Саркоптоз
Саркоптидози (Sarcoptidoses) — найбільш поширена група арахнозних захворювань свійських та диких тварин, які спричинюються паразитичними кліщами з родини Sarcoptidae.
Саркоптиди — дрібні (0,20—0,50 мм), округлої форми, мають короткий гризучого типу й підковоподібної форми хоботок, чотири пари коротких, конусоподібних 5-членистих ніг, які у більшості кліщів закінчуються тюльпаноподібними присосками, розміщеними на довгих нечленистих стебельцях. Очей, спеціальних органів дихання вони не мають. Це ендопаразити, паразитують у товщі епідермального шару шкіри живителя. Кліщі бінімфальні, розвиток одного покоління в оптимальних умовах триває 2—3 тижні. Живляться вони клітинами епідермісу, лімфою, запальним ексудатом.
Родина саркоптид представлена родами Sarcoptes і Notoedres.
Саркоптеси спричиняють саркоптоз, або коросту, у широкого кола ссавців і людей. Маючи однакові морфологічні ознаки, вони суворо видоспецифічні паразити й порівняно рідко нападають на неспецифічних живителів, на яких свій розвиток не закінчують. Найчастіше паразитують у свиней, жуйних, м'ясоїдних, однокопитних і гризунів.
Нотоедреси паразитують переважно на м'ясоїдних і гризунах. З цієї групи арахнозів найчас тіше в Україні реєструють саркоптоз свиней і коней, нотоедроз мясоїдних та гризунів.
САРКОПТОЗ КОНЕЙ
Саркоптоз — це з гострим чи хронічним перебігом арахнозне захворювання коней різного віку й порід, а також інших однокопитних, яке спричинюють свербуни виду Sarcoptes equi. Характеризується ураженням шкіри голови, шиї, тулуба, кінцівок, супроводжується симптомами інтенсивного свербіжу, запаленням шкіри, облисінням окремих ділянок тіла, прогресуючим схудненням та погіршенням експлуатаційних якостей цих тварин. Морфолого-біологічна характеристика цього збудника аналогічна даній збуднику корости свиней.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Саркоптоз серед коней в Україні реєструють порівняно рідко. Особливості епізоотології цієї інвазії у коней багато в чому подібні до таких при саркоптозах інших тварин.
Збудник інвазії поширюється при контакті здорових тварин з хворими, через загальні збрую та предмети догляду й ін. Найбільшого поширення інвазія досягає в осінньо-зимовий та ранньовесняний/періоди року. Влітку інвазія згасає, але самоодужання коней також не буває. Частіше інвазуються і тяжче хворіють виснажені коні.
ПАТОГЕНЕЗ
Патогенна дія свербуна конячого також комбінована і головним чином включає: механічне пошкодження клітин, капілярів, нервових закінчень (рецепторів), волосяних луковиць шкіри живителя; токсичну, спричинювану переважно продуктами метаболізму паразитів, та інокуляторну, пов'язану з формуванням численних воріт для збудників інфекцій.
Внаслідок постійного свербіжу коні втрачають спокій, погано приймають й перетравлюють корм, що призводить до їх схуднення.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період 2—3 тижні. Улюблені місця паразитування конячого свербуна — голова, шия і особливо холка, плечі, боки, груди та кінцівки. Основні ознаки хвороби — свербіж, дерматит, схуднення. При гострому перебігу хвороби уже через місяць патологічним процесом охоплюється майже все тіло. У коней з'являються ознаки вираженої інтоксикації. Хворі втрачають масу тіла, при виконанні роботи швидко, стомлюються. На кінець другого місяця без лікування можлива смерть від кахексії. При хронічному перебігу динаміка клінічних змін повільніша, а зміни виражені слабіше. Залежно від годівлі і умов утримання хвороба може набувати гострого перебігу або, навпаки, загальний стан тварин тимчасово поліпшується.
Шкіра уражених ділянок тіла ущільнюється, лущиться, волосся випадає, шкіра стає складчастою, в окремих ділянках може тріскатися, вкривається гнійничками. На фоні виснаження організму спостерігається зменшення кількості еритроцитів, вміст гемоглобіну, збільшення кількості лейкоцитів і значна еозинофілія.
