Оводові захворювання
Збудниками оводових хвороб сільськогосподарських тварин є личинки різних оводів. Залежно від їх локалізації, розрізняють підшкірних оводів (рід Hipoderma), шлунково-кишкових (рід Gastrophilus) і порожнинних (рід Oestrus).
Імагінальні стадії (окрилені комахи) не живляться (афаги), тому що у них не розвинені ротові органи. Самки підшкірних і шлункових оводів відкладають яйця, а порожнинних — живородні. В організмі свійських тварин паразитують лише личинки, тоді як лялечки і окрилені комахи прямої паразитичної дії не мають. Оводи розвиваються за типом повного перетворення.
ГІПОДЕРМАТОЗИ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ
Гіподерматози характеризуються запальними явищами у місцях паразитування личинок, травмуванням тканин, загальною інтоксикацією, зниженням усіх видів продуктивності і якості шкур. Гіподерматоз великої рогатої худоби спричиняють личинки підшкірних оводів двох видів: звичайного овода, або строки (Hypoderma bovis) і південного, або стравохідника (Н. Lineatum) з ряду двокрилих (Diptera), родини (Hypodermatidae). Личинки цих оводів можуть розвиватися також у коней і дрібної рогатої худоби.
У минулі роки гіподерматоз завдавав великих збитків тваринництву України, а тепер ураженість великої рогатої худоби менша 0,05 %. Реєструють захворювання у ряді районів Полісся та Лісостепу республіки.
ЕТІОЛОГІЯ
Імаго звичайного овода сіро-коричнюватого кольору, щільно покрите волосинками й досягає довжини 2 см. Самка відкладає на кожну волосину тварини по одному яйцю довжиною до 1 мм, овальної форми з блискучою поверхнею.
Окрилений південний овод відрізняється від звичайного трохи меншим розміром тіла. На одній волосині самка відкладає по 20 яєць. Личинки першого віку зразу після виходу з яйця мають довжину 0,5—0,7 мм, а перед першим линянням досягають 17 мм, другого віку — близько 2 см, а третього — 3 см. Лялечки коричневого кольору.
Оводи належать до комах з повним перетворенням. Повний цикл розвитку завершується протягом року. Живуть імаго до 1 міс за рахунок поживних речовин, нагромаджених личинковою стадією, і за цей період відкладають на тваринах до 800 яєць, віддаючи перевагу ділянкам шкіри з густим підшерстям черевної стінки, пахвин, стегон, голодної ямки, кінцівок. Літ імаго спостерігається з квітня — травня у південних областях, з червня й до вересня — у північних. У період льоту оводів велика рогата худоба дуже непокоїться.
Приблизно через тиждень з яєць вилуплюються личинки, які рухаються до кореня волосини, проникають під шкіру і потрапляють у підшкірну клітковину (рис. 78). Далі личинки строки мігрують до хребтового каналу, а стравохідника — до м'язів стравоходу. Загальна тривалість перебування личинок у цих місцях 5—6 міс, після чого по підшкірній клітковині вони просуваються до спини та попереку, швидко ростуть і стають личинками другого віку й формують із сполучної тканини капсули. Для подальшого розвитку їм необхідний кисень повітря, при наявності якого личинки утворюють норицеві отвори, через які личинки третього віку (коричневого кольору, довжиною 27—28 мм) виповзають і падають на землю, де перетворюються у лялечок. Строк розвитку останніх залежить від температури землі й становить 1—2 міс. Тривалість паразитування личинок під шкірою спини та попереку худоби триває 2—2,5 міс.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Екстенсивність та інтенсивність інвазії у молодняка завжди вищі, ніж у дорослих тварин. Головне джерело поширення гіподерматозу це переміщення уражених личинками тварин на інші ферми або господарства. Імаго оводів не мають звички залишати місця виплоду при наявності великої рогатої худоби, тобто немає підстав для побоювання перезараження оводами, перелітаючими з неблагополучних щодо гіподерматозу територій. Значно більшу загрозу являють випалі на лялькування личинки третього віку навіть від кількох тварин (випадково необроблених восени), що може уже протягом першого літнього сезону призвести до перезараження половини поголів'я стада.
