Теніоз
Теніоз — захворювання людини, зумовлене паразитуванням у тонкому відділі кишечника статевозрілої цестоди Taenia solium (свинячого ціп'яка).
Цистицеркоз целюлозний — захворювання свиней, диких кабанів, верблюдів, собак, котів, зайців, кролів, а також людини, яке спричиняється розвитком личинкової стадії (ларвоцисти) Cysticercus cellulosae свинячого ціп'яка в організмі проміжних живителів (у серці, скелетних м'язах), а також в очах і головному мозку людини.
Теніоз — цистицеркоз значно поширений в усьому світі й завдає великих економічних збитків. У Мексиці, наприклад, цистицеркоз виявляють у 3,6 % забитих свиней та 11 % людей. Близько 1 % людей вмирають від цистицеркозу в неврологічній клініці м. Мехіко. За даними наукових досліджень, у багатьох країнах витрати на одну уражену цистицеркозом тварину досягають 75 доларів.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник належить до типу — Plathelminthes, класу — Cestoda, ряду— Cyclophyllidea, підряду — Таеniata, родини — Taeniidae, роду — Taenia, виду — Taenia solium.
Статевозріла (стьожкова .стадія) T. solium рідко перевищує З м, але іноді досягає 6—8 м. Сколекс має ширину 0,6—1 мм, хоботок озброєний 22—32 гачками, розміщеними у два ряди. На сколексі є чотири присоски. За допомогою гачків та присосок ціп'як міцно фіксується до слизової оболонки тонкого відділу кишечника людини. В стрічці ціп'яка налічують близько 900 члеників. Особливістю гермафродитних члеників є наявність трилопатевого яєчника, між пелюстками розміщується тільце Меліса. До чоловічої статевої системи входять множинні сім'яники, сім'явиносні канальці, сім'япровід, який закінчується цирусом та статевою бурсою. Збоку членика розміщені два екскреторних канали.
Зрілий членик ціп'яка заповнений маткою, яка має 7—12 бокових відгалужень. У зрілому членику міститься до 40 тис. яєць паразита. Яйця округлої форми, діаметром 0,042 мм, характерної для теніїд будови. Вони вкриті трьома товстими, радіально покресленими оболонками, всередині них міститься онкосфера з З—6 гачками.
Ларвальна стадія С. cellulosae — цистицерк. Це прозорий пухирець еліпсоїдної форми, довжиною від 6 до 20 мм, шириною — від 5 до 10 мм. Оболонка його двошарова. До її внутрішнього шару прикріплений сколекс, який у вигляді білої плями просвічується через оболонку цистицерка. Він має таку ж будову, як і сколекс статевозрілого паразита.
Розвивається ціп'як за участю дефінітивного живителя — людини та проміжного, яким можуть бути свині, дикі кабани, ведмеді, верблюди, собаки, коти, зайці, кролі, а також людина. Хвора людина з фекаліями виділяє у навколишнє середовище членики свинячого ціп'яка. Через зруйновану кутикулу члеників яйця звільняються і розсіюються, контамінуючи корми, підстилку, предмети догляду за тваринами, годівниці та ін. Для подальшого розвитку гельмінта яйця повинні потрапити до проміжного живителя. У його кишечнику із яйця виходять зародок, який проникає у стінку кишечника, а потім по кров'яних та лімфатичних судинах розноситься по всьому тілу, досягаючи м'язової та сполучної тканин, серця, мозку, очей та інших органів. Через 20 днів із онкосфер розвиваються зародки сколекса, а через 40—50 днів розвитку цистицерка всередині міхурця з'являються присоски та гачки на еколексі. Інвазійними цистицерки стають через 2,5—4 міс. В організмі проміжного живителя цистицерки живуть від трьох до шести років. Іноді вони дегенерують, гинуть і звапнюються.
