Отруєння, токсикоінфекції
Отруєннями називають захворювання, зумовлені надходженням в організм токсичних речовин: отрутохімікатів, які використовуються в агропромисловому комплексі та будівництві, токсичних відходів промислових виробництв, кормів, що мають токсичну дію.
Корми стають отруйними при неправильному їх зберіганні та невмілому приготуванні для згодовування, наявності у них домішок отруйних рослин або внаслідок попадання в корми токсичних речовин із зовнішнього середовища. Чутливість тварин до дії різних отрут залежить від їхніх видових особливостей та загального стану організму. Так, білкова, вуглеводна, вітамінно-мінеральна недостатність та інші форми порушення обміну речовин значною мірою підвищують чутливість організму до токсинів. Патогенез захворювань, спричинених токсичними речовинами, дуже складний, оскільки отрути здебільшого одночасно діють на різні органи та системи організму і зумовлюють складні причинно-наслідкові ускладнення. Однак, слід враховувати, що більшість отрутохімікатів і багато рослшших отрут є, передусім, інгібіторами ферментних систем організму. У деяких випадках певна токсична речовина може бути інгібітором одних ферментів і активатором інших. Таким чином, основна суть токсичного процесу зводиться до того, що отрута, яка потрапила в організм, вступає в хімічну взаємодію з ферментом, змінюючи його активність, і тим самим зумовлює патологію. Наприклад, усі фосфороорганічні сполуки, похідні карбамінової кислоти блокують фермент холінестеразу, що призводить до нагромадження ацетилхоліну та перезбудження нервової системи. Ряд токсичних речовин, таких як етиленгліколь, фторооцтова кислота, деякі фосфороорганічні пестициди, під дією ферментів організму перетворюються у високотоксичні для нього сполуки. Таке перетворення отримало назву летального синтезу.
Солі важких металів блокують групу сульфгідрильних ферментів, зв'язуючись з їхніми функціональними БИ-групами, а похідні синильної кислоти, нітрати і нітрити вступають у взаємодію із залізовмісними ферментами, перетворюючи залізо з двовалентного у тривалентне, внаслідок чого порушується приєднання кисню до гемоглобіну.
Таким чином, проникнувши у клітину, токсичні речовини вступають у взаємодію з її ферментами і субстратами, змінюючи їхню ак
тивність, що є основою механізму токсичної дії. Крім того, багато речовин (ртуть, мідь, щгяк, миш'як, фтор, хлор та інші) справляють сильну контактну дію на тканини, чим викликають запалення на місці попадання. Реакції, які виникають у відповідь на дію токсичної речовини, зумовлюють у подальшому всі патологічні зміни в організмі тварин. Особливості дії окремих токсичних речовин слід враховувати, призначаючи етіотропну і патогенетичну терапію.
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ ОТРУЄНЬ
Діагностувати отруєння тварин дуже складно через різноманітність їхніх клінічних симптомів і подібність до інших захворювань. Тому діагноз на отруєння слід ставити, виходячи з комплексу даних, що грунтуються на анамнезі, клінічних симптомах, результатах патолого-анато- мічного розтину та хіміко-токсикологічного дослідження кормів, води, органів і тканин загиблих або вимушено забитих тварин.
Важливе значення при встановленні діагнозу мають анамнестичні дані. При зборі анамнезу необхідно обов'язково вияснити клінічний стан тварин до захворювання, масовість хвороби, зв'язок хвороби з введенням до складу раціону нових кормів, можливість обробки корму тими чи іншими речовинами, санітарний стан кормів у період хвороби тварин. Аналогічні питання слід з'ясувати і щодо води, яку використовують для напування тварин. Для анамнезу велике значення мають дані про час проведення дезшфекції, дератизації, ремонту та фарбування приміщень, видова та вікова належність тварин та характер перебігу отруєння.
Отруєння тварин, на відміну від інших захворювань, мають деякі характерні особливості: раптовість захворювання з гострим перебігом та порівняно швидкою загибеллю тварин, масовість при однакових клінічних симптомах та патолого-анатомічних змінах; відсутність пропасниці при більшості отруєнь; початок хвороби збігається у часі зі змінами в годівлі та утриманні тварин.
Клінічні симптоми отруєнь досить різноманітні. Слід розпізнавати первинні симптоми, які є результатом дії токсичних речовин на окремі системи, і вторинні, що виникають як наслідок порушення функцій інших систем. Прояв клінічних симптомів отруєння залежить від кількості токсичної речовини, яка потрапила в організм, та фізіологічного стану тварин. Отруєння тварин може проявлятися блискавично, гостро і хронічно.
Блискавичний перебіг характеризується ураженням життєво важливих центрів нервової системи. При цьому спостерігають судоми, порушення координації рухів та загибель тварини через кілька годин.
Гострий перебіг отруєння характеризується послабленням та згасанням зорових і слухових рефлексів, судомами, синдромом колік, посиленим потовиділенням, багаторазовим блюванням, парезами і паралічами, серцево-судинною та дихальною недостатністю. Смерть тварин настає протягом 24-48 год при явищах клоніко-тонічних судом, коматозного стану та асфіксії.
