Лістеріоз
Лістеріоз (Listeriosis) — природно-осередкова хвороба різних видів тварин і птахів, що характеризується септичними явищами, ураженням центральної нервової системи і статевих органів. До лістеріозу сприйнятлива людина.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Лістеріоз є порівняно новим і недостатньо вивченим захворюванням. Вперше було описане у кролів у 1892 р. Лусе, у диких кролів у 1911 р. Польферсом. У 1915 р. Аткінсон повідомив про цю хворобу у людей в Австралії. Моррей, Уебб і Суенн (1926) спостерігали хворобу серед дрібних піддослідних тварин і ізолювали від них збудника. Пірі (1927) описав аналогічне захворювання у диких гризунів у Південній Африці, виділив від тушканчика збудника хвороби і запропонував назвати його на честь англійського вченого Лістера Listerella hepatolytica. Пізніше збудник назвали Listeria monocytogenes, а хворобу — лістеріозом. У овець лістеріоз вперше виявив Джил у 1931 р., у свійської птиці — ТепБрич у 1932 р., у великої рогатої худоби — Шварте і Бістер у 1941 р.,у коней — Гріні в 1943 р., у собак — Гарлік у 1956 р. В Україні лістеріоз вперше діагностував Т. П. Слабоспицький (1934), який виділив збудника хвороби від свиней. Лістеріоз реєструється в багатьох країнах світу. Економічні збитки визначаються високою летальністю серед молодняку (25 – 50 %) і птиці (90 – 100 %), абортами у кітних овець та вагітних свиней, витратами на профілактично-оздоровчі заходи в неблагополучних господарствах. Лістеріоз має соціальне значення в зв’язку з небезпекою зараження людини від хворих тварин і при вживанні інфікованих продуктів.
ЕТІОЛОГІЯ
Збудник хвороби — Listeria monocytogenes — поліморфна, грампозитивна дрібна (0,6…2) × (0,3…0,5) мкм паличка із заокругленими кінцями, спор і капсул не утворює. Росте на звичайних живильних середовищах за оптимальної температури 30 – 37 °С, рН = = 7,2– 7,4. Добре культивується на печінкових середовищах з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, елективному МПБ з 0,05 % телуриту калію.
На кров’яному агарі навколо маленьких прозорих колоній спостерігається чітка зона гемолізу. Лістерії виділяють особливі антибіотичні речовини — моноцини, а також бактеріофаг, який використовується для типізації штамів та діагностики хвороби. Під впливом різних факторів лістерії можуть утворювати L-форми. З лабораторних тварин до лістерій чутливі білі миші, кролі, морські свинки. Лістерії досить стійкі у зовнішньому середовищі: у ґрунті та гною скотних дворів залишаються життєздатними до 11 міс, у гноївці — 30 – 106 діб, у сіні та м’ясо-кістковому борошні — 134 доби, у комбікормах та вівсі — до 105 діб, у трупах гризунів — до 4 міс, у воді ставків — до 1 року, у заритих у землю трупах тварин — від 45 діб до 4 міс. У тваринницьких приміщеннях лістерії зберігаються 25 –48 діб, на забрудненому гноєм ґрунті — від 8 діб улітку і до 115 —взимку. Можливе розмноження лістерій у багатих на гумуси ґрунтах, мертвих субстратах, поверхневих шарах силосу за низьких температур і рН > 5,5.Лістерії інактивуються 5 %-ми розчинами лізолу, креоліну, а також розчином хлорного вапна з 3 % активного хлору — через 10 хв;2 %-м розчином їдкого натру або формальдегіду, 20 %-м розчином свіжогашеного вапна — через 20 хв; 2,5 %-м розчином формальдегіду — через 3 год. Кип’ятіння руйнує лістерії за 5 хв, нагрівання до 75 °С — 20 хв, сонячне випромінювання — за 2 – 15 діб.
ЕПІЗООТОЛОГІЯ ХВОРОБИ
У природних умовах до лістеріозу особливо сприйнятливі вівці й велика рогата худоба. Хворіють також свині, кози, коні, буйволи, хутрові звірі, собаки, кролики, свійська птиця та дикі птахи. Лістерії знайдено у 92 видів диких тварин, бліх, вошей, іксодових кліщів, личинок оводів, а також у форелі.
