Група антибіотиків

Аміноглікозиди - група антибіотиків із загальної хімічною побудовою – наявністю в молекулі аміноцукру, сполученого глікозидним зв’язком з аміноциклічним кільцем. Основне клінічне значення полягає в активності відносно грамнегативних бактерій (кишкової палички, сальмонел, шигел, протея, клебсієл, ентеро-бактерів, серацій), аеробів і стафілококів (зокрема метицилінрезистентних).

До глікопептидних антибіотиків належать ванкоміцин, тейкоплаиін.

Карбапенеми (від англ. сarbon – «вуглець» і penems – «тип бета-лактамних антибіотиків») – группа бета-лактамних антибіотиків, в яких атом сірки в тіазолідиновому кільці молекули пеніциліну замінений на атом вуглецю. Карбапенеми мають ультраширокий спектр 145 антибактеріальної активності, включаючи грампозитивні та грамнегативні аероби і анаероби.

Клас антибіотиків, до якого входять природний антибіотик лінкоміцин та його напівсинтетичний аналог (хлороване похідне) кліндаміцин.

Макролідні антибіотики – це група препаратів з протимікробною активністю, обумовленою наявністю в їх структурі макролідного лактонного кільця.

Монобактами – моно циклічні бета-лактами. Відносяться до групи бета-лактамних антибіотиків, але на відміну від пеніцилінів, цефалоспоринів та карбапенемів у хімічній структурі містять не біциклічну, але моноциклічну бета-лактамну систему. З монобактамів у клінічній практиці застосовується один антибіотик – азтреонам, виділений з культури бактерій Chmmobacterium-vialaceum і зареєстрований у кінці 80-х рр. минулого століття. Він має вузький спектр антибактеріальної активності та використовується як альтернативний препарат для лікування інфекцій, викликаних грамнегативною аеробною флорою.

Це синтетичні препарати, які проявляють бактерицидний або бактеріостатичний ефект щодо окремих грампозитивних і грамнегативних збудників, що залежить від дози та концентрації препарату. Чутливі до нітрофуранів: кишкова паличка, збудник дизентерії, сальмонела, холерний вібріон, збудник газової гангрени, трихомонади, стафілококи, великі віруси, проявляють протигрибкову активність.

Група антимікробних препаратів природного та напівсинтетичного походження, об’єднана наявністю в структурі 6-амінопеніциланової кислоти, яка складається з бета-лактамного і тіазолідинового кілець.

Плевромутілін вперше був виявлений у 1950-х роках. Перші напівсинтетичні похідні: тіамулін і і валнемулін, були розроблені для ветеринарного застосування компанією Sandoz. Обидва препарати показали високу активність в порівнянні з природнім антибіотиком, особливо проти всіх видів Mycoplasma, і все ще використовуються сьогодні.

Природні антибіотики поліпептидної структури. На сьогодні до них належить поліміксин В.

Імідазо́л — алкалоїд, органічна гетероциклічна сполука, п'ятичленний цикл з двома атомами Нітрогену і трьома атомами Карбону в циклі.

Похідні імідазолу широко застосовують у фармації: 2-нітроімідазол (азоміцин) — природний антибіотик, метронідазол — антимікробний препарат, біфоназол, клотримазол — антимікотичні препарати.

Деякі похідні нафтиридину виявилися спорідненими з похідними 8-оксихіноліну.
Значну хіміотерапевтичну активність має кислота налідиксова (1-етил-7-метил-4-ОН-1,8-нафтиридину-З-карбонова кислота), яку відносять до резервних препаратів у випадках нечутливості збудників до більшості антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. До спектра її протимікробної дії входять грамнегативні мікроорганізми; до грампозитивних коків і патогенних аеробів є неактивною.

Препарати цієї групи представлені галоїдо- (нітроксолін, мексазаі мексаформ, хініофон) і нітропохідними сполуками. Вони пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, утворюючи комплексні сполуки з йонами металів, що знижує їхні ферментативні процеси і функціональну активність. Кислота піпемідієва, наприклад, селективно пригнічує синтез ДНК бактерій, має широкий спектр протимікробної дії, яка поширюється на грамнегативні бактерії, збудників протозойних захворювань (дизентерійна амеба, лямблії, трихомонади, балантидії). Препарати цієї групи ефективні відносно антибіотикорезистентних бактерій у зв'язку з відсутністю у них перехресної резистентності.

Тетрацикліни – група антибіотиків, що відносяться до класу близьких за хімічною будовою та біологічними властивостями і характеризуються загальним спектром і механізмом антимікробної дії з повною перехресною стійкістю та близькими фармакологічними характеристиками. Відмінності стосуються деяких фізико-хімічних властивостей, ступеня антибактеріального ефекту, особливостей всмоктування, розподілу, метаболізму в макроорганізмі та переносимості.

Фторхінолони є однією з найбільш поширених та використовуваних груп антимікробних препаратів завдяки високій активності відносно широкого спектру грамнегативних і частини грампозитивних збудників. За кількістю препаратів, що нараховує група, вони поступаються хіба що беталактамним антибіотикам.

Хлорамфенікол і тіамфенікол належать до препаратів широкого спектру дії з бактеріостатичним ефектом.

Цефалоспоринові антибіотики є біциклічними з’єднаннями, які складаються з бета-лактамного та дигідротіазинового кілець, що створюють 7-аміноцефалоспоринову кислоту – загальне ядро молекули цефалоспоринів.