чи білкової дегенерації. Інколи спостерігаються пухлиноподібні розростання тканини у вигляді злоякісних новоутворень.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
У хворих тварин (лисиці, песці, собаки, коти) спостерігають жовтяничність слизових оболонок, зниження апетиту, пригнічений стан, загальне виснаження, розлад діяльності шлунково- кишкового каналу, що проявляється запорами та проносами. Температура тіла перебуває в межах норми. Тварини відчувають біль у ділянці печінки, реагуючи на надавлювання. При слабкій інтенсивності інвазії клінічні ознаки відсутні.
ДІАГНОСТИКА
Епізоотологічні дані. Клінічні ознаки. Патолого-анатомічні зміни. Влітку під час обстеження коней на їх шкірі виявляють яйця оводів або їх оболонки, у ротовій порожнині – личинок і виразки (рот відкривають за допомогою зівника, підсвічують рефлектором, язик витягують або притискають шпателем). У фекаліях коней виявляють личинок рано навесні. У разі появи підозри на гастрофільоз застосовують серологічні (РНГА) та алергічні реакції. Як алерген використовують стерильний водний екстракт з тіл личинок. Техніка введення цього алергену коням подібна до малеїнізації.