Особливо чутливі до лістерій вагітні матки, молоді, а також ослаблені неповноцінною годівлею тварини. Основним резервуаром збудника лістеріозу в природі є мишоподібні гризуни, серед яких ця інфекція нерідко трапляється у вигляді епізоотій, а перехворювання супроводжується тривалим (до 260 діб) лістеріоносійством. Під час перебування в природних осередках можливе зараження сільськогосподарських тварин і виникнення серед них лістеріозу. Однак основним джерелом збудника інфекції є клінічно хворі на лістеріоз сільськогосподарські тварини, з організму яких лістерії виділяються з сечею, калом, молоком, витіканнями з носової порожнини, статевих органів (під час абортів), з абортованими плодами. Не меншою загрозою є клінічно здорові тварини-лістеріоносії, яким належить провідна роль у підтриманні стаціонарних осередків інфекції та виникненні періодичних спалахів хвороби. Зараження відбувається через травний канал, хоча збудник хвороби може проникати в організм тварин і через кон’юнктиву очей, дихальні шляхи, пошкоджену шкіру та слизові оболонки, а також внутрішньоутробно. Лістерії можуть передаватися іксодовими й гамазовими кліщами, кровосисними комахами, мишоподібними гризунами. У овець лістеріоз має сезонний характер і спостерігається в зимово-весняний період, що зумовлено міграцією інфікованих гризунів до кормосховищ та різким зниженням резистентності організму за несприятливих умов утримання й годівлі (скупченість, авітамінози). У інших видів тварин чітко вираженої сезонності в появі ензоотій лістеріозу не помічається.
Ензоотія лістеріозу починається зазвичай зі спорадичних випадків або захворювання окремих груп тварин. Згодом хвороба набуває тривалого стаціонарного характеру. Установлено також випадки бурхливого перебігу ензоотії лістеріозу з охопленням упродовж короткого часу значної кількості сприйнятливих тварин. Лістеріоз може проходити у вигляді змішаної інфекції з чумою, хворобою Ауєскі, сальмонельозом, пастерельозом свиней, пулорозом курчат або як ускладнення при хворобах вірусної чи паразитарної етіології. Захворюваність на лістеріоз становить 0,5 – 5 %, летальність при септичній формі хвороби може досягати 50 %, а при ураженні центральної нервової системи — 100 %.
ПАТОГЕНЕЗ
З місця первинного проникнення лістерії поширюються по організму нейрогенним, гематогенним або лімфогенним шляхами. При септичній формі хвороби, що частіше зустрічається у молодняку, збудник розмножується в усіх органах і тканинах, утворює екзо- та ендотоксини, спричинює дегенеративні та некротичні зміни в різних паренхіматозних органах, головному й спинному мозку. Нервова форма хвороби зумовлює менінгоенцефаліт, при цьому в головному й спинному мозку виявляються лістерії. У вагітних тварин лістерії спричинюють метрити з наступним зараженням та загибеллю плода.
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Інкубаційний період триває 7 – 30 діб. Перебіг хвороби — гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють кілька клінічних форм лістеріозу — нервову, септичну, генітальну, стерту й безсимптомну. У великої рогатої худоби перебіг хвороби гострий або підгострий, переважає нервова форма. На початку хвороби спостерігаються пригніченість, відмова від корму, припинення жуйки, короткочасне підвищення температури тіла до 41,2 °С, виділення з носових отворів значної кількості прозорого в’язкого слизу, а з ротової порожнини — в’язкої слини.Спостерігаються сльозотеча, гіперемія слизових оболонок. На 3 – 7-му добу з’являються найхарактерніші симптоми хвороби, зумовлені ураженням центральної нервової системи: напади неспокою, некоординовані рухи, парези окремих груп м’язів, однобічний парез язика або вуха, розширення зіниць, ослаблення або повна втрата зору.
Тривалість хвороби — від кількох годин до 10 діб. Генітальна форма хвороби супроводжується абортами на 4 – 7-му місяці вагітності, народженням мертвих і слабких телят, затримкою посліду, ендометритами, маститами. В останньому випадку лістерії тривалий час виділяються з молоком. Прогноз за цієї форми хвороби —сприятливий. Септична форма лістеріозу трапляється у телят. Відмічаються сильне пригнічення, відмова від корму, діарея. Температура тіла залишається в нормі, інколи підвищується до 41 °С.
Тривалість хвороби — 1 – 2 тижні. При ураженні центральної нервової системи з 4 – 5-ї доби хвороби у телят спостерігається хитка хода, втрата рівноваги, судомні скорочення м’язів, викривлення шиї, оглумоподібний стан. Часом нервові явища минають, теля встає, приймає корм, зовні має здоровий вигляд. Проте через 2 – 3 доби напади нервових явищ повторюються і тварина гине. В овець і кіз спостерігається в’ялість, байдуже відношення до навколишнього середовища, лякливість, відмова від корму, припинення жуйки, слизові виділення з носової порожнини, слизово-гнійні витікання з очей. Температура тіла підвищується до 40,5 – 41,0 °С, іноді буває в межах норми. Часто відмічається ураження очей —косоокість, витрішкуватість, ослаблення чи втрата зору, кон’юнктивіт. На 2 – 3-тю добу розвиваються ознаки нервової форми хвороби. З’являються судоми шийних, потиличних, жувальних м’язів, посмикування шкіри. Голова закинута вгору або повернута вбік, шия витягнута вперед і круто загнута догори. Спостерігаються некоординовані рухи, тварина натикається на сторонні предмети, часто упирається головою в годівницю або стіну. Відмічається загальне ослаблення організму, розвиваються паралічі. Загибель настає на 3 – 7-му добу.