У поліських і лісостепових зонах республіки стравохідних не зустрічається. Масовий літ оводів і зараження худоби гіподерматозом відбуваються влітку, значно рідше — у першій половині осені. У районах Полісся личинки підшкірних оводів мігрують до спини і утворюють жовна протягом майже семи місяців (з січня по липень).
На чисельність оводів й ураженість ними худоби, крім зональних кліматичних умов, впливає і якість протиоводових обробок. Частіше гіподерматоз реєструють у великої рогатої худоби індивідуального сектора.
ПАТОГЕНЕЗ
Личинки підшкірних оводів чинять хвороботворний вплив на організм тварин внаслідок механічної, токсичної, інокуляторної та антигенної дії. Проникнення личинок через шкіру дуже болюче й супроводжується занепокоєнням тварин. Личинки першого віку травмують шкіру, стравохід, спинний мозок і тканини, що знаходяться на шляху їх тривалої міграції. Під впливом великих за розміром личинок другого й третього віків під шкірою спини тварин утворюються численні гематоми та інфільтрати підшкірної клітковини. Після утворення отворів у жовнах і проникнення гноєтворних мікробів розвивається серозно-гнійне запалення.
Нагромадження великої кількості личинок у стравоході може спричиняти функціональні його порушення (набряки й зменшення прохідності). Личинки строки, що потрапили в епідуральний жир, викликають розрив кровоносних судин і кровотечі, а при нагромадженні великої кількості їх можуть викликати напівпаралічі й повні паралічі задніх кінцівок тварин.
Особливо великої шкоди тваринам завдають личинки, що паразитують у підшкірних норицевих капсулах. Саме утворення цих капсул є реакцією організму на дію личинок, пов'язано з запаленням і розростанням сполучної тканини. Загальний стан тварин різко погіршується і виникають зміни в крові.
Протягом усього часу перебування в організмі тварини личинки живуть за рахунок поживних речовин, які поглинають з її тканин. Речовини, що виділяють личинки для розплавлення тканин, при просуванні в них, а також продукти метаболізму дуже токсичні для організму тварин.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Перші клінічні ознаки гіподерматозу з'являються у місцях проникнення у шкіру личинок першого віку (свербіж, набряк підшкірної клітковини, болючість). У зимово-весняний період під шкірою спини й попереку у великої рогатої худоби утворюються жовна, які поступово збільшуються, потім у центрі їх з'являються отвори, з яких виділяється серозно-гнійний або гнійний ексудат, що склеює волосся. При надавлюванні, на жовна худоба непокоїться. Шкіра, що покриває свищову капсулу, нееластична, з підвищеною температурою й болюча. Волосся на спині хворих тварин ділянками або суцільно скуйовджене. На місцях норицевих капсул склеєні висохлим ексудатом пучки волосся спрямовані у різні боки. Шкірні жовна зберігаються доти, поки з них не випаде дозріла личинка.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині тварин восени в підшкірній клітковині можна виявити невеликі пухирці з личинками довжиною до 5 мм. На шляхах міграції личинок помітні зеленкуваті виділення. Уражені личинками ділянки стравоходу геморагічні, набряклі як з боку слизової оболонки, так і серозної. У місцях скупчення личинок у хребтовому каналі крововиливи.
При паразитуванні личинок другого та третього віків найбільші зміни відбуваються у шкірі, підшкірній клітковині і м'язах. При значному ураженні личинками спостерігається серозно-геморагічне запалення м'язів спини.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєва діагностика гіподерматозу грунтується на виявленні пальпацією та візуально у тварин, починаючи з січня — лютого, шкірних жовен на спині й попереку. Спочатку вони мають вигляд невеликих шкірних ущільнень, а через 1—2 міс стають добре помітними горбистими підвищеннями з норицевим отвором у центрі, з яких виділяється ексудат. Період наявності на тілі тварин шкірних жовен триває кілька місяців (до червня — липня). Допоміжне значення має виявлення яєць гіподерм на волосяному покриві тварин у теплу пору року й занепокоєння їх на пасовищі в сонячні дні.
