Вірусна діарея
Вірусна діарея великої рогатої худоби (Diarrhea viralis bovum, хвороба слизових оболонок — контагіозна хвороба переважно молодих тварин, характеризується лихоманкою, ерозивно-виразковим запаленням слизових оболонок травного каналу, профузною кривавою діареєю, ураженням органів дихання, кон’юнктивітом, ринітом. У тільних корів можливі аборти.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини Togaviridae, роду Pestivirus. Віріони мають сферичну форму, діаметр 30 – 40 нм, ікосаедральний нуклеокапсид, вкриті зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою, що робить їх чутливими до ефіру та хлороформу. Гемаглютинувальної й гемолітичної активності не має. Міститься майже в усіх органах і тканинах хворих тварин, однак у високій концентрації знаходиться лише в слизових оболонках кишок, верхніх дихальних шляхів, ендотелії кровоносних судин. Епізоотичні штами вірусу різняться між собою за вірулентними властивостями, тропізмом і цитопатогенним ефектом, проте ідентичні в антигенному відношенні. Разом з тим установлено антигенну та імуногенну спорідненість вірусу діареї до вірусу класичної чуми свиней.
Вірус діареї репродукується в первинних культурах клітин нирок, легень або селезінки ембріона корови, тестикул телят, перещеплюваних культурах селезінки ембріона корови, макрофагах та лімфоцитах. Вірусом діареї легко вдається заразити телят 2 – 18-місячного віку внутрішньовенним або внутрішньочеревним уведенням. Вірус стійкий у зовнішньому середовищі: в крові, лімфовузлах, селезінці та іншому патологічному матеріалі при 4 °С зберігається до 6 міс, при мінус 30 – 70 °С — кілька років. У культуральній рідині при мінус 15 °С вірус активний до 1 року. Добре витримує повторне заморожування й відтавання. При 37 °С інактивується через 5 діб, при 56 °С — через 1 год, при 100 °С — миттєво. Швидко руйнується при рН = 3.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
Хворіє тільки велика рогата худоба, переважно у віці від 2 міс до 2 років. Однак є повідомлення про масові ентерити у новонароджених телят (Мебус, 1973) і аборти у корів. Можуть хворіти також буйволи, олені, косулі, антилопи, лосі, лані. До вірусу діареї виявлені антитіла в овець та свиней. Основним джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які тривалий час виділяють вірус у зовнішнє середовище зі слиною, сльозами, носовими витіканнями, сечею та фекаліями. Значну небезпеку становлять тварини-вірусоносії з хронічним та латентним перебігом хвороби, в клітинах лімфоїдної тканини яких вірус може персистувати від 120 до 200 діб. Перезараження відбувається повітряно-крапельним шляхом, під час прямого контакту здорових тварин з хворими, а також у разі поїдання контамінованих вірусом кормів. Установлено можливість внутрішньоутробного зараження і через молоко інфікованих матерів. Захворювання виникає в різні періоди року, але найчастіше пізно восени та взимку. Появі й поширенню хвороби сприяють стрес-фактори, що знижують резистентність організму, — переохолодження, неповноцінна годівля, тривале транспортування. У разі первинного виникнення діарея має «вибухоподібний» характер, коли упродовж 2 – 5 діб захворюють майже всі тварини. Летальність при вірусній діареї може досягати 40 %, а серед новонароджених телят — навіть 70 %. У стаціонарно неблагополучних господарствах перебіг хвороби в’ялий, зі стертими клінічними ознаками, її виявляють лише серологічними дослідженнями. Летальність у середньому становить 4 – 10 %. Вірусна діарея може протікати одночасно з іншими вірусними хворобами — інфекційним ринотрахеї-том, парагрипом-3, ентетеровірусною або аденовірусною інфекція-ми, а також ускладнюватися збудниками різних бактеріальних захворювань
ПАТОГЕНЕЗ
У місцях первинного проникнення в організм вірус репродукується і спричинює руйнування клітин епітелію слизових оболонок травного каналу й дихальних шляхів. Виникає профузний кривавий пронос, настає токсикоз, зневоднення організму, що призводить до швидкого виснаження та загибелі тварини. У разі хронічного перебігу і тривалої персистенції збудника руйнуються імунокомпетентні клітини лімфоїдної системи, що зумовлює блокаду нормальних захисних механізмів організму (гуморальних факторів, фагоцитарної функції), неінгібовану циркуляцію в крові секундарної мікрофлори та тяжкі ускладнення основної інфекції.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період триває від 2 до 14 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний.