У видужалих тварин часто спостерігаються ускладнення у вигляді стійких парезів або паралічів окремих груп м’язів. У кітних овець і кіз характерним симптомом лістеріозу вважають аборти й мастити. У ягнят хвороба виявляється у 2 – 15-денному віці. Має септичну форму, без ознак ураження нервової системи. Спостерігається пригніченість, гарячка, відсутність апетиту, слабкість, пронос з домішкою крові. Більшість ягнят гине на 2 – 3-тю добухвороби.
У свиней різних вікових груп лістеріоз виявляється неоднаково. У поросят-сисунів та підсвинків хвороба проходить у нервовій формі з різко вираженими симптомами менінгоенцефаліту. У захворілих свиней спостерігаються короткочасне підвищення температури до 40 – 41 °С, збудження, судоми, часті жувальні рухи, м’язове дрижання, порушення координації рухів, парези та паралічі кінцівок. У поросят-сисунів хвороба часто має септичну форму, що супроводжується сильно вираженою загальною слабкістю, повною відсутністю апетиту, посинінням шкіри в ділянці черева й вух, кон’юнктивітом, ринітом. При підгострому перебігу у поросят відмічається кашель, виділення з носа, пронос. У дорослих свинейперебіг хвороби підгострий або хронічний. Спостерігаються схуднення, анемія, кашель, відмова від корму, некоординовані рухи, посмикування м’язів, деяка ригідність передніх кінцівок. Інколи лістеріоз виявляється лише абортами у свиноматок. Тривалість хвороби — 2 – 3 тижні. У свиней можлива безсимптомна інфекція, що супроводжується тривалим лістеріоносійством. У коней лістеріоз має спорадичний прояв. Відмічається рефлекторна збудливість, порушення координації рухів, кон’юнктивіт, жовтяничність склери, субгарячкова температура, парези кінцівок.
У собак спостерігаються явища енцефаліту, ослаблення зору. У кролів відмічається септична, дуже рідко — нервова формахвороби. У вагітних самок бувають аборти, гангренозний метрит, загибель хворих маток і муміфікація плодів. У норок — аборти, патологічні пологи, народження мертвих цуценят і загибель самок.
При лістеріозі птиці частіше захворює молодняк з явищами гострого або хронічного сепсису та домінуючими ознаками кахексії. Лістеріоз може ускладнювати перебіг інших захворювань вірусної йпаразитарної етіології.
У людини описані ангінозно-септична, нервова, септикотифозна, септикогранульоматозна, очно-залозиста та шкірна форми лістеріозу. У вагітних жінок можуть бути аборти. Люди заражаються під час догляду за хворими тваринами, розтину трупів, вживання в їжу інфікованих продуктів (м’яса, молока, сиру), а також під час роботи з культурами лістерій. Можливе зараження при вживанні в їжу ранніх овочів з ділянок, що оброблялись незнезараженими стічними водами та гноєм. Перебіг лістеріозу у людей — надгострий, гострий, підгострий і хронічний. Встановлено лістеріоносійство. Прогноз хвороби в разі раннього лікування — сприятливий.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
Залежать від клінічного прояву хвороби. При нервовій формі виявляються ін’єкція судин та набряк головного мозку, крововиливи в мозковій тканині, деяких внутрішніх органах. У свиней інколи спостерігаються гострокатаральні процеси в травному каналі. При септичній формі у молодняку відмічаються гіперемія та набряк легень, застійні явища й крововиливи на серозних і слизових оболонках; дистрофічні процеси та некротичні осередки в печінці, нирках, селезінці, міокарді; гіперемія селезінки та лімфовузлів. Для генітальної форми лістеріозу характерні ендометрити і метрити. У печінці, селезінці, головному мозку абортованих плодів виявляються типові для лістеріозу некротичні вузлики. Під час гістологічного дослідження патологічного матеріалу встановлюється мікрофокусний енцефаліт, набряк та дегенерація нейронів, нейрофагія, проліферативні процеси в головному й спинному мозку. Іноді виявляється зерниста дистрофія клітин печінки та нирок, дрібноосередкова бронхопневмонія. У різних паренхіматозних органах спостерігаються гранульоми з клітин лімфоїдно-гістіоцитарного типу.