Посмертно діагноз встановлюють при розтині трупів та ветеринарно-санітарному огляді яловичих туш і виявленні личинок гітіодерм у підшкірній клітковині, а також у хребтовому каналі й стравоході.
ЕСТРОЗ ОВЕЦЬ
Естроз, або несправжню вертячку, овець спричиняють личинки порожнинного овода (Oestrus ovis) з ряду двокрилих (Diptera), родини Oestridae, які паразитують у порожнинах голови (носовій, лобних пазухах і підрогових просторах).
ЕТІОЛОГІЯ
Окрилений овід 10—12 мм довжиною, жовтувато-коричневого кольору, з чорними плямами і смугами на тілі (рис. 79). Голова напівкулястої форми, ширша грудей. Темно-зелені блискучі фасеточні очі більші у самців, через що відстань між ними у три рази вужча, ніж у самок. Ротового отвору немає. Самки овода живородні. Личинки першого віку світлого кольору, довжиною до 2 мм, шириною до 0,5 мм мають два ротових гачки для фіксації. Личинки другого віку також білого кольору, довжиною до 12 мм і шириною до 3 мм. Личинки третього віку великі (довжиною до 30 мм). Спинна поверхня їх не має шипів, опукла, а вентральна — плоска і покрита кількома рядами дрібних шипиків. Задній кінець личинки ширший від переднього. Лялечка чорного кольору, довжиною до 12 мм і шириною до 6 мм, задній кінець тупий, а передній — скошений під гострим кутом.
Імаго не живляться, а живуть за рахунок поживних речовин, нагромаджених личинками. В подальшому цей енергетичний запас поступово витрачається на формування окриленої комахи в лялечці і створення жирових відкладень для енергетичних витрат при паруванні, польотах і розвитку у самок личинок (це характерне для усіх оводів).
Самки живородні. На льоту або з трави на відстані до 30 см вони впирскують у носові отвори овець личинок першого віку. За період життя (2—3 тижні) самка народжує до 600 личинок, а за один раз впирскує їх від 10 до 40. Частина відкладених личинок видаляється з носових ходів овець під час чхання і з носовим слизом. Личинки, які залишилися, міцно прикріплюються до слизової оболонки носових ходів за допомогою двох навколоротових гачків. Потім вони проникають у решітчасту кістку, лобні пазухи і підрогові простори. За період тривалого паразитування (6—10 міс) личинки двічі линяють, ростуть, перетворюються послідовно у личинок другого і третього віків, які навесні випадають на землю, де перетворюються у лялечок на глибині до 10 см і через З—6 тижнів з лялечки виходить окрилений овід.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Естроз частіше реєструють у степових та лісостепових зонах України, де він клінічно перебігає у лютому— травні (перший підйом). Старі, хворі та молоді тварини уражуються сильніше. Екстенсивність інвазії досягає інколи 90— 100 %, а інтенсивність — до 50 личинок на вівцю. Найвища інтенсивність ураження овець личинками спостерігається у червні — серпні, коли вівці бувають уражені личинками двох генерацій — минулого й поточного років. Масовий літ овечих оводів буває влітку в сонячну безвітряну погоду з 10 до 17 год дня. Крім овець, личинками еструсів уражуються кози, а в деяких випадках і люди. Поширюють збудник хворі тварини.
