Трихостронгільоз
Трихостронгілідози (Trichostrongylidoses) жуйних — група захворювань, які викликають численні види паразитичних червів з родини Trichostrogylidae, що паразитують у слизовій оболонці сичуга і передній частині тонкого відділу кишечника овець, великої рогатої худоби, а. також диких жуйних й інколи у коней, свиней та людини.
Зареєстровано близько 430 видів трихостронгілід, що паразитують у шлунково-кишковому тракті жуйних тварин. У практиці частіше зустрічається змішана трихостронгілідозна інвазія, при якій у кишечнику одночасно паразитують трихостронгіліди кількох родів і видів. Найбільш частими і патогенними збудниками трихостронгілідозів є представники родів: Haemonchus, Nematodirus, Ostertatagia, Cooperia, Trichostrongylus, Mecistocirus та ін.
ЕТІОЛОГІЯ
Трихостронгіліди — дрібні, волосовидної форми нематоди, загальною ознакою яких є відсутність або слабо розвинена ротова капсула та наявність добре розвиненої статевої бурси у самців. Самки багатьох трихостронгілід виділяють яйця стронгілідного типу (овальної форми, з прозорою тонкою шкаралупою, світло-сірого кольору, з наявними шарами дроблення), за винятком нематодирусів, нематодирел та маршалагій, тому копроскопічними методами можна встановити лише груповий діагноз на наявність трихостронгілідозної інвазії взагалі.
Розвиток трихостронгілід відбувається без участі проміжних живителів. Відкладені самками яйця з фекаліями тварин виділяються назовні
Схема розвитку гемонха:
1 — ділянка вульви самки; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце; 4 — вихід личинок першої стадії з яйця; 5 — інвазійна личинка
У зовнішньому середовищі при температурі + 18—30 °С всередині яєць розвиваються личинки першої стадії, які через добу залишають яйцеві оболонки, двічі линяють і через 4—5 днів досягають інвазійної стадії. Сформовані личинки нематодирусів, нематодирел і маршалагій не залишають яйцевих оболонок, а двічі линяють і через 10—14 днів стають інвазійними всередині яйця.
Схема розвитку нематодирів:
1 — головний кінець; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце; 4 — зріле яйце, що містить личинку третьої стадії; 5 — інвазійна личинка
Інвазійні личинки стійкі проти несприятливих факторів: витримують висихання до 1,5—2 років і заморожування. У теплу сиру погоду, особливо після дощу, личинки виповзають з фекалій на траву. Дощовою водою вони заносяться у водойми, канави. Вівці, кози та велика рогата худоба заражаються переважно на пасовищі, проковтуючи їх з травою, а також при стійловому утриманні з порушенням гігієни годівлі.
Потрапивши до шлунково-кишкового тракту (сичуг або тонкий відділ кишечника), личинки двічі линяють і через місяць стають статевозрілими гельмінтами. Личинки деяких видів трихостронгілід (кооперії, нематодируси, остертагії та ін.) проникають у слизову оболонку, де розвиваються, а потім виходять у просвіт кишечника, досягаючи статевозрілої стадії.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
На території України збудниками стронгілятозів шлунково-кишкового тракту жуйних, за даними В.С.Шеховцова (1990), є 12 видів нематод, які належать до восьми родів: Haemonchus, Ostertagia, Trichostrongilus, Nematodirus, Coopchria, Bunostomum, Oesophagostomum, Chabertia. Поширення й інтенсивність інвазії залежать від природно-географічних умов (рис. 51). Так, у лісостеповій і степовій зонах найбільш характерними збудниками стронгілятозів є остертагії, трихостронгілюси, гемонхуси та нематодируси; на Поліссі — буностоми, трихостронгілюси, гемонхуси і езофагостоми.
Схема розвитку буностоми:
1 — головний кінець нематоди; 2 — хвостовий кінець самця; 3 — незріле яйце; 4 — личинка першої стадії; 5 — інвазійна личинка
Зараження тварин трихостронгілідами відбувається на пасовищі в літньо-весняний і осінній періоди. У ягнят, яких перший раз вигнали на пасовище, хвороба проявляється у кінці літа й восени. Сприяють масовому зараженню тварин підвищена вологість (дощі, тумани, роси), утримання жуйних на низинних, болотистих пасовищах і висока стійкість інвазійних личинок стронгілят у зовнішньому середовищі.
ПАТОГЕНЕЗ
В основі патогенезу лежить розвиток запального процесу в шлунково-кишковому тракті й анемії, закупорка вивідних протоків сичужних залоз і утворення паразитарних вузликів у слизовій оболонці кишечника. Механічне пошкодження слизової оболонки стронгілідами, особливо гемонхами, нерідко супроводжується кровотечами і формуванням на ній виразок. Токсини деяких трихостронгілід перешкоджають зсіданню крові й діють на органи внутрішньої секреції. Крім того, паразити проявляють антигенну, трофічну та інокуляторну дію, внаслідок чого настають розлади органів травлення, нервової і кровоносної систем.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Нехарактерні й частіше спостерігаються наприкінці літа або восени. Хворі тварини пригнічені, виснажені, відстають від стада, у них виникають симптоми розладу травлення, послаблення апетиту, слизові оболонки анемічні. В тяжких випадках спостерігаються коліки, судороги, паралічі, набряки в міжщелепному просторі й загальна гідремія.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Труп виснажений, слизова оболонка тонкого відділу кишок потовщена, запалена, вкрита крововиливами. У просвіті знаходять трихостронгілід на різних стадіях розвитку. При гемонхозі у сичузі виявляють велику кількість статевозрілих нематод червоного або коричневого кольору. Слизова оболонка сичуга потовщена, запалена й покрита дрібними крововиливами, в паренхіматозних органах виявляють дегенеративні та атрофічні зміни.
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєво можна поставити груповий діагноз методом овоскопії за Фюллеборном, оскільки яйця трихостронгілід, за винятком деяких видів, (нематодир, нематодирел, маршалагій), які морфологічно не різняться між собою. Для встановлення точного діагнозу вирощують інвазійних личинок протягом 4—5 діб і за їх морфологією встановлюють видову належність. Посмертно діагноз встановлюють при розтині трупів та виявленні паразитів і характерних змін у сичузі та тонкому відділі кишечника.