ДІАГНОСТИКА
Комплексна й грунтується на об'єктивній оцінці клініко-епізоотологічних даних та результатів акарологічного дослідження зскрібків з шкіри підозрілих тварин.
ЛІКУВАННЯ
При лікуванні коней найчастіше застосовують метод дворазового обприскування їх з інтервалом 7—10 діб акарицидними рідинами, кращою з яких вважається 3 %-на суспензія колоїдної сірки з розрахунку 3 л на тварину. Рекомендовані дещо раніше й не втратили значення нині такі акарициди, як: 1,5— 2 %-ний розчин хлорофосу, 1 %-ний ТАП-85 та 0,03 %-на емульсія ГХЦГ, краще у формі масляно-мінеральної емульсії (ММЕГГ). Через місяць при відсутності повторних випадків захворювання будь-які обмеження з ферми знімають.
ПРОФІЛАКТИКА
При саркоптозі коней вона включає: карантинування усіх коней, які надходять у господарство, закріплення за кожним конем на постійно станка, упряжі, інвентаря, а також утримання їх у чистоті, недопущення контактів з неблагополучними щодо саркоптозу коней господарствами.
САРКОПТОЗ СВИНЕЙ
Саркоптоз (короста) — поширене, з гострим або хронічним перебігом арахнозне захворювання свиней різного віку, яке спричинюють свербуни двох видів — Sarcoptes suis і S. palvula. Хвороба характеризується локальним ураженням шкіри голови, шиї, деяких інших ділянок тіла при хронічному перебігу, тотальним ураженням голови, шиї і тулуба — при гострому перебігу інвазії. Супроводжується запаленням шкіри, інтенсивним свербіжем, прогресуючим виснаженням. При ускладненні патологічного процесу деякі тварини гинуть.
ЕТІОЛОГІЯ
Як S. suis, так і S. palvula у морфологічному відношенні не мають суттєвих, відмінностей від інших свербунів цього роду. Це блідо-сірого або жовтуватого кольору, дрібні (0,2—0,5 мм), непомітні неозброєним оком, паразити. Мають округло-кулясту форму, зовні подібні на черепаху або їжака. Самці майже у два рази менші від самок. На спинній поверхні є хвилеподібні рисочки, різні шипики, виступи, щетинки, які вільними кінцями спрямовані назад і виконують опорну роль при прокладанні ходів у шкірі. Спереду тіла знаходиться короткий, з тонкими хеліцерами, гіпостомом та парою пальп підковоподібний хоботок. Ротові органи кліща гризучого типу.
Саркоптеси мають чотири пари коротких, конусоподібних, 5-членистих ніг, з яких дві передні пари розвинені краще й спрямовані вперед, дві інші назад. Задні пари коротші від передніх і не виходять за межі тіла. Вільні кінці ніг на довгих, нечленистих стебельцях, мають тюльпаноподібні присоски: у самок — на першій і другій парах ніг, у самців — на першій, другій і четвертій. Ноги без присосок, закінчуються щетинками.
Статевий диморфізм у саркоптид виражений погано. Статеві отвори відкриваються на рівні четвертої пари ніг, дещо позаду від них знаходиться анальний отвір. Самки відкладають порівняно великі яйця (0,16 x 0,08 мм), форма яких овальна, колір сірувато-білий, личинка у них не сформована.