ПАТОГЕНЕЗ
Личинки різного віку порожнинного овода чинять на організм інвазованих овець і кіз різко виражений хвороботворний вплив головним чином внаслідок місцевої механічної і загальної токсичної дії. Ротовими гачками і шипиками, що є на тілі, личинки травмують слизову оболонку, спричиняючи її запалення у дихальних шляхах та порожнинах голови. Внаслідок цього слизова оболонка набрякає і починається значне виділення ексудату. Процес може ускладнюватися мікрофлорою і переходити в гнійно-некротичне запалення, яке поширюється на оболонки головного мозку. При потраплянні личинок у трахею розвивається аспіраційна задишка.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
На перше зараження дуже реагує молодняк поточного року. Хвороба перебігає у три періоди. Перший починається зразу після закріплення вприснутих личинок на слизовій оболонці носових ходів, що викликає болючість і захисні реакції. Вівці, й особливо ягнята, чхають, пирхають, трясуть головою, труться носом об ноги й тверді предмети, намагаючись звільнитися від подразників. Через 2—3 дні із ніздрів починає виділятися серозно-гнійний ексудат, інколи з прожилками крові, що супроводжується утрудненим диханням і неможливістю приймати корм (навіть молоко матері). Хворі тварини худнуть. Другий період захворювання прихований (симптоми хвороби зникають). Третій період настає ближче до весни, коли поновлюється інтенсивний ріст личинок і хвороба знову загострюється. З'являється значне серозне або серозно-гнійне витікання з носових раковин, вівці судорожно кашляють, пирхають, б'ють ногами, майже не пасуться, худнуть. При пошкодженні личинками оболонок мозку спостерігаються нервові явища (рух тварин по колу, пригніченість), тому хворобу ще називають несправжньою вертячкою, яка може закінчуватися летально. Разом із серозно-гнійним вмістом випадають і личинки третього віку, які починають лялькуватися. Близько третини хворих тварин перехворівають у тяжкій формі, особливо ягнята. Через наявність риніту вони дихають через рот, що заважає ссати маток, повільно ростуть, рано переходять на підніжний корм, в зв'язку з чим підвищується захворюваність шлунково-кишковими хворобами і відхід молодняка.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині характер паталогоанатомічних змін залежить від тривалості й тяжкості перебігу захворювання. У носовій і суміжних з нею порожнинах (лобній, підрогових лабіринтах решітчастої кістки) виявляють різну кількість личинок порожнинного овода. У місцях їх паразитування слизова оболонка гіперемійована, набрякла, покрита виразками. На ділянках локалізації мертвих личинок є осередки некрозу. У овець з ознаками несправжньої вертячки судини головного мозку наповнені кров'ю, передні частини великих півкуль набряклі й пігментовані, у шлуночках і амонієвих рогах — інфільтрати.
ДІАГНОСТИКА
За життя естроз розпізнають на підставі клінічної картини (манежні рухи) й результатів розтину забитих і загиблих овець. Естроз овець слід відрізняти від ценурозу, при якому немає виділень з ніздрів тварин, але спостерігається різка зміна в дні ока (застійний сосок зорового нерва) ще до прояву симптомів захворювання.
РИНЕСТРОЗ КОНЕЙ
Ринестроз — хронічне захворювання, яке викликають личинки носоглоткових оводів, що паразитують у носовій і суміжних з нею порожнинах голови, глотці коней, ослів і мулів. Хвороба характеризується запальними місцевими явищами і загальною інтоксикацією. Збудниками її є три види оводів, яких відносять до ряду двокрилих (Diptera), родини Oestridae, роду Rhinoestrus: Rh. purpureus (білоголовник, або пурпурний овід), Rh. latifrons — овід-коротиш, Rh. usbekistanikus — овід-малошип.
ЕТІОЛОГІЯ
Білоголовик дуже схожий на овечого овода: пурпурно-коричневого кольору, довжина його до 12 мм. Крила прозорі, з трьома чорними крапками, що відрізняє білоголовика від інших оводів (рис. 80). Овід-коротиш має довжину 11—13 мм, а овід-малошип — до 9 мм. Оводи не живляться (немає ротового отвору). Личинка першого віку довжиною близько 1 мм, а третього— 18 мм. На головному кінці личинок є два ротових гачки, а на тілі вентрально — кілька рядів дрібних шипиків. Лялечка чорного кольору, довжиною до 13 мм, шириною до 6 мм.
Біологія збудників ринестрозу типова для оводів родини Oestridae (самки живородні — вони підлітають до ніздрів і вприскують до 50 личинок). Місцями поселення личинок першого віку є внутрішня поверхня носових раковин і лабіринт решітчастої кістки. Личинки третього віку навесні випадають на землю для перетворення у лялечку, тривалість їх розвитку близько 1 міс.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Джерело інвазії — уражені личинками носоглоткових оводів однокопитні. Важче перехворівають молоді й старі тварини. Екстенсивність інвазії у неблагополучних господарствах досягає 70 %, а інтенсивність до 400 личинок. В засушливі роки хвороба має характер ензоотій. В Україні літ носоглоткових оводів починається з червня і триває до кінця вересня з максимумом у липні — серпні.
