Токсокароз
Токсокароз — гельмінтозні хвороби хутрових звірів, собак, котів та інших м'ясоїдних родини собачих, що викликають нематоди Toxocara canis і Toxocara mystax з родини Anisakidae, які в дорослій стадії паразитують у тонкому відділі кишечника, рідше в шлунку. В Україні реєструють в усіх регіонах — токсокароз переважно у цуценят і токсаскаридоз у молодняка з 6-місячного віку, а також у дорослих тварин. Захворювання характеризується порушенням функції травлення, анемією, загальною слабістю і виснаженням, нервовими явищами та відставанням молодняка у рості й розвитку.
ЕТІОЛОГІЯ
Toxocara canis і Toxocara mystax — світло-жовтого кольору, на головному кінці є три губи з широкими боковими крилами. Розмір 10—18 см, у самців загнутий хвостовий кінець. Яйця круглі, зовнішня оболонка комірчаста, у токсаскарид — овальні, поверхнева оболонка гладенька.
Цикл розвитку токсокар відбувається прямим шляхом за аскаридним типом з міграцією личинок по крові дефінітивного живителя. Виділені у зовнішнє середовище яйця при сприятливих умовах через 5—7 днів стають інвазійними, в них формується личинка, здатна заражати тварин.
При заковтуванні інвазійних яєць у кишечнику тварини личинки звільняються від яйцевих оболонок, через кишкову стінку проникають у кровоносну систему й по колу ворітної вени заносяться в легені, потім з легеневих капілярів в альвеоли, бронхи й ротову порожнину, звідки з слиною знову потрапляють у кишечник, де стають статевозрілими через 25—30 днів.
Т. mystax — паразитує у котів, лисиць, тигрів, левів, леопардів та інших видів тварин з родини кошачих. Локалізується у передньому відділі тонких кишок. Найбільш небезпечні токсокари для молодих лисенят віком від 20 днів до 2,5 міс. Дорослі лисиці гинуть від токсокар рідко.
Частина личинок, які мігрують і заносяться у велике коло кровообігу, потрапляють у різні тканини, інкапсулюються, а у вагітних тварин через плаценту надходять в. організм плода.
Таким чином, зараження м'ясоїдних токсокарозом відбувається трьома шляхами: внутрішньоутробно, внаслідок заковтування з кормом і водою інвазійних яєць паразитів або при поїданні м'яса інших звірів і резервуарних живителів (мишовидних гризунів та ін.), з інкапсульованими личинками токсокар.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
На токсокароз частіше хворіють цуценята в перші 2—3 тижні після народження і ніколи у новонароджених не реєструють токсаскаридоз, за винятком цуценят песців. Основну роль у поширенні токсокарозу має внутрішньоутробний шлях зараження. З хутрових звірів на токсаскаридоз особливо заражаються песці, максимально хвороба поширюється у серпні місяці. Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії, що виділяють яйця токсокар і токсаскарид у зовнішнє середовище. Сприяє поширенню хвороби висока стійкість яєць гельмінтів у зовнішньому середовищі. Вони можуть довго зберігатися у грунті й залишатися життєздатними протягом кількох років у 3—5 %-них розчинах сулеми, формаліну, мідного купоросу, азотнокислого натрію та інших, однак швидко гинуть під впливом високих температур і висихання.
ПАТОГЕНЕЗ
Залежить від інтенсивності інвазії і резистентності організму живителя. Статевозрілі гельмінти можуть закупорити кишечник, жовчні протоки печінки та підшлункової залози, що супроводжується порушенням функціональної діяльності цих органів. Внаслідок інтоксикації спостерігаються нервові явища, порушення секреторної і екскреторної функції нирок, шлунка. В крові знижується вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів, спостерігається лейкоцитоз, еозинофілія і прискорюється ШОЕ. Молодняк відстає у рості й розвитку.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
У хворих спостерігаються еозинофілія, ознаки анемії, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту (пронос, який змінюється запором, здуття черева), зниження або відсутність апетиту, пригнічення, виснаження, нервові явища, а інколи й епілептичні судороги.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєвий діагноз ставлять копрологічно методом Фюллеборна на основі виявлення специфічних овоскопічних елементів, які диференціюють за структурою поверхневої оболонки: у токсокар вона ніздрювата, а у токсаскарид — гладенька. Статевозрілі токсаскариди в 1—1,5 раза менші токсокар і не мають шлуночка в ділянці стравоходу.
Посмертно діагноз встановлюють на підставі розтину трупів і виявлення статевозрілих гельмінтів у кишках та характерних патологоанатомічних змін.