Виразка
Виразкова хвороба (Morbus ulcerоsus; Ulcus ventriculi) характеризується утворенням виразок на слизових оболонках та інших тканинах шлунка і кишечнику, що є наслідком некрозу цих тканин. Виразкова хвороба – умовний нозологічний термін, який об’єднує хронічні рецидивуючі процеси у слизовій оболонці та інших частинах шлунка і кишечнику. Вона буває симптомом гастриту. Тому в літературі можуть зустрічатися назви: виразка шлунка, ерозивний виразковий гастрит у поросят, гастроезофагальна виразка у свиней та ін.
Виразкова хвороба реєструється частіше у свиней спеціалізованих господарств і комплексів промислового типу (у 30–42% тварин). Хворіють свині різного віку: підсисні в перші 12–16 днів після раннього відлучення, але частіше тварини масою 30–60 кг. При традиційній технології вирощування виразкова хвороба у свиней діагностується в окремих випадках.
ЕТІОЛОГІЯ
Основними причинами хвороби є екстремальні фактори довкілля, які постійно діють на організм тварини і спричиняють порушення нейрогуморальних механізмів регуляції багатьох органів, зокрема трофіки і секреторної функції шлунка та кишечнику, знижуючи резистентність організму. До стрес-факторів відносять: порушення режиму та різкі зміни годівлі, особливо внаслідок раннього відлучення поросят, згодовування зіпсованих і токсичних гранульованих і сухих кормів дрібного помелу (1,6–2,0 мм і менше); недостатній фронт годівлі; велику щільність тварин у станку і приміщенні; часті перегрупування тварин; ветеринарні і зоотехнічні обробки, транспортування, постійний шум працюючих механізмів; порушення параметрів мікроклімату. Виразки та ерозії шлунка і кишечнику виникають також внаслідок безпосередньої дії на їх слизову оболонку механічних, хімічних, біологічних і термічних факторів.
Вторинно виразкова хвороба виникає при гастроентериті, мікотоксикозах, хворобах печінки, олуланозі, вірусному гастроентериті.
Існує генетична схильність до хвороби окремих порід і лінійтварин: у свиней м’ясного типу виразкова хвороба зустрічається частіше, ніж у тварин м’ясо-сального типу. Останнім часом у виникненні і розвитку деструктивних уражень шлунка у свиней велику роль надають інфекційним, зокрема бактеріальним факторам. Доведена провідна роль мікроорганізмів роду Helicobacter, зокрема H. pylori, в етіології і патогенезі виразкової хвороби шлунка, дванадцятипалої кишки, а також хронічного гастриту. Інфекційна теорія цієї хвороби потребує додаткових досліджень, проте непрямим доказом її є позитивний лікувальний ефект препаратів вісмуту.
ПАТОГЕНЕЗ
Під впливом стресових факторів в організмі виникає ланцюг складних і взаємозв’язаних процесів, що супроводжуються порушенням нервових і гормональних механізмів регуляції функцій усіх органів, особливо шлунка та кишечнику. Збільшується секреція гормонів кори надниркових залоз і гістаміну, які посилюють секрецію шлункового соку зі збільшенням у ньому активності пепсину і вмісту вільної соляної кислоти. Водночас зменшується секреція і в’язкість слизу, що знижує захисну функцію слизової оболонки. Крім цього, виникають спазматичні скорочення м’язів шлунка і кишок, підвищується проникність капілярів, порушується трофіка тканин, що призводить до розвитку альтеративних процесів, а в подальшому – до загальної реакції, утворення ерозій і виразок слизової оболонки та інших тканин шлунка чи кишечнику в найменш стійких до дії шлункового чи кишкового соку ділянках.
Слід враховувати і безпосередній (місцевий) вплив шкідливих токсичних речовин на слизову оболонку. З ураженнями кровоносних судин у ділянці виразки виникає кровотеча. При виразковій хворобі розвиваються стійкі функціональні розлади шлунка, кишок, печінки, підшлункової залози та інших органів і систем.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
На початковій стадії розвитку патологічного процесу здебільшого відмічають лише загальні клінічні ознаки: зменшення апетиту, пронос чи запор, пригнічення, зниження середньодобового приросту маси тіла, розвиток анемії, тому при груповому утриманні тварин хворобу в цій стадії часто не виявляють. Пізніше відмічають ерозійно-виразковий синдром, який, крім вищезгаданих симптомів, супроводжується неспокоєм тварин і блюванням. Ознаки хвороби особливо помітні у поросят-сисунів під час годівлі. У поросят, які знаходяться на дорощуванні, та у свиней на відгодівлі ерозійно-виразковий синдром проявляється такими симптомами: свині більше лежать, рухаються обережно, голова опущена, спина зігнута. Шкіра і видимі слизові оболонки анемічні. Апетит знижений. Після поїдання перших порцій корму тварини відходять від годівниць, витягують шию, прогинають спину, а через 2–3 хв знову починають поїдати корм. Часто у хворих спостерігається блювання. Блювота кислого запаху, світло-коричневого кольору з домішками крові. У хворих свиней спостерігаються стійкі проноси, у калових масах є домішки крові, тому кал темно-коричневого кольору.