Людина уражується теніозом при використанні в їжу сирого, недостатньо провареного чи просмаженого м'яса, яке обсіменене інвазійними (тобто зрілими) цистицерками. Зараження людини може статися при споживанні шинки, грудинки, в яких при слабкому посолі та холодному копченні зберігаються живі цистицерки. В організм людини цистицерки потрапляють також із салом, що має прошарки м'язової тканини, фаршем, м'ясом дикого кабана, ведмедя, верблюда. В шлунку людини оболонка цистицерка під дією шлунково-кишкового соку перетравлюється, сколекс потрапляє у кишечник і за допомогою гачків та присосок прикріплюється до слизової оболонки. Від шийки починається ріст члеників. Через 2—3 міс ціп'як досягає статевозрілої стадії. В організмі людини Т. solium паразитує більше десяти років, постійно виділяючи інвазійні яйця.
Однак людина є не лише дефінітивним живителем Т. solium. У деяких випадках у її організмі розвиваються цистицерки, тобто вона може бути й проміжним живителем. Це спостерігається у випадку, коли в шлунок людини потрапляють не цистицерки, а яйця свинячого ціп'яка, наприклад, при споживанні немитих овочів, фруктів, забрудненої води тощо. Неохайна людина, хвора на теніоз, може занести яйця ціп'яка у рот, а також заразити цистицеркозом не лише себе, а й інших людей, особливо членів своєї родини. При блювоті у хворої людини зрілі членики гельмінта можуть потрапити в шлунок. У шлунку членики руйнуються, а яйця, що звільнилися, потрапляють у кишечник, де з них виходять зародки. Проникнувши в судини кишечника, течією крові вони розносяться по організму, осідаючи найчастіше в тканинах очей та головного мозку й викликаючи тяжкі психічні розлади та втрату зору.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Цистицеркоз свиней та людини є серйозною проблемою у багатьох країнах світу, але особливо значно це захворювання поширене в центральноамериканських країнах. Так, у, Мексиці середній рівень ураження свиней становить 8—12 %, коливаючись в окремих районах у межах 1—80 %. В Чилі цистицеркоз свиней виявляють у 15 % забитих тварин, в Перу — у 4,3 % свинячих туш.
Цистицеркоз свиней реєструють і в Україні, Бєларусі, центральних областях Нечорноземної зони Росії, тобто в зонах розвиненого свинарства, переважно в сільській місцевості. За даними ветеринарної статистики, небезпечними в Україні е Одеська, Луганська області, випадки цистицеркозу реєструють також у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Закарпатській, Волинській областях. Ці захворювання мають деяку тенденцію до зниження у зв'язку з переходом на закритий тип утримання свиней та створення міських умов життя і побуту у сільській місцевості. Однак поширення цистицеркозу свиней в індивідуальних господарствах має місце у випадках, коли свині ходять по дворах, де погано обладнані туалети, й мають до них доступ. У таких умовах уражуються й собаки, яким, як і свиням, властива копрофагія. Неабияку роль у поширенні інвазії та обсіменінні території ферм, пасовищ мають стічні води.
Таким чином, джерелом інвазії є хвора на теніоз людина, яка роками може виділяти в навколишнє середовище члеників ціп'яка. Яйця гельмінта досить стійкі проти несприятливих факторів зовнішнього середовища. Критичними температурами для них є +80 та —70 °С. Вони зберігаються у рідкому гною 71 день, у сіні — 2 міс. Цистицерки менш стійкі, ніж яйця ціп'яка. Вони швидко гинуть при +50 °С. При низьких температурах —10—15 °С цистицерки втрачають життєздатність через місяць. При витримуванні м'яса в розсолі цистицерки гинуть через два тижні.