Гострий перебіг хвороби спостерігається на початку ензоотії і переважно серед молодняку. Захворювання проявляється раптовим підвищенням температури тіла до 42 °С, лейкопенією (2 – 3 тис. клітин в 1 мм3), пригніченням, втратою апетиту, прискоренням дихання (48 – 90 за 1 хв) та серцебиття (80 – 120 скорочень за 1 хв), слизовим, а згодом слизисто-гнійним виділенням з носа, сльозотечею. На слизовій оболонці ротової порожнини й носовому дзеркальні з’являються маленькі гіперемійовані пухирці, які швидко перетворюються на папули й везикули, на місці яких згодом утворюються ерозії та виразки. Виразки часто виявляються навколо рота й очей, у ніздрях, піхві, у ділянці міжкопитової щілини та на шкірі вінчика. Спостерігаються слинотеча і пронос. Фекалії мають неприємний, сморідний запах, водянисті, містять багато слизу та згустки крові. У деяких тварин спостерігають кашель, помутніння рогівки, панофтальмію. Захворілі тварини швидко худнуть, стоять пригнічені, згорблені, довго залежуються, інколи у них виявляють випадання прямої кишки. Основною клінічною ознакою хвороби є профузний пронос, що триває до 3 – 4 тижнів й призводить до виснаження та загибелі тварини. У інфікованих корів можливі аборти, особливо в ранній період тільності, народження телят з ознаками вірусної діареї, які гинуть у період від 18 до 96 год життя.
Підгострий перебіг хвороби визначається здебільшого у телят. Проявляється субфебрильною гарячкою, зниженням або повною втратою апетиту, ураженнями слизової оболонки ротової порожнини, слизово-гнійними виділеннями з носа, короткочасним проносом (14 – 24 год). У тільних корів бувають аборти. Хвороба триває тижнями, одужання настає дуже повільно.
Хронічний перебіг хвороби трапляється рідко і розвивається як продовження гострого чи підгострого перебігу. У хворих тварин спостерігається зниження апетиту, тривала помірна гарячка, виснажлива діарея, різка кахексія. На слизовій оболонці ротової порожнини виявляються ерозії та виразки, які довго не загоюються. Хвороба триває 1,5 – 2 міс і закінчується загибеллю тварини.
Бувають випадки, коли захворювання корів проходить безсимптомно, інфікованість установлюють лише за наявністю специфічних антитіл.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
На носовому дзеркальці, яснах, твердому піднебінні, на поверхні язика, у ніздрях, а також на слизових оболонках усього травного каналу, особливо порожньої та клубової кишок, виявляють різної величини і форми ерозії та виразки. Вміст кишок водянистий, з домішками слизу й крові, має сморідний запах. Слизові оболонки сичуга і тонкого відділу кишок набряклі, геморагічно, катарально або фібринозно-некротично запалені, з крововиливами. Брижові лімфатичні вузли, пейєрові бляшки збільшені й набряклі. У жовчному міхурі та під капсулою нирок — крововиливи. Печінка збільшена, з осередками некрозу або жирової дегенерації. Виявляють також бронхіти і бронхопневмонії. У абортованих плодів раннього віку спостерігають запальні ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, глотки, трахеї, передшлунків, легень, шкіри й головного мозку, а також навколоплідних оболонок.
ДІАГНОСТИКА
Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічних та патологоанатомічних даних, а також результатів вірусологічних і серологічних досліджень.
Лабораторна діагностика передбачає виявлення віріонів методами електронної та імуноелектронної мікроскопії; визначення вірусного антигену в патологічному матеріалі (мазках, відбитках, гістозрізах) від хворих тварин за РІФ; ізоляцію збудника з патологічного матеріалу в первинній культурі клітин нирок, легень або селезінки ембріона корови, тестикул телят з наступною ідентифікацією вірусу за РН, РІФ, РДП, РЗК та ІФА; проведення біопроби на 4 – 6-денних або 2 – 6-місячних телятах. Через 4 – 7 діб після зараження у телят з’являються характерні для вірусної діареї ознаки хвороби: підвищення температури, слизові виділення з носа, гіперемія, ерозії та виразки на слизовій оболонці ротової порожнини, пронос з домішками крові. У відібраному від них патологічному матеріалі виявляють вірусний антиген РІФ, а за потреби проводять ізоляцію та ідентифікацію вірусу; виявлення специфічних антитіл у сироватках крові перехворілих тварин (ретроспективна діагностика) здійснюють за РН і РЗК та ELISA-методом.