ПАТОГЕНЕЗ
Личинки оводів ротовими гачками і шипами травмують слизову оболонку носової порожнини, внаслідок чого розвиваються риніт і ларингіт. Часто виникає інфільтрація і набряк у місцях прикріплення личинок, порушується акт ковтання — при напуванні тварин вода витікає з ніздрів. Можливий розвиток гнійно-некротичних процесів, і тоді ексудат має домішки крові.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Коні часто кашляють, пирхають, при обмацуванні глотки спостерігається болючість. Загальний стан тварин пригнічений, підщелепні й привушні лімфатичні вузли збільшені, характерне мотання головою вгору і в боки, зниження апетиту. Коні часто стоять нерухомо, із заплющеними очима, опустивши голову.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
На слизовій оболонці носової порожнини і лобних пазух виявляють личинки оводів, вона запалена, темно-червоного кольору з виразково-некротичними явищами, м'яка мозкова оболонка набрякла.
ДІАГНОСТИКА
Грунтується на сезонності хвороби, клінічних ознаках, результатах патологоанатомічного дослідження і виявленні личинок оводів. Необхідно диференціювати ринестроз від захворювань верхніх дихальних шляхів, сапу, миту і гастрофільозу.
ГАСТРОФІЛЬОЗ ОДНОКОПИТНИХ
Гастрофільоз — досить поширене хронічне захворювання коней, ослів і мулів, яке спричинюють личинки шлунково-кишкових, оводів ряду двокрилих (Diptera) з родини Gastrophilidae. Хвороба характеризується стоматитом, фарингітом, виразками на шкірі губ в осінній період, гастроентеритом, розладом акту дефекації і симптомами колік взимку та навесні. Паразитують на однокопитних шість найбільш поширених видів оводів: Gastrophilus intestinalis — великий шлунковий овід, довжиною до 16 мм, буро-жовтого кольору, голова більша грудей (рис. 81). Самка відкладає яйця (приклеює на волосини) на таких місцях тіла, де тварина зможе дістати їх губами чи зубами (передні кінцівки, плечі, боки). Личинки першого віку прикріплюються до слизової оболонки язика та глотки, а личинки другого та третього віків паразитують у шлунку.
ЕТІОЛОГІЯ
Gastrophilus inermis — малий шлунковий овід, сіро-бурого кольору, довжиною до 11 мм, голова більша грудей. Самка відкладає яйця на волосся ділянки жувальних м'язів. Із яєць вилуплюються личинки, які проникають в епідерміс, мігрують до куточків рота й потрапляють на слизову оболонку ротової порожнини. Личинки другого і третього віків локалізуються в шлунку і прямій кишці.
Gastrophilus haemorrhoidalis — вусоклей, темно-бурого кольору, довжиною до 12 мм. Голова по ширині рівна грудині. Самка відкладає яйця на волоски губ. Личинки першого віку розвиваються на слизовій оболонці ротової порожнини, а другого і третього— паразитують у шлунку.
Gastrophilus veterinus — дванадцятипальник (кишковий овід), темно-жовтого кольору, довжиною до 17 мм. Голова вужча грудини. Самка відкладає яйця на волосинки міжщелепного простору. Личинки першого віку заповзають у рот і розвиваються на слизовій оболонці ясен. Личинки другого і третього віків паразитують у дванадцятипалій кишці.
Gastrophilus nigricornis — чорновусий кишковий овід, сірувато-жовтого кольору, довжиною до 10 мм. Голова й груди рівні за шириною. Самка відкладає яйця на волосинки навколо рота. Личинки, які вилуплюються з яєць, проникають під епідерміс і рухаються до куточків рота. Дорослі личинки паразитують у дванадцятипалій кишці.
Gastrophilus pecorum — травняк темно-бурого кольору, довжиною до 13 мм. Голова вужча грудей. Самка відкладає яйця на траву. Тварини заражаються при поїданні трави з яйцями. Личинки з яєць у зовнішньому середовищі не виходять і зберігають життєздатність до 9 міс, можуть навіть перезимовувати. Личинки першого віку паразитують на слизовій оболонці рота, а другого та третього віків — у шлунку і кишечнику.