Свербуни — внутрішньошкірні паразити, Вони мешкають в епітеліальному й субепітеліальному шарах шкіри. Самка, прогризаючи ходи, відкладає у них за життя 20—60 яєць. Через 3—7 діб з яєць виходять шестиногі личинки, через 3—5 діб вони линяють у протонімф, ще 2—3 доби потрібно для формування телеонімф. Імаго з'являються через 2—4 доби. Весь цикл триває 2—3 тижні (8—20 діб). Живуть самки до 50 діб, самці ще менше: вони гинуть після копуляції з телеонімфами, що відбувається на поверхні тіла живителя. Здорових тварин інвазують лише телеонімфи та самки. Підраховано, що при сприятливих умовах за 3 міс потомство лише однієї самки може досягти 45 млн особин. Саркоптеси живляться як клітинами епідермісу, так і лімфою.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Свербуни паразитують на домашніх і диких свинях. Основним джерелом інвазії є свиноматки, при спалаху хвороби — хворі тварини. Свиноматок можуть інвазувати кнури-плідники, поросят — свиноматки. Збудник передається як при прямому, так і при посередньому контакті. Саркоптеси життєздатні у приміщенні до 20 діб, але гинуть уже через кілька діб при мінусових температурах. Збудник корости передається через предмети догляду, інвентар, підстилку, комахами, гризунами, через взуття та одяг обслуговуючого персоналу.
Паразитують вони на свинях у різні пори року, але найбільшою інвазованість буває в осінньо-зимовий та ранньовесняний періоди. Молодняк хворіє частіше й тяжче. Поширенню інвазії сприяють неповноцінна годівля, утримання свиней при значному скупченні у темних, брудних і вологих приміщеннях. У літній період хворобу реєструють рідко. Інсоляція, сухість повітря зумовлюють загибель значної частини кліщів, але самовиліковування не настає. Свербуни інколи адаптуються на тілі неспецифічних живителів, можуть викликати захворювання, але потомства не дають. Інколи хворіють люди, які обслуговують тварин.
ПАТОГЕНЕЗ
Проникаючи у товщу шкіри живителя, свербуни прогризають численні горизонтальні й вертикальні ходи, руйнують шкіру, створюють умови для проникнення збудників заразних хвороб. При цьому руйнуються капіляри та нервові закінчення, а це зумовлює порушення основних функцій шкіри. Інтенсивний свербіж, що виникає, ускладнює ситуацію, збільшує травматизацію шкіри, призводить до порушення шкірного дихання і значної інокуляції мікрофлори, наслідком чого є запалення шкіри.
Продукти розпаду клітин та метаболізму кліщів, проникаючи в кров з ділянок ураженої шкіри, спричиняють інтоксикацію організму і в першу чергу порушують діяльність серцево-судинної та центральної нервової систем. Внаслідок порушення трофіки, запалення шкіри випадає щетина. Шкіра набрякає, потовщується, втрачає еластичність, збирається у складки, які не розпрямляються, у деяких місцях тріскається, що збільшує площу інфікування фітопаразитами.
При тривалому перебігу хвороби, недостатній і неповноцінній годівлі захисні сили хворих тварин знижуються. Постійний свербіж позбавляє тварин спокою, вони виснажуються, інтоксикація призводить молодих тварин до загибелі.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Хвороба може мати гострий і хронічний перебіги. Першими ознаками гострого перебігу корости є інтенсивний свербіж, який з'являється через 10—20 діб після інвазування тварини свербунами. На шкірі можна намацати дрібні тверді вузлики, пухирці та гнійнички. Шкіра лущиться. При руйнуванні пухирців з'являються кірки та кіркові напластування. Температура шкіри підвищується. Інвазовані тварини чухаються, гризуть уражені місця зубами. У них знижується апетит. Пізніше внаслідок дерматиту випадає щетина, шкіра потовщується, стає складчастою. Хворі тварини виснажуються, погано ростуть.
Генералізовану форму реєструють у поросят 1—4, а іноді й 5—6-місячного віку. Вона може закінчуватися летальним кінцем або набувати хронічний перебіг, який спостерігається і у свиней на відгодівлі та племінних тварин. У них має місце ураження різних ділянок тіла кліщами виду S. suis та шкіри вушних раковин S. palvula. Хронічна генералізована й вушна форми саркоптозу у свиней характеризуються тривалим перебігом, менш вираженими клінічними ознаками захворювання. Тварини худнуть. Дорослі свині нерідко не виявляють ознак хвороби і тривалий час залишаються носіями свербунів.