При порушенні цілісності великих кровоносних судин у ділянці виразки виникає кровотеча, яка може закінчитись летально протягом кількох годин. Перфорація стінки шлунка чи кишок супроводжується розвитком гострого септичного дифузного перитоніту, черевна стінка болюча, швидко розвивається коматозний стан. Кислотність шлункового вмісту підвищена. Відмічають олігоцитемію, олігохромемію, лейкоцитоз, моноцитопенію, гіпопротеїнемію
Ерозії та невеликі виразки за відповідних умов утримання і годівлі загоюються протягом 2–10 днів, виразки діаметром 3–4 см – протягом 14–20 днів. Прогноз сприятливий. Глибокі виразки за сприятливих умов утримання і годівлі загоюються з утворенням рубців. При ускладненні виразки може виникнути перфорація тканин стінки шлунка і кишечнику з виникненням вогнищевого або дифузного перитоніту. Можливе пошкодження великих кровоносних судин у ділянці виразки з виникненням кровотечі. У таких випадках прогноз від обережного до несприятливого.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Ерозії та виразки у поросят частіше локалізуються у фундальному, а в дорослих свиней – у стравохідно-кардіальному відділі шлунка. Ерозії розміром від кількох міліметрів до 8–10 см, різної форми – овальної, довгастої, лінійної, їх краї часто нерівні, дно шорстке, вкрите ексудатом або некротичним нашаруванням сірувато-коричневого кольору. У фундальній частині дно ерозій фарбується у темно-коричневий колір. Виразки шлунка бувають пептичні і непептичні. Непептичні виразки найчастіше локалізуються в слизовій оболонці дна шлунка. Вони є плоскими і можуть сягати до підслизової основи шлунка. Дно таких виразок інтенсивно гіперемійоване, але в міру заживлення запальна гіперемія поступово зникає і дефект закривається регенерованою слизовою оболонкою. Такі виразки рідко супроводжуються кровотечею і вони схильні до загоювання.
Пептичні виразки можуть локалізуватись у кардіальній або донній частині шлунка, неправильно-округлої форми, глибокі розміром – до 6–10 см у діаметрі. Вони мають кратероподібну форму, краї їх гладкі, потовщені, часто змозолілі, дещо виступають над поверхнею слизової оболонки, дно часто шорстке, сіруватого або червоно-коричневого кольору. Такі виразки глибоко проникають у стінку шлунка, що може завершуватись повною її перфорацією із розвитком перитоніту. Пептичні виразки створюють небезпеку пошкодження артеріальних магістралей стінки шлунка, що завершується кровотечею і швидкою загибеллю тварини. Ці виразки важко піддаються загоюванню і за їх масового поширення господарство зазнає вагомих економічних збитків.
ДІАГНОСТИКА
Ставлять на підставі анамнезу, клінічних ознак, гематологічних досліджень, лабораторного аналізу шлункового вмісту та калових мас на наявність прихованої крові. Для уточнення діагнозу у свиней використовують рентгено- і гастроскопію.
ЛІКУВАННЯ
Лікування полягає у відновленні структури і функції уражених органів. З цією метою тварин ізолюють із груп в окремі чисті, світлі, теплі приміщення. Запобігають впливу на них стрес-факторів. Виключають із раціону корми, які підвищують кислотність шлункового соку. Годівля тварин має бути повноцінною за поживними і біологічно активними речовинами (мікроелементи, вітаміни). Свиням призначають рідкі каші, слизові відвари з добавкою білка яєць, тваринного і рослинного жиру, молока. Із медикаментозних засобів призначають знеболювальні, противиразкові, антибактеріальні, антигістамінні, в’яжучі, кровозупинні та препарати, що підвищують резистентність організму. Із спазмолітичних засобів застосовують атропін, препарати беладони. Для зниження кислотності шлункового соку призначають магнію оксид (після годівлі), магнію карбонат основний, кальцію карбонат, магнію перекис, алюмінію гідрат окису колоїдного (гідроксал). Із в’яжучих, кровоспинних і протизапальних засобів застосовують препарати вісмуту, вікалін, вікаїр, танін, настої трави звіробою (3–8 г), деревію (5–7 г), кропиви дводомної.
Із специфічних засобів призначають вітамін U (метил-метіонінсульфонію хлорид) в дозі 5 мг/кг (по 2,5 мг/кг маси тіла 2 рази на добу) після годівлі. Цей препарат активує регенеративні процеси,справляє знеболювальний та антигістамінний ефекти, сприяє підвищенню резистентності організму. Вітамін U в дозі 3 мг/кг маси можна давати в суміші з вітамінами В2 (6 мг/кг), А і С. Ефективну протизапальну дію справляє трихопол, який дають свиням у дозі 0,15–0,25 г два рази на добу з кормом протягом 15–20 днів. З антимікробних препаратів застосовують антибіотики, сульф аніламіди та інші засоби. Призначають пробіотики, вітамінні препарати (А, С, В, К, групи В), при кровотечі – 1 %-ний розчин вікасолу внутрішньом’язово в дозі 1–2 мл 2 рази на день, протягом п’яти діб; потім застосовують препарати, що стимулюють гемопоез.
ПРОФІЛАКТИКА
Основна увага має бути зосереджена на усуненні або зменшенні дії стрес-факторів на організм; важливими заходами є забезпечення повноцінної за поживними і біологічно активними речовинами годівлі тварин; виключення із раціону недоброякісних і токсичних кормів; поступовий перехід від молочного типу годівлі на згодовування грубих і концентрованих кормів. У структурі раціону свиней зерна кукурудзи має бути не більше 30 % за поживністю. Бажано вводити в раціон овес (плющений), трав’яне борошно, вітамін U в дозі 3 мг/кг маси в перші 15 днів після відлучення. Свиноматкам вітамін U дають за тиждень до опоросу в кількості 2–5 мг/кг комбікорму. В.О.Телепнєв і О.П.Курдеко (1994) рекомендують застосовувати для профілактики хвороби увітанеформ у дозі 2,5 г на 100 кг маси тіла тварин протягом 25 днів та вітаміни А, В2, В12, Е. Особливу увагу в господарстві слід приділити селекційній роботі з лініями і родинами тварин, які більш стійкі до виразкової хвороби.