Діагноз на лістеріоз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних і гістологічних змін, а також результатів лабораторних досліджень.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Включає мікроскопічні, бактеріологічні, серологічні та біологічні дослідження. У лабораторію надсилають свіжі трупи дрібних тварин або голову (головний мозок), уражені ділянки легенів, паренхіматозні органи (частину печінки,селезінку, нирки) великих тварин, у разі абортів — плід і його оболонки, виділення зі статевих органів. Від хворих тварин на початку хвороби направляють кров, від перехворілих — сироватку крові. При маститах для дослідження відбирають молоко з уражених часток вимені. Патологічний матеріал надсилають свіжим або консервованим у 30 %-му розчині гліцерину. Мікроскопічні дослідження передбачають мікроскопію тонких мазків, мазків-відбитків та гістозрізів з головного мозку, паренхіматозних органів, а також з молока та іншого нативного патологічного матеріалу; мазків з бульйонної та агарової культури; мазків з центрифугатів суміші різного патологічного матеріалу. Виготовлені мазки фарбують за Грамом для виявлення під мікроскопом характерних грампозитивних паличок або люмінесцентною лістеріозною сироваткою для виявлення в патологічному матеріалі світіння лістерій у люмінесцентному мікроскопі.
З метою виділення чистої культури лістерій проводять густі посіви з патологічного матеріалу на м’ясопептонний печінковий бульйон і агар з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, а також на середовища з телуритом калію або поліміксином. Посіви інкубують при 37 °С, а також при 4 °С (для диференціації від інших бактерій, які за цієї температури не ростуть), з щоденним оглядом їх у перші 3 – 4 доби і наступним спостереженням упродовж двох тижнів. У разі виявлення росту культуру пересівають, вивчають морфологічні, культурально-біохімічні (обов’язкова диференціація зі збудником бешихи свиней) та серологічні показники. Виділену культуру досліджують за допомогою реакції фаголізису з лістеріозними монофагами та реакції імунофлуоресценції з лістеріозними імунофлуоресцентними сироватками. Ідентифікацію та серотипізацію виділеної культури проводять за допомогою краплинної аглютинації на склі з лістеріозними аглютинувальними сироватками — полівалентною та сироватками 1-ї і 2-ї серогруп. Біопробу ставлять на білих мишах, морських свинках, кроликах, яким патологічний матеріал або виді лену бульйонну культуру лістерій вводять у дозі 0,3 – 0,5 мл підшкірно, кон’юнктивально або внутрішньошкірно. У разі загибелі заражених тварин проводять патологоанатомічні та бактеріологічні дослідження з реізоляцією лістеріозної культури. Термін біологічного дослідження — 14 діб. Як діагностичні показники в комплексі з іншими діагностичними тестами можуть бути використані також пробіркова реакція аглютинації (РА), реакція непрямої гемаглютинації (РНГА) та реакція зв’язування комплементу (РЗК) з сироватками крові, відібраними у тварин з інтервалом 14 діб. Зростання титрів специфічних антитіл у парних сироватках крові свідчить про розвиток у стаді лістеріозної інфекції.
Діагноз на лістеріоз вважають установленим у разі виділення з патологічного матеріалу грампозитивної поліморфної рухливої палички, що утворює каталазу і розщеплює з утворенням кислоти глюкозу, мальтозу, рамнозу і саліцин; позитивної РА виділеної культури з лістеріозною сироваткою; позитивних результатів лю мінесцентно-серологічних досліджень; патогенності виділеної культури для лабораторних тварин; зростання титрів специфічних антитіл в РА, РНГА і РЗК у парних сироватках крові від перехворілих тварин.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
При встановленні діагнозу лістеріоз потрібно відрізняти від сказу, хвороби Ауєскі, злоякісної катаральної гарячки, бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, ценурозу (овець), кормових отруєнь. С к а з спостерігається лише в по кусаних тварин, характеризується значною агресивністю захворілихтварин, наявністю в головному мозку тілець Бабеша — Негрі, позитивною РІД з антирабічним глобуліном. Хвороба Ауєскі відрізняється від лістеріозу вираженою контагіозністю, швидким і широким охопленням свиней різного віку, ураженням легень у дорослих свиней. Діагноз підтверджується характерною біопробою на кролях. При злоякісній катаральній гарячці виявляється лише поодинока хвора худоба. Спостерігаються висока температура, ураження очей, стоматит. Результати бактеріологічних та біологічних досліджень негативні. Бруцельоз, кампілобактеріоз, трихомоноз супроводжуються абортами, ознак ураження нервової системи не буває. Під час бактеріологічного дослідження виділяються збудники відповідної хвороби. Ценуроз установлюють на підставі виявлення в головному мозку ценуруса. Кормові отруєння характеризуються масовістю, негативними результатами мікроскопічних і бактеріологічних досліджень, припиняються після виключення недоброякісного корму.