Цистит
Уроцистит (urocystitis) – це запалення сечового міхура, яке може бути гострим, хронічним, катаральним, фібринозним, геморагічним, гнійним.
ЕТІОЛОГІЯ
Уроцистит виникає внаслідок проникнення в сечовий міхур патогенних мікроорганізмів. Це може статися при різних хворобах, частіше – при інфекційних. Нерідко уроцистит виникає як ускладнення захворювань статевих органів, сечокам’яної хвороби та отруєнь.
ПАТОГЕНЕЗ
Потрапляючи в сечовий міхур гематогенними, лімфогенними або урогенними шляхами, мікроорганізми й токсини подразнюють слизову оболонку і викликають запален ня її. Продукти запалення, що утворилися, додатково подразню-ють рецептори сечового міхура. Це призводить до розладу діурезу – полакіурії. Сечовипускання супроводиться болючою реакцією (зміна пози, стогони). Сеча стає мутною, з домішками крові і слизу. Інколи підвищується температура тіла, розвива-ється лейкоцитоз (частіше нейтрофільний).
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
При гострому уроциститі спостерігають пригнічення, зниження апетиту, інколи підвищення темпера-тури тіла. Характерні полакіурія, гематурія та болючість сечо-випускання. Домішки крові (нерідко у вигляді згустків) бувають в останніх порціях сечі. В осаді сечі знаходять еритроцити, лейкоцити, клітини епітелію сечового міхура, кристали фос-форнокислої аміак-магнезії, сечокислого амонію.
Хронічний уроцистит характеризується в основному тими самими симптомами, але менше вираженими, а також періодами різнотривалої ремісії.
Гострий уроцистит триває здебіль-шого близько двох тижнів, а хронічний – тижнями, місяцями. Прогноз при легкій формі хвороби, а також при своєчасному лікуванні сприятливий, а при тяжкій формі гострого й особливо хронічного уроциститу – обережний.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
характеризуються гіпере-мією і набряком слизової оболонки сечового міхура, інколи крововиливами, фібринозними накладаннями. Нерідко знахо-дять некроз стінки міхура з ерозіями й виразками. При хроніч-ному уроциститі виявляють зморщену слизову оболонку і гіпер-трофію м’язової стінки міхура. Можуть бути гнійні вогнища, інколи вони прориваються у порожнину міхура або в прилеглу клітковину. В останньому випадку виникає парауроцистит.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз ставлять за даними дослідження акту сечовипус-кання, сечового міхура і сечі. Захворювання слід диференцію-вати від пієліту, уретриту, сечокам’яної хвороби.