У літній період спостерігається субклінічний перебіг інвазії.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз на саркоптоз встановлюють, грунтуючись на клініко-епізоотологічних даних, викладених вище, і підтверджують результатами акарологічного дослідження зскрібків, одержаних з шкіри підозрілих у захворюванні тварин. Зскрібки беруть череватим скальпелем із свіжоуражених ділянок або на межі ураженої і здорової шкіри. Зскрібки роблять глибокі, до сукровиці, й транспортують у щільнозакритій пробірці чи флаконі і у лабораторних умовах досліджують на наявність мертвих кліщів чи їх фрагментів з використанням мортальних методів, або на знаходження живих кліщів, для чого рекомендовані вітальні методи акарологічного дослідження.
З мортальних методів підготовки зскрібків для мікроскопії заслуговують на увагу експрес-метод мацерації кірок М.ГІ.Добичина, центрифужний метод Г.3.Шика, оригінальний метод збагачення матеріалу за К.П.Андрієнком; з вітальних найбільш поширеним є метод Д.О.Приселкової. Він грунтується на використанні для виявлення живих кліщів гасу, в якому вони залишаються рухомими протягом 4 год.
Саркоптоз у свиней диференціюють від демодекозу, гематопінозу, стригучого лишаю, екзем та дерматитів незаразного походження. Так, при демодекозі у свиней свербіж відсутній. У глибоких зскрібках з місць ураження знаходять дрібних, червоподібних демодексів. При гематопінозі також спостерігають виражений свербіж та ознаки дерматиту. Діагноз встановлюють при знаходженні на шкірі вошей. Стригуючий лишай порівняно рідко реєструють у свиней. При ньому свербіж відсутній, уражується головним чином шкіра тулуба. При мікроскопії зскрібків і щетини виявляють спори чи міцелії гриба-паразита. Незаразного походження дерматити відрізняють акарологічним дослідженням зскрібків шкіри від підозрілих тварин.
ЛІКУВАННЯ
При встановленні саркоптозу ферму оголошують неблагополучною. При цьому забороняється ввіз-вивіз тварин. Усе неблагополучне поголів'я обробляють одним з акарицидів двічі, з 7—10-добовим інтервалом. При обробці свиней обприскуванням готують акарицидну рідину з розрахунку 0,5—2 л на тварину залежно від її маси. Температура рідини повинна бути в межах 20-25 °С.
Для лікування рекомендовані: неоцидол 0,15 %-ний, ціодрин 0,25 %-ний, дикрезил 0,5 %-ний, суспензія колоїдної сірки 4—5 %-на, а також внутрішньом'язово і дворазово з інтервалом у два тижні івомек з розрахунку 1 мл його на 33 кг маси тварини.
При вушній формі саркоптозу свиней найзручніше користуватися акарицидами в аерозольній упаковці: акродексом, ціодрином, дикрезилом чи дерматозолем. В останні роки заслуговують на увагу препарати піретроїдної групи, такі як бутокс-50, карате, стомазан, дельтаметрин (децис) та ін.
Одночасно проводять дезакаризацію приміщень, де утримували неблагополучне поголів'я свиней, обладнання, інвентар, інші предмети догляду, для чого використовують один із зазначених вище акарицидів або з групи фосфор- чи хлорорганічних сполук, які в даний час не рекомендовані для обробки тварин. З цією метою можна також використати гарячу воду (85—90 °С) під тиском 5 атмосфер.
Через тиждень відбирають контрольні зскрібки від тварин і з різних ділянок приміщення, проводять акарологічне дослідження одним з вітальних методів з метою перевірки ефективності обробок.
ПРОФІЛАКТИКА
Поголів'я, яке надійшло у господарство, витримують 30 діб у карантині. Поряд з клінічним спостереженням їх вибірково обстежують на саркоптоз, за необхідністю — лікують. При комплектуванні ферми з профілактичною метою усіх тварин одноразово обробляють одним з акарицидів. Два рази на рік (навесні і восени) акарицидами обробляють вушні раковини племінного поголів'я ферми. Крім того, кожний рік проводять профілактичну дезакаризацію свинарників за спеціальним графіком, складеним відповідно до технології виробництва, враховуючи епізоотологічну ситуацію у господарстві.