Отодектоз
Отодектоз (Otodectosis) — повсюди поширене, з гострим чи хронічним перебігом арахнозне захворювання широкого кола м'ясоїдних (собак, котів, хутрових звірів), яке спричинюють представники з родини Psoroptidae, роду Otodectes. Хвороба характеризується ураженням шкіри вушних раковин, зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки, супроводжується свербіжем, дерматитом (отитом) й нерідко закінчується перфорацією барабанної перетинки, втратою слуху, запаленням середнього та внутрішнього вуха, у подальшому — оболонок головного мозку та загибеллю тварини. Випадки злоякісного перебігу отодектозу з високою смертністю зустрічаються серед хутрових звірів, вирощуваних в неволі.
ЕТІОЛОГІЯ
Вушний шкіроїд — видоспецифічний паразит. У собак його спричиняє O. canis, у котів — O. coti, у лисиць — O. vulpis. У морфолого-біологічному відношенні вони між собою ідентичні.
Кліщі роду Otodectes мають значну схожість з кліщами роду Chorioptes: вони середні за розміром (0,2—0,5 мм), овальні, світло-коричневі. Самці менші від самок. Хоботок у них короткий, має форму притупленого конуса, ротові органи гризучого типу. Ноги короткі. Особливо погано розвинена четверта пара ніг. Вона відсутня у преімагінальних стадій кліща. Амбулакри утримуються на коротких, несегментованих стебельцях. Статевий диморфізм добре виражений. У самців на каудальному краю тіла знаходяться два горбики, від яких відходять дві довгі і дві короткі щетинки.
Це постійні ектопаразити м'ясоїдних і типові бінімфальні кліщі. Самки яйцеродні. Розвиток однієї генерації триває 10—14 діб. У теплий період року в зовнішньому середовищі кліщі зберігаються до двох місяців. Як і інші псороптиди, вони нестійкі проти мінусових температур.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Джерело інвазії — хворі м'ясоїдні. Здорові тварини заражаються при прямому контакті з хворими або через посередників — обслуговуючий персонал, гризунів, комах, а також предмети, з якими контактували хворі звірі. Молодняк інвазується переважно матерями. Тяжкий перебіг інвазії спостерігається у молодняка 1,5—4-місячного віку. Захворювання реєструють весь рік, але частіше у прохолодну пору. Собаки з довгими вухами хворіють частіше.
На звірофермах отодектоз нерідко перебігає у формі ензоотії.
ПАТОГЕНЕЗ
Кліщі травмують шкіру внутрішньої поверхні вуха, діють на неї продуктами метаболізму, секретом слинних залоз, спричиняють свербіж і-утворення кірок, а потім і дерматит (отит). Хворі розчісують вушні раковини, забруднюють їх, чим викликають гнійний отит. Після запалення барабанної перетинки і її перфорації патологічний процес переходить на середнє і внутрішнє вухо, а потім на оболонку головного мозку. Тварини гинуть внаслідок гнійного менінгіту.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Короткий (7—10 діб) інкубаційний період змінюється спочатку погано помітними ознаками захворювання, які поступово стають домінуючими: з'являється свербіж з тенденцією на посилення, молодняк відстає у рості, в окремих з них помічають періодичні приступи занепокоєння (вищання, швидке бігання по клітці).
У зв'язку з посиленням свербіжу тварини все частіше розчісують вуха, трясуть головою. На деякий час приступи можуть припинятися, але потім знову частішають, а проміжки між ними скорочуються.
При перфорації барабанної перетинки у звірів погіршується слух і апетит, голова викривляється на 90° щодо тулуба в бік ураженого вуха. При подальшому перебігу у цих тварин з'являються судороги, які свідчать про ураження головного мозку. Такі тварини гинуть.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз встановлюють, виходячи з характерних клінічних ознак захворювання, підтверджених позитивним результатом акарологічного дослідження кірок, взятих з ураженої вушної раковини.