У лабораторію для прижиттєвої діагностики надсилають від хворих тварин у ранній стадії захворювання проби крові для визначення титру антитіл, а також мазки та зскрібки зі слизової оболонки носової порожнини. Від вимушено забитих і загиблих тварин направляють шматочки різних відділів кишок, носової перегородки, трахеї, легень, селезінки, лімфатичні вузли. У разі хронічного перебігу хвороби відбирають шматочки кишок і лімфовузли. Від абортованих плодів у лабораторію направляють шматочки паренхіматозних органів, а також навколоплідну рідину. Патологічний матеріал вміщують у стерильні флакони з буферним розчином або середовищем для культур клітин з антибіотиками, транспортують у термосі з льодом. Кров для вірусологічних досліджень відбирають у перші дні хвороби, а для серологічних досліджень — на початку хвороби та через 3 – 4 тижні.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
Передбачає необхідність виключення чуми великої рогатої худоби, злоякісної катаральної гарячки, ящуру, інфекційного ринотрахеїту, парагрипу-3, аденовірусної, реовірусної та коронавірусної інфекції великої рогатої худоби, паратуберкульозу й некробактеріозу. Ч у м а характеризується контагіозністю, септицемією, геморагічним діатезом, виразково-некротичним ураженням слизових оболонок, утворенням у клітинах внутрішньоплазматичних та внутрішньоядерних включень. Диференціюється за результатами РЗК, РДП, РН.
Злоякісна катаральна гарячка характеризується відсутністю контагіозності, проходить спорадично, з високою летальністю, типовим ураженням очей (дифузний кератит і фібринозний рення інфекції, характерними є афтозні ураження на язиці, вимені, в ділянці міжкопитової щілини. На ящур хворіють також свині й вівці. Остаточний діагноз установлюють на підставі результатів РЗК, РДП, РН та біопроби на морських свинках і мишенятахсисунах. ІРТ супроводжується переважним ураженням верхніх дихальних шляхів, діарея відсутня. Ці хвороби надійно диференціюють за показниками РДП та РН. При ПГ-3 уражуються легені. Діагноз легко встановлюють за допомогою РГА, РЗГА, біопроби на білих мишенятахсисунах. Аденовірусну інфекцію реєструють в основному у новонароджених телят. У сироватці крові перехворілих тварин містяться комплементзв’язувальні антитіла, які в РЗК зумовлюють затримку гемолізу еритроцитів барана.
Ріовірусна інфекція уражує телят до 5-денного віку. Інкубаційний період становить 12 – 13 год. Спостерігається сильне пригнічення тварин, ареактивність, відсутність будь-яких змін на розтині. Остаточний діагноз установлюють на підставі ізоляції та ідентифікації вірусу за РЗГА, РЗК, РДП. При коронавірусній інфекції хворіють телята у віці 8 – 9 діб. Інкубаційний період становить 20 год, тривалість діареї — 5 – 6 діб. Загибель телят настає через 48 – 62 год після початку захворювання. Установлення діагнозу основується на результатах імунофлуоресцентного дослідження фекалій та електронно-мікроскопічному виявленні вірусу. Паратуберкульоз установлюють алергічним методом, а також за допомогою РЗК й бактеріологічних досліджень. Некробактеріоз виключають на основі результатів мікроскопічних досліджень та біопроби на кроликах.
ПРОФІЛАКТИКА
Ґрунтуються на запобіганні занесенню збудника хвороби до тваринницького господарства.
Комплектувати стадо потрібно молодняком лише з благополучних ферм, а тварин, які надходять для комплектування стада, треба витримувати на карантині впродовж 30 діб. У репродуктивних господарствах забезпечують повноцінну годівлю і своєчасний запуск корів, а також випоювання молозива новонародженим телятам не пізніше ніж через 1 – 2 год після народження. У разі гострого спалаху вірусної діареї в раніше благополучних господарствах хворих тварин негайно забивають, приміщення, місця утримання тварин, знаряддя догляду за ними ретельно дезінфікують. Здорових тварин утримують ізольовано під постійним ветеринарним наглядом, щеплюють інактивованими вакцинами. У господарстві запроваджують жорсткі обмежувальні заходи, забороняють ввезення в господарство (на ферму) та вивезення з нього тварин в інші господарства, перегрупування тварин, а також відвідування неблагополучних приміщень сторонніми особами. Дозволяється вивозити на спеціально обладнаному транспорті тварин лише для забою на м’ясокомбінат. У разі виникнення хвороби в стаціонарно неблагополучному господарстві хворих тварин ізолюють і лікують. Решту умовно здорових тварин щеплюють живими вакцинами. Трупи тварин піддають утилізації. Проводять повний комплекс ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на запобігання поширенню збудника хвороби, в тому числі дезінфекцію приміщень, прилеглої території, станків, предметів догляду, обладнання і транспортних засобів.
Господарство оголошують благополучним щодо вірусної діареї й знімають карантинні обмеження через 14 діб після останнього випадку видужування або забою хворої тварини і проведення остаточної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень застосовують просвітлений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 5 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 10 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші, лужний розчин формальдегіду, що містить 3 % формальдегіду і 3 % їдкого натру, 10 %-й гарячий розчин їдкого натру за експозиції 1 год.