Gastrophilus magnicornis — довговусий овід і G. flavipes — ослиний овід зустрічаються у субтропічній зоні. Личинки усіх видів оводів мають два рухомих приротових гачки, а на сегментах тіла — два ряди шипів, більших у першому ряду.
Як усі окрилені комахи, шлунково-кишкові оводи розвиваються за типом повного перетворення — самки їх яйцекладні. Імаго не живляться, живуть недовго (2—3 тижні), але досить плодючі. Залежно від виду за період життя самка відкладає від 300 до 2500 яєць. Розвиток личинок у яйцях триває приблизно тиждень, вони можуть бути життєздатними у яйцях до 3 міс. Личинки першого віку (довжиною близько 1 мм) при пересуванні по шкірі, при ворушінні в яйцях, приклеєних до волосин на шкірі, викликають свербіж. При розчісуванні тваринами (губами й зубами) сверблячих місць личинки першого віку потрапляють спочатку в ротову порожнину, а потім прикріплюються до слизової оболонки рота, кореня язика і глотки. Личинки другого і третього віків (довжиною 15—20 мм) паразитують у шлунку та кишечнику протягом 9—10 міс, після чого виходять з фекаліями тварин. У землі личинки перетворюються у лялечки і через 4—5 тижнів з них виходять окрилені оводи.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Джерело інвазії — хвора на гастрофільоз худоба. Поширення збудника відбувається при випаданні личинок третього віку від хворих тварин. Однокопитні інвазуються шлунковими оводами влітку на відкритій місцевості (частіше на пасовищах).
ПАТОГЕНЕЗ
Личинки своїми приротовими гачками й шипами травмують слизову оболонку ротової порожнини, кореня язика та глотки, чим викликають запалення і набряк тканин. Внаслідок цього порушується акт ковтання. У шлунку та кишках личинки утворюють кратероподібні заглиблення, що може викликати кровотечі. При великій кількості личинок змінюється секреторна та моторна функції шлунка і кишечника. Личинки малого шлункового овода, вусоклея і травняка спричинюють запалення прямої кишки. Через травми може проникати мікрофлора, яка призводить до виникнення інфекційних ускладнень. Крім того, личинки інтоксикують організм тварин продуктами метаболізму, можуть своїми тілами закрити просвіт пілоричної частини шлунка та кишок (порушується прохідність). Внаслідок цього знижується засвоюваність поживних речовин, погіршується апетит, тварина худне.
Інколи личинки можуть бути причиною загибелі тварин від гастрофільозного стоматиту, виснаження, поранення кровоносних судин шлунка, прориву шлунка і дванадцятипалої кишки або їх непрохідності, викликаних великою кількістю личинок.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
При малій кількості личинок малопомітні. При високій інтенсивності інвазії тварини виснажені, слизові оболонки анемічні, волосяний покрив скуйовджений і без блиску. При утрудненні евакуації корму із шлунка та дванадцятипалої кишки виникають коліки. При локалізації личинок у глотці з'являється кашель, під час напування тварин вода витікає з носових отворів, утруднюється пережовування і проковтування корму.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При розтині трупів однокопитних у шлунку, дванадцятипалій і прямій кишках виявляють личинок оводів у кількості від одиниць до кількох сотень, численні кратероподібні ранки на слизовій оболонці шлунка й кишечника. В деяких місцях утворюються великі виразки з ураженням тканин аж до м'язового шару. Бувають випадки перфорації стінки шлунка і утворення абсцесів.
ДІАГНОЗ
За життя ставлять на підставі знаходження яєць на волосяному покриві тварин і відповідних клінічних ознак. Личинок оводів можна виявити візуально при огляді ротової порожнини та глотки. Зимою і напровесні інвазованість коней можна виявити по знаходженню личинок оводів у їх фекаліях після даванки всередину 40—80 мг/кг хлорофосу у водному розчині, який викликає загибель і масове виділення личинок третього віку. Посмертно діагностують при розтині трупів і виявленні в шлунково-кишковому тракті личинок оводів. Запропоновані алергічний і серологічний методи.