ПАТОГЕНЕЗ
Патогенний вплив паразита проявляється у період міграції онкосфер із кишечника до місця локалізації. Він проявляється травмуванням тканин, інокуляцією мікроорганізмів, алергічною та токсичною діями на організм продуктами життєдіяльності й розпаду личинок ціп'яка. Ступінь дії залежить від інтенсивності інвазії та локалізації цистицерків.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Цистицеркоз у свиней перебігає субклінічно чи безсимптомно. Лише при сильному ураженні спостерігаються схуднення тварин, аж до виснаження, малокрів'я, набряки, судороги, поверхневе дихання, слабка рухливість передніх кінцівок, хриплість, короткий сухий кашель. Фіни, що розвиваються в очах, порушують зір. Цистицерки в мозку викликають порушення координації рухів, епілептичні судороги, скривлення хребта та інші розлади. При експериментальному цистицеркозі на 3-й день після ураження у тварин відмічали сильне збудження, втрату апетиту, гіперемію слизових оболонок рота та очей, підвищення температури тіла до 41 °С. До 10-го дня ознаки хвороби зникали, а пізніше їх не реєстрували.
Цистицеркоз — тяжке захворювання людей, оскільки збудник уражує очі та головний мозок.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
При дуже сильній інвазії м'язи, в яких знаходяться цистицерки, вологі, бліді. Кількість цистицерків буває різною — до сотень і навіть тисяч в 1 кг м'яса. Улюбленими місцями локалізації цистицерків є м'язи ділянки плеча, глибокі м'язи грудей, черева, потиличні, шийні, міжреберні, м'язи діафрагми, стегон, язик, міокард. У м'язах на місці загиблих цистицерків реєструють відкладання солей вапна.
ДІАГНОСТИКА
Цистицеркоз целюлозний діагностують після забою тварини. Посмертний діагноз встановлюють при проведенні ветеринарно-санітарної експертизи внутрішніх органів (серця, мозку) та скелетної мускулатури. Досліджують на цистицеркоз в основному жуйні м'язи, серце, язик та поперекові м'язи, розрізаючи їх та візуально досліджуючи. При цьому роблять чотири розрізи жуйних м'язів на площі 185 см2 та три розрізи серця поперек шлуночків і передсердя й по стінці лівого шлуночка. Загальна площа розрізів серця — 300 см2.
Дослідженнями В.Н.Рудя та В.С.Шеховцова виявлено, що для діагностики цистицеркозу можна застосовувати люмінесцентний метод. Живі цистицерки, виявлені в м'язах забитих тварин, мають властивість під дією ультрафіолетових променів світитися рожево-червоним кольором. Мертві цистицерки не світяться. Люмінесцентний метод можна застосовувати при виявленні цистицерків у м'ясному фарші, рихлій сполучній тканині, у головному мозку і там, де практично візуальним методом цистицерків виявити неможливо.
Ветеринарно-санітарні заходи, які забезпечують профілактику теніозу — цистицеркозу, включають:
1. Обов'язкову ветеринарно-санітарну експертизу всіх свинячих туш на м'ясокомбінатах та забійних пунктах.
2. Заборону подвірного забою тварин та продажу м'ясних продуктів без ветеринарного огляду.
3. Утилізацію туш з субпродуктами у випадку виявлення більше трьох цистицерків на площі 40 см2 м'язів.
4. Обов'язкову ветеринарно-санітарну експертизу туш та продуктів забою інших тварин — проміжних живителів ціп'яка (диких кабанів, ведмедів, зайців, верблюдів).
5. Організацію пропаганди гельмінтологічних знань серед працівників тваринництва та населення.
6. Контроль за належним санітарним станом тваринницьких ферм та прифермських територій.
Профілактичні заходи, які проводить медична служба, такі:
1. Планова перевірка працівників тваринницьких ферм, населення на ураженість людей теніозом.
2. Організація лікування людей, хворих на теніоз.
3. Заборона використання фекалій людей для удобрювання.
4. Будівництво у населених пунктах та фермах туалетів, недоступних для тварин.
5. Активна пропаганда спеціальних знань серед населення. Виконання профілактичних заходів можливе при постійному контакті медичних та працівників ветеринарної медицини.