При несмертельному отруєнні відмічають парези і паралічі кінцівок, загальне виснаження тварини внаслідок анорексії, діареї, ослаблення серцевої діяльності, порушення дихання та зниження тонусу м'язів кінцівок. У таких випадках видужання тварин настає повільно.
Хронічний перебіг отруєння характеризується в'ялим проявом кчінічних симптомів.
Симптоми інтоксикації залежать від виду токсичних речовин, які потрапили в організм. Отруєння свинцем, нітратами, сполуками фенолу, а також отруйними рослинами, які містять алкалоїди та ефірні масла, супроводжуються порушенням функції центральної нервової системи. При отруєнні фосфороорганічними пестицидами мають місце зміни з боку парасимпатичної нервової системи, які супроводжуються звуженням зіниці, салівацією, важким диханням, уповільненням серцевого ритму, посиленням перистальтики.
Велике значення для встановлення діагнозу має органолептична оцінка запаху вмісту шлунка при розтині. Наприклад, запах часнику вказує на отруєння цинку фосфідом, азоту (горілий ріг) - нітратами чи нітритами, гіркого мигдалю - синильною кислотою.
Діагностичну цінність має колір слизових оболонок. Так, жовтий колір слизової оболонки органів травлення характерний для отруєння азотною та пікриновою кислотами, солями хрому, синій або зелений - солями міді; характерний сіро-чорний колір має слизова кишечнику при отруєнні свинцем. У вмісті шлунково-кишкового каналу або в його стінках можна знайти залишки зерен чи кристалів сполук токсичних речовин.
Основним при діагностиці отруєнь є хіміко-токсикологічне дослідження. При цьому важливе значення має правильне взяття та пересилання проб, дотримання термінів та обгрунтована оцінкаезультатів хіміко-токсикологічного дослідження.
У лабораторію надсилають матеріал, взятий від трупів загиблих тварин, проби всіх кормів (по 1 кг кожного виду), які згодовували тваринам, та їх залишків з годівниці. В окремих банках або поліетиленових пакетах надсилають частину стравоходу та уражену частину шлунка з вмістом (в кількості 0,5 кг) - у моногастричних тварин, частину стравоходу і сичуга, а також вміст рубця - у жуйних.
Вміст шлунка відбирають наступним чином. Лігатурою перев'язують стравохід і дванадцятипалу кишку біля пілоруса. Шлунок витягують і кладуть у чистий скляний посуд (шлунок від великих тварин - на чисте місце), потім роблять розтин його по передній стінці. Вміст, не вибираючи зі шлунка, перемішують, після чого обережно відбирають частину його для дослідження (для перемішування не можна використовувати металеві предмети). Потім відбирають найбільш уражену частину тонких і товстих кишок завдовжки 0,4-0,5 м разом з умістом (до 0,5 кг); частину печінки (0,5 кг) з жовчним міхуром, а від дрібних тварин - усю печінку; одну нирку, скелетні м'язи (0,5 кг), сечу - 0,5 л.
При підозрі на отруєння через шкіру, додатково надсилають проби шкіри і підшкірної клітковини та м'язи з підозрюваного місця попадання отрути; при підозрі на отруєння газами (синильною кислотою, сірководнем тощо) - найбільш повнокровну частину легень (0,5 кг), трахею, частину серця, 200 мл крові, частину селезінки і головного мозку.
При підозрі на отруєння пестицидами, мінеральними добривами, фарбами, кормовими добавками тощо для аналізу надсилають проби цих речовин у кількості від 100 до 1000 г.
Від хворих тварин при підозрі на отруєння надсилають також блювоту (бажано перші порції"), сечу, яку вдалось отримати, кал (0,5 кг), кров (при підозрі на отруєння нітритами) в кількості 100-150 мл, стабілізовану гепарином або натрію оксалатом; корми і речовини, які могли стати причиною отруєння.
При підозрі, що отруєння виникло внаслідок поїдання отруйних рослин на пасовищі, відбирають для ботанічного аналізу проби рослин у наступному порядку: на площі 1 м у місцях випасу худоби зрізають під корінь усі рослини. Якщо травостій однотипний, пробу з 1 га пасовища відбирають у 3-5 місцях, а якщо травостій різнотипний, то кількість ггроб збільшують з метою більш повного охоплення різних рослин і надсилають середню пробу. Якщо проби трави можна доставити в лабораторію протягом кількох годин, то їх відсилають у сирому вигляді, при тривалій пересилці траву висушують.
Матеріал, який відбирають для хімічного дослідження, не можна обмивати і тримати разом з металевими предметами. Його відправляють у неконсервованому вигляді у банках зі скла у холодильних сумках або термосах. Якщо немає можливості швидко доставити проби до лабораторії, їх можна консервувати тільки спиртом-ректифікатом у співвідношенні: 1 частина спирту і 1 частина матеріалу. В цьому випадку одночасно надсилають пробу спирту (не менше 50 мл), яким за
консервовано матеріал. Відібраний матеріал має бути відправлений в лабораторію негайно із супровідною запискою.