Параскароз
Параскаридоз (Parascaridosis) — хронічне, значно поширене гельмінтозне захворювання коней, ослів та мулів, яке спричинює нематода Parascaris egum, родини Ascaridae. Параскариди локалізуються у тонких кишках, іноді в шлунку й жовчних протоках печінки. Хвороба проявляється короткочасним підвищенням температури тіла, відставанням тварин у рості та розвитку, порушенням травлення, ознаками бронхопневмонії, анемією і приступами нервового збудження. У дорослих тварин хвороба перебігає безсимптомно.
ЕТІОЛОГІЯ
P. equorum — велика, веретеноподібної форми, жовто-білого кольору нематода, довжиною 15—37 см. Ротовий отвір оточений трьома великими губами, кінці яких наділені зубчиками (рис. 46). Самець зовні відрізняється від самки меншим розміром і загнутим хвостовим кінцем, де є невеликі бокові крила, статеві сосочки і дві однакові тонкі спікули. Самка виділяє незрілі, округлі великі яйця (0,09—0,1 мм у діаметрі) коричневого кольору з товстою гладенькою оболонкою.
Розвиваються параскариди прямим шляхом за аскаридним типом. Виділені в навколишнє середовище яйця при сприятливих умовах (температурі +20—25 °С, відносній вологості не нижче 70 % і наявності кисню) розвиваються протягом 7—8 днів. При менш сприятливих умовах строк розвитку яєць параскарид збільшується до 30 діб. Взимку яйця не розвиваються, знаходяться в анабіозі (перезимовують), а з настанням теплої погоди починають розвиватися, досягаючи інвазійної стадії у квітні — червні.
При потраплянні інвазійних яєць з кормом або водою в шлунково-кишковий тракт з них вилуплюються личинки, які мігрують по кровоносному руслу в легені, де через капіляри потрапляють у альвеоли, потім бронхіоли, бронхи та трахею, з мокротою відкашлюються у ротову порожнину й заковтуються. До статевозрілої стадії паразита минає 1,5—2 міс від моменту заковтування яєць.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Хвороба поширена повсюди. Найбільше параскаридозом уражується молодняк у віці до 1—2 років. Рідко хворіють дорослі коні. Джерелом інвазії є хворі та перехворілі тварини — паразитоносії. Параскаридозна інвазія наростає з липня — серпня, досягає максимуму в осінні та зимові місяці, після чого спостерігається її зниження.
Захворювання частіше реєструють у районах з вологим кліматом та болотистим грунтом (північний захід України та ін.). Встановлено також, що зараженість параскаридозом вища в господарствах з конюшино-пасовищним утриманням коней. Сприяють зараженню і тяжкому перебігу хвороби незадовільні умови утримання тварин, неповноцінна вітамінно-мінеральна їх годівля, раннє відлучення лошат від матерів, висока життєздатність яєць параскарид у навколишньому середовищі.
ПАТОГЕНЕЗ
Патогенний вплив параскарид на організм коней зумовлюється антигенною дією статевозрілих гельмінтів та мігруючих личинок, порушенням цілісності слизової оболонки кишечника, кровоносних судин печінки та легень, сприяє інокуляції патогенна мікрофлора. Дорослі параскариди викликають виразки слизової оболонки, розвиток катарального запалення кишечника. У лошат спостерігають ентерит, пронос, дещо пізніше — бронхопневмонію, яка супроводжується кашлем, короткочасним підвищенням температури тіла, витіканням з носа.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Залежать від інтенсивності інвазії і віку тварини. Найтяжче хвороба перебігає у лошат у віці від 5 міс до року. На ранній стадії розвитку хвороби — в період міграції личинок через легені — у хворих спостерігають симптоми катаральної бронхопневмонії (прискорення дихання, підвищення температури тіла, кашель і серозно-слизове витікання з носа).
При появі параскарид у кишечнику розвивається хронічний розлад діяльності шлунково-кишкового тракту, з'являється пронос, який змінюється запором, можуть бути коліки. Іноді спостерігаються, нервові явища у вигляді судорог, парезу заду та кінцівок. Слизові оболонки бліді, в крові знижується вміст гемоглобіну, зменшується кількість еритроцитів, з'являється лейкоцитоз і еозинофілія, прискорення ШОЕ.
У дорослих тварин перебіг хвороби безсимптомний і характеризується зниженням апетиту, виснаженням, тварини швидко втомлюються.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Виснаження трупа, блідність і жовтяничність слизових оболонок, гіперплазія лімфатичних вузлів. При розтині трупів на початковій стадії хвороби виявляють ознаки пневмонії, у тонкому відділі, кишечника знаходять параскарид, явища катарального гастриту і ентериту, що проявляється поверхневим порушенням епітелію, крововиливами та виразками на слизових оболонках, а також збільшення печінки та селезінки. Серцеві м'язи дряблі, сірого кольору, на епі- і ендокарді серця крововиливи.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєва діагностика грунтується на копроскопічному дослідженні фекалій методами, флотації (Фюллеборна, Дарлінга, Щербовича). Доцільно проводити діагностичну дегельмінтизацію. Посмертно діагноз встановлюють при розтині кишечника й виявленні параскарид. На початковій стадії хвороби досліджують шматочки уражених легень за методом Бермана-Орлова на наявність